Ігор Гузь про вбивство Януковича, провал Порошенка, перспективи Зеленського, можливості Палиці та власні амбіції

Ігор Гузь – направду один із найактивніших депутатів Верховної Ради й найефективніших мажоритарників. Політика добре знають не лише виборці його округу, а й уся Волинь і не тільки.

Йому 38 років і 20 з них він у політиці. Завжди позиціонував себе націоналістом, поборником традиційних цінностей і всього українського. У 20 став депутатом Луцької міськради, згодом його двічі обирали депутатом Волинської обласної ради, – пише ІА Волинські Новини.

Минулоріч вдруге став народним депутатом. Змінив не одну партію, хоча нині безпартійний. Йому заборонений в’їзд у Білорусь, Росію і Придністров’я. Для когось – вічний революціонер, для когось – досвідчений політик.

Сам же він зізнається, що живе не тільки політикою, а повсякчас намагається себе вдосконалювати і розвивати. Саме тому майже щоранку бігає, дуже любить плавати, адже це додає сил та енергії. З юних літ – за здоровий спосіб життя, саме тому не курить і не вживає спиртного.

Нещодавно кинув собі новий виклик – піший похід на 100 кілометрів без сну та їжі. Любить книги, кіно, музику. І спілкування з журналістами теж любить, тому журналісти “Волинських Новин” із цікавістю відгукнулися на пропозицію поспілкуватися з народним депутатом.

1-го січня набув чинності закон про зняття депутатської недоторканності. Однак не всі задоволені змінами, внесеними до нього, мовляв, тепер усе в руках Генпрокурора. Як ти оцінюєш цей закон?

Думаю, що 90% українців задоволені ухваленням цього закону. Про це говорили років 25. І нарешті у дев’ятому скликанні Ради це сталося. Особисто для мене недоторканність ніколи не була надважливою.

Так, фактично зараз мене як народного депутата можуть затримати, обшукати, прослуховувати тільки із санкції Генерального прокурора, і згоди парламенту для цього не треба. Дійсно, є моменти, коли може бути тиск: якщо народний депутат займається антикорупційними темами, або, наприклад, згадайте Євромайдан.

Якби тоді депутати не мали недоторканності, горезвісний Віктор Янукович пересадив би більшість, адже чимало з них були у вирі революційних подій. Вже у наступний парламент піде значно менше бізнесменів. Тих людей, які йшли в Раду здебільшого через недоторканність. І це теж позитив.

Ще у минулому скликанні ти заявляв, що наступний парламент буде менш якісним. Справдився прогноз?

Треба визнати: це вибір українців. Я не буду критикувати, тому що є і плюси, і мінуси. Дійсно, в багатьох депутатів немає досвіду. Навіть не тільки парламентського, а й політичного та особистісного. Але є багато оптимізму, життєвого бажання в багатьох, і я його бачу, попри відсутність політичного досвіду в більшості.

Тому в цілому я все-таки радше позитивно оцінюю цю зміну парламентського рельєфу, ніж якби там сиділи люди, які по три-п’ять скликань є депутатами. До речі, з цього можна сміятися, але мене й досі називають молодим депутатом, хоча мені 38 і останні 18 років мене безперервно обирають депутатом різних рівнів.

Молодим мене називали і у 20 років, і тепер. Факт: у нас дуже омолодилася верхівка влади. Ну, а з вибором людей треба рахуватися, подобається це комусь чи ні. Можливо, на наступних виборах ситуація кардинально зміниться.

Нещодавно суспільство збурила інформація про підвищення зарплат народним депутатам і урядовцям. Як взагалі можуть з’являтися такі кричущі фейки?

Справді, фейки стали глобальною проблемою українського суспільства. І ось ексміністр Павло Розенко опублікував, що йому стало відомо, нібито зарплата народного депутата сягає 100 тисяч. Але це не відповідає дійсності, це брехня.

