Ірина Гайдучик: «Розвинена демократія у громадах починається там, де люди справді відчувають: «Від мене щось залежить»

Публічні консультації, бюджети участі, місцеві ініціативи – для одних громад – це робочі інструменти розвитку, для інших, на жаль, – проста формальність або «зайва бюрократія». Водночас саме рівень залучення жителів до ухвалення рішень дедалі частіше стає маркером спроможності громади – і всередині країни, і в очах європейських партнерів.

Про те, чому інструменти громадської участі є критично важливими для розвитку громад, як вони пов’язані з євроінтеграцією України та що сьогодні заважає громадам повноцінно ними користуватися, ми говоримо з Іриною Гайдучик –  громадською діячкою, яка працює у сфері розвитку місцевої демократії та громадянського суспільства, експерткою зі стратегічного планування, проєктного менеджменту та організаційного розвитку, виконавчою директоркою Волинський Інститут Права.

— Пані Ірино, наскільки важливими є інструменти громадської участі для розвитку громад сьогодні?

—  Я думаю, у цьому контексті варто взагалі розпочати із розуміння сутності форм громадської участі. 

Форми громадської участі – це формалізовані та законодавчо врегульовані механізми, які дозволяють жителям територіальних громад впливати на рішення місцевої влади, брати участь у їх підготовці, реалізації, контролі та оцінці.

«По суті, саме форми громадської участі допомагають разом співтворити політику на місцях».

Саме форми громадської участі дають можливість:

1. Спільно формулювати рішення, адже жителі залучаються до розробки стратегій, програм, просторових рішень, бюджетних пріоритетів. 
2. Вибудовувати довіру та підвищувати прозорість, бо влада пояснює свої дії та відкрито консультується. Це знижує рівень конфліктів і посилює легітимність рішень. 
3. Посилення якості політик. Адже участь тих, на кого рішення впливає, дає доступ до локальних знань та реальних потреб. 
4. Посилюється стійкість громади, оскільки участь – це інструмент мобілізації та самоорганізації, особливо, коли ресурси обмежені. 

Відтак, інструменти громадської участі сьогодні є критично важливими для розвитку українських громад. 

— Які саме форми громадської участі варто запроваджувати в громаді?

— Йдеться про великий набір форм, серед яких громадські слухання, публічні консультації, місцеві ініціативи, електронні петиції, участь у формуванні та розподілі коштів місцевого бюджету, загальні збори (конференція) жителів, консультативно-дорадчі органи та ін. форми, які визначені законами України. Кожен із цих інструментів має різний рівень впливу, як і різну складність підготовки до їх використання, і в залежності від того, чого ми хочемо досягнути, як з боку влади, так з боку жителів, такі інструменти і обираємо. Якщо серед цього переліку територіальна громада не знаходить інструментів, які відповідають її потребам, варто шукати нові, унікальні формати участі – ті, що справді працюватимуть саме в цій громаді, з чітко визначеними правилами та готовністю до їх реального впровадження.

— Чи використовують ці інструменти в громадах Волині?

— На Волині ці інструменти використовуються радше точково. Є громади з хорошими практиками, але системної моделі участі, яка охоплювала б усю громаду, поки що немає. Часто інструменти підміняються неформальними зустрічами або опитуваннями без юридичного статусу.

Згідно з результатами аналізу стану оновлення Статутів та інструментів участі у громадах Волинської області, яке проводилось Волинським Інститутом Права, у більшості громад “інструменти прямої демократії” сприймаються не як обов’язкова складова належного врядування, а як додатковий тягар. Для органів місцевого самоврядування – як додаткове бюрократичне обтяження, а для громадян, як мінімум, як контрпродуктивна витрата часу. Це вказує на кризу розуміння сутності учасницької демократії та Статутів територіальних громад. 

«На жаль, сьогодні у громадах Волині участь сприймається не як процес управління, а як епізодичні консультації». 