Зарплата депутата у зв’язку з індексацією підвищилася на 3 тисячі. Станом на сьогодні заробітна плата сягає 38-39 тисяч, залежно від комітету, в якому працює депутат, та інших показників. Я вважаю, що це цілком нормальна зарплата, я її не знижував і не підвищував би.

Є ще така ж сама сума на виконання депутатських обов’язків. Якщо депутат немісцевий, то йому оплачують проживання: або в готелі, або орендовану квартиру. Окрема сума передбачена на оплату праці помічників. Ще є невелика сума на проїзд.

Тому загалом за таких умов можна комфортно і якісно працювати. І станом на сьогодні вважаю абсолютно недоречним піднімати питання про збільшення зарплати. Хоча, коли я починав роботу в минулому скликанні, моя перша зарплата становила 4600 гривень.

От така зарплата – це справді прямий шлях до корупції. Нинішня заробітна плата справді гідна. Так, вона суттєво більша, ніж має пенсіонер чи вчитель, але вона і не така захмарна, як у керівництва «Нафтогазу», «Укрзалізниці» чи «Укрпошти».

Не може бути такого, що у керівника «Укрпошти» зарплатня удвічі більша, ніж у Дональда Трампа. Це нонсенс! Я, до речі, розділяю, якщо ти керуєш великою корпорацією, то у тебе має бути більша зарплата, ніж у нардепа чи президента. Дивує і обурює також історія з преміями в «Нафтогазі».

Я розумію, що це 1% від суми, яку виграли в Стокгольмському суді, але це 800 мільйонів гривень на двох. Я розумію 10 чи 20 мільйонів, але не 800! Та за ці гроші можна десять дитсадків побудувати!

За нинішньої економічної ситуації яка гідна зарплатня повинна бути у державного службовця, лікаря, вчителя, шахтаря?

Якби вчитель отримував 15-17 тисяч гривень, а пенсіонер 7-8 тисяч, то це було б нормально. До цього треба прагнути. Але наївно говорити, що у нас буде пенсія тисяча євро. Я не вірю в це. Найближчим часом це неможливо. Хто не був би президентом, є показники економіки.

На жаль, маємо страшну ситуацію із заробітчанством. Кваліфіковані і не тільки кадри шукають кращого заробітку за кордоном.

Якщо проїхатися вулицями Луцька, в якому я проживаю, і подивитися, скільки зведено нових будинків, то аж не віриться. Десятки, сотні багатоквартирних новобудов. Всі квартири викуплені.

Хто ж їх купує? А це тисячі і тисячі людей. Тобто якщо в державі біда і криза, то все стоїть, найперше будівельний ринок. Ще один показник: у 2014-му році кількість пасажирів, які скористалися авіатранспортом, становила 12 мільйонів, у 2019-му році – 24 мільйони.

Удвічі більше людей почало літати. Є іще низка показників. Тому я вважаю, що у прірву ми не рухаємося. Більше того, вірю, що ми рухаємося в правильному напрямку. У нас є шанси на поступ.

За яких умов це можливо?

Перша: закінчити війну на Донбасі. Бізнес-інвестиції не підуть у тих обсягах, у яких ми хочемо, в країну, в якій активно триває війна. У мене є досвід спілкування з іноземними бізнесменами, зокрема польськими.

І вони бояться. Їх цікавить наша держава, але війна стримує. Другий чинник – корупція. Коли ефективно почне працювати правоохоронна і судова системи, тоді інвестор буде розуміти, що він вкладе сюди мільйон доларів, але натомість у нього цей бізнес не відберуть, не вимагатимуть хабарів і не ставитимуть палки в колеса.

Я думаю, що у нас будуть інвестиції, тому що країни Східної Європи, вступаючи в ЄС, йшли саме таким шляхом. А розвиток економіки – це нові робочі місця, збільшення кількості підприємств.

У 2014-му році ти став депутатом, здобувши понад 30% голосів виборців. А вже у 2019-му взяв майже 60%. Як вдалося наростити рейтинг?

Я не критикую своїх попередників, але знаю точно: я був найактивнішим депутатом цього округу за весь час. Відвідав усі 211 населених пунктів. Це дуже важливо. Люди бачили свого депутата, мали змогу дивитися мені в очі, ставити питання, критикувати.

Людям дуже потрібна увага, спілкування, дискусія. Не обов’язково приїхати і пообіцяти, що все буде добре, хоча це теж. Живий депутат приходить до людей, спілкується, щось обіцяє, щось пояснює, щось бере в роботу.

Важливо, що в округ було вкладено близько 125 мільйонів гривень з державного бюджету. Крім того, ми були дуже активні в процесі децентралізації. В моєму окрузі створені всі громади ще у 2017-му році. Люди відчули результат і бачили, що я був промоутером цього процесу.

Також нам вдалося згуртувати міцну команду, всі голови ОТГ мене підтримували. Важлива і моя активна медійна робота, і робота у парламентській залі. Я взяв участь у 96% засідань, решту пропустив вже наприкінці, коли розпочався виборчий процес.

І все це дозволило отримати четвертий результат в країні з-поміж 199 мажоритарних округів. Мене критикували за оці вкладені в округ державні кошти, але я так не вважаю і більшість моїх виборців теж. Я ж гречку не розносив, гроші не роздавав.

Проте виборча система змінена, мажоритарки вже не буде. Як бачиш свій політичний шлях далі?

Ми ухвалили новий виборчий кодекс, мажоритарку скасували. І я голосував за це. Нові вибори відбуватимуться за відкритими списками. Округом буде ціла Волинська область.

Тобто, щоби стати депутатом за новим законом, треба балотуватися від партії, яка отримає 5%. І якщо ти взяв у своїй партії перше місце в області, вона має заробити в загальному на це одне місце від області. Тобто система складна.

Коли закінчиться наступне скликання, мені буде 42 роки. І якщо я доживу до цього віку, то це буде виглядати так, що більшу частину свого життя я буду депутатом – 22 роки. Не певен, що на момент закінчення цієї каденції мені знову буде цікаво балотуватися у Верховну Раду.

І це не лише через втому, просто змінюється світогляд, психологія. І якби через якийсь час у мене запитали б, де би я хотів попрацювати – ще раз народним депутатом, чи, скажімо, десь в уряді заступником міністра, або ж міським головою Луцька, то я не знаю. Привіт Ігорю Поліщуку (усміхається, – авт.).

Звісно, тут питання – а чи обрали б? Тому цілком можливо, що за якийсь час з точки зору власної мотивації мені було б цікавіше працювати предметніше. Не політичною роботою займатися, а практичнішою.

Тому чесно кажу: наразі я не впевнений, чи матиму за мету втретє потрапити до парламенту. Як стверджують психологи, для того, щоби людина не вигоріла, дуже важливо змінювати сферу діяльності.

Але поза політичним процесом ти себе не уявляєш?

Ну, якщо я буду замміністра або мером, то це той же політичний процес, але інша сфера діяльності. Якщо відверто, то останнім часом я по-філософськи сприймаю дуже багато речей. З висоти віку, досвіду, багато літератури читаю.

Бо в молодості все сприймалося простіше, була мета і її треба було досягти. Філософськи це можна порівняти з горою, яку я мав підкорити. І ось мені це вдалося, я вийшов на неї, сів. Звісно, є інші гори.

Ти часто наголошуєш на тому, що побував у всіх селах округу. У цій каденції який план дій? Які проблеми залагоджуватимеш, що найактуальніше в окрузі?

У цьому парламенті працюємо в іншому форматі – маємо групу мажоритарників «За майбутнє». Не можу сказати, що є якісь складнощі. Мені комфортно і з Іриною Констанкевич, і з Ігорем Палицею, і з іншими колегами.

Щодо округу, то тут ми дещо переформатовуємо роботу. Оскільки всі громади уже створені, ми плануємо їм допомагати найперше із пошуком інвестицій, ефективним лобізмом на центральному рівні.