—  Що, на вашу думку, потрібно змінити, щоб інструменти громадської участі реально запрацювали у громадах Волині?

— Насамперед потрібно змінити сам дискурс: відійти від формального виконання законодавчих вимог і почати сприймати участь як цінність і можливість розвитку. Тут важливу роль відіграють системні інформаційні та просвітницькі кампанії.

Також необхідно розробити або оновити Статути громад і положення про форми громадської участі, надати владі та жителям методичні й юридичні інструкції щодо застосування кожної з форм, інвестувати в навчання посадовців, депутатів і старост. І, звісно, посилювати комунікацію з жителями та формувати історії успіху. Тільки так це може запрацювати системно.

— Яку роль відіграють інструменти громадської участі у відносинах з Європейським Союзом?

— Сталі практики застосування форм громадської участі відіграють ключову роль у взаєминах України з ЄС. Для Європейського Союзу залучення громадян до управління – це базовий стандарт демократичного врядування, закріплений у принципах доброго врядування, Європейській хартії місцевого самоврядування та acquis ЄС.

ЄС важливо, щоб рішення ухвалювалися прозоро, органи влади були підзвітними, громади були залучені до формування політик, а механізми участі були формальними, доступними й працювали на практиці. Тому реальне впровадження форм громадської участі – це не технічне питання, а критерій демократичної спроможності громади.

Відсутність таких механізмів часто сприймається як ризик недемократичного управління і зменшує шанси громади на участь у програмах ЄС та міжнародних проєктах. 

Це прямо впливає на можливість отримувати фінансову допомогу, експертну підтримку, інвестиції та участь у європейських програмах розвитку.

— Чи усвідомлюють громади свою роль у євроінтеграційних процесах?

— Часто – ні. Багато громад недооцінюють свою роль у виконанні євроінтеграційних зобов’язань України, не знають, які норми вже сьогодні мають бути впроваджені на місцевому рівні, або сприймають євроінтеграцію як виключно «центральний процес». Хоча близько 60% європейських норм реалізуються саме на місцях.

Фактично місцеве самоврядування – це перша ланка, яка або наближає Україну до ЄС, або затримує цей рух. 

«Тому місцеве самоврядування має усвідомити: євроінтеграція починається не в Брюсселі, а в кожній українській громаді».

— Що означає для громади мати розвинену демократію?

— Коли ми говоримо про розвинену демократію на рівні громади, то найперше маємо на увазі не документи і процедури. Ідеться про певний спосіб щоденного життя громади, про її культуру взаємодії, де влада і жителі дивляться в один бік розвитку, а не один на одного з недовірою. 

«Розвинена демократія починається там, де люди справді відчувають: «Від мене щось залежить».

Це громада, де Статут – не формальність, а зрозуміла «книга взаємодії», де рішення не ухвалюються раптово і за зачиненими дверима, де влада не боїться питати думку людей навіть у складних питаннях. 

Найголовніше – це не може виникнути само собою, чи запрацювати швидко. Це системний та довгий процес, і часто саме це ускладнює розвиток місцевої демократії. Тому що часто влада та жителі хочуть “швидких перемог”, а в місцевій демократії це працює не так. 

На Волині є локальні приклади, де розвивається демократія, але їх поки не так багато, як хотілось би. 

Наприклад, наразі Турійська селищна територіальна громада напрацювала Статут, впроваджує шкільний бюджет участі, намагається запустити молодіжну раду. Або ж, Луцька міська рада, яка впроваджує Бюджет участі 4.5.0 та стажування молоді. Є ще чимало таких локальних прикладів, які показують, що форми участі на Волині працюють. 

— Відкритість громад до впровадження інструментів громадської участі – це інвестиція чи обов’язок влади?

— Насправді ми говоримо про два рівні одного процесу. З одного боку це обов’язок влади. Закон чітко визначає, що місцеве самоврядування повинно забезпечувати відкритість, прозорість, доступ до публічної інформації та реальні можливості участі жителів у прийнятті рішень.

Тобто це не ініціатива, яка впроваджується «за бажанням» чи на розсуд сільського, селищного чи міського голови. Це частина демократичного мандату, обов’язкова умова виконання функцій місцевого самоврядування.

Але якщо дивитися ширше, то відкритість це набагато більше, ніж законодавча вимога. Для громади це інвестиція у довіру, без якої не працює жодна стратегія, взаємодію на різних горизонтальних рівнях, якісні рішення, які спираються на реальні потреби, а також про спроможність та стійкість громади реагувати на виклики та залучати нових партнерів. 

Тому можна сказати, що відкритість це законодавчий обов’язок, але успішні громади давно зрозуміли, що це ще й найкраща інвестиція, яку вони можуть зробити у власний розвиток.

— У вересні розпочався проєкт, який ви реалізуєте спільно з двома партнерами – Агенцією регіонального розвитку Прибужжя та Волинським регіональним відділенням Асоціації міст України –  «Громади Волині на шляху до ЄС». Яка ваша роль у проєкті?

—  Ми допомагаємо громадам якісно організувати та провести публічні консультації і на їх основі підготувати зміни до стратегій розвитку з урахуванням норм acquis ЄС. Для багатьох громад це перший досвід такої форми взаємодії.

Наше завдання – зробити процес участі зрозумілим для жителів і практичним для влади, щоб громади не просто виконали вимогу закону, але й отримали реальні, корисні для розвитку ідеї та рішення. До консультацій залучаються різні групи: ВПО, люди з інвалідністю, молодь, жінки.

Від нашої роботи ми очікуємо кілька важливих, на нашу думку, результатів. Як мінімум, щоб громади тримали практичний досвід проведення публічних консультацій, який вони зможуть надалі використовувати самостійно. 

— В рамках проєкту відбудеться напрацювання змін до Стратегій розвитку або самих документів. Наскільки відомо, це ж проблема для громад, які мають розробити свої стратегії розвитку. Що це за документ, наскільки він важливий та що визначає. 

— Дійсно, для багатьох громад робота над дієвою Стратегією розвитку є непростим завданням. Частина громад узагалі не має стратегії, інші – мають документи, створені формально або такі, що давно втратили актуальність і не відповідають сучасним викликам. Є й громади, які усвідомлюють потребу в оновленні, але не знають, з чого почати, адже стратегічне планування потребує часу, громадського залучення та певної компетентності, якої через брак кадрів часто може бракувати.

Насправді Стратегія розвитку – це про бачення, про спільне розуміння напрямів, у яких громада хоче рухатися. Вона відповідає на дуже прості, але водночас ключові запитання: де ми зараз, куди ми йдемо і як ми туди дістанемося.

Саме у Стратегії визначається, що для громади є пріоритетнішим: дороги чи соціальні послуги, підтримка бізнесу чи оновлення громадського простору, культурні проєкти чи модернізація комунальної інфраструктури.

Грубо кажучи, стратегія дозволяє громаді не «гасити пожежі», а рухатися за власним планом навіть у складних умовах. І вона потрібна всім громадам без винятку – навіть найменшим.

«Стратегія може здаватися складним і громіздким документом, але насправді її основою є один простий процес – чесна розмова з людьми». 

Це означає залучити різні групи жителів: ветеранів, молодь, бізнес, старших людей, внутрішньо переміщених осіб, активних і менш активних жителів, зібрати їхні думки, зрозуміти реальні проблеми та разом подивитися на сильні й слабкі сторони громади.

Саме тут наш проєкт і стає корисним: ми допомагаємо громадам пройти цей шлях і адаптувати стратегічні документи до норм acquis ЄС.

Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Громади Волині на шляху до ЄС», який реалізується Агенцією регіонального розвитку Прибужжя у партнерстві з Волинським регіональним відділенням Асоціації міст України та Волинським Інститутом Права за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом».

Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією партнерів.