Так, я буду їздити в округ, спілкуватися, піднімати якісь питання. Але вже кожна собака в окрузі бачила Гузя, в деяких дворах я бував по чотири рази, це вже, мабуть, занадто. Іноді така навіть панібратська розмова виходить.

У мене цікава робота в комітеті з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, де я працюю заступником. Минулого скликання я працював у комітеті закордонних справ, але той комітет все-таки потребує відсутності роботи в окрузі.

Тим паче проблематику місцевого самоврядування я знаю дуже добре, я в темі децентралізації. Тому мені цікаво. Дуже хочу активізувати співпрацю з країнами Балтії, я співголова депутатської групи дружби, бачу в цьому перспективу.

Мені цікаво попрацювати зі Східною Європою, з нашими сусідами Грузією, Молдовою, Білоруссю. В мене є візії частково нові, частково старі. Крім того, будемо працювати в рамках нового міжфракційного об’єднання «Велика Волинь».

Над якими ще загальнодержавними темами хотілося б попрацювати?

Для нашого комітету ключове питання – децентралізація, тому що в жовтні вибори. І всі населені пункти повинні бути об’єднані. У нашій області має бути 75 громад, а наразі їх 44. Тобто ще дуже багато територій необ’єднані, люди не скористалися можливістю. А тому невдовзі рішенням уряду ці громади будуть об’єднуватися адміністративно.

Хотілося б підняти на вищий рівень допризовну підготовку. На мою думку, в державі, яка воює, навіть дитина мусить знати всі ази допризовної підготовки, надання першої медичної допомоги, що таке бомбосховище, як діяти в екстремальних ситуаціях. На жаль, у нас цим знанням і навикам не приділяється належна увага.

Хтось скаже, що ми воєнізуємо молодь, але я так не вважаю. Ще одна тема – питання алкоголю. Українці спиваються. Ось це дешеве спиртне, цей фальсифікат – це страшне зло. Хотілося б встановити перешкоди для таких явищ. Звісно ж, для волинян дуже важливе питання обміління Світязю, і ми вже цим займаємося.

Ти неодноразово говорив про легалізацію зброї. Тема вкрай непроста. Чи багато однодумців у парламенті?

Багато. Проте керівництво держави – і минуле, і сьогоднішнє – проти. Та я вірю, що колись ми таки матимемо право захищати себе зброєю. Коли до тебе в оселю лізе злодій чи ґвалтівник, ти повинен свою сім’ю захистити.

І держава повинна створити такий законний інструмент. Без сумніву, є нюанси. Але не треба забувати головне: злодій чи ґвалтівник уже озброєний, а ти беззахисний.

У нинішній каденції ВР питання із кнопкодавством вирішилося?

Кнопкодавства стало менше, це факт. Але воно присутнє, на жаль. Все-таки треба віддати належне – в коаліції монобільшості, здається, двічі були випадки кнопкодавства, але далі йшло широке обговорення, після чого таких фактів не траплялося.

Крім того, ми ухвалили новий закон про великі штрафи і відповідальність за такі дії. Причому, наша група дуже строката, в нас є люди, які колись зловживали кнопкодавством. Але в цьому скликанні жоден депутат від «За майбутнє» не голосував неперсонально.

На засіданнях групи я піднімаю це питання – кожен депутат повинен голосувати особисто. А взагалі за неперсональні голосування я би просто забирав мандат. Так, для цього треба змінювати Конституцію, це складно. Наприклад, у минулому скликанні польського парламенту двоє депутатів склали мандат через кнопкодавство.

До речі, у Київраді нема такої проблеми, там кожен голосує особисто, адже система має спеціальні давачі, які не дозволяють проголосувати іншій людині. У нас теж це є, але воно не в дії. Треба просто їх задіяти, і ми припинимо з кнопкодавством раз і назавжди.

Покінчити з кнопкодавством – справа реальна, а от які перспективи завершити війну? Це найбільша біда нашої держави.

Я думаю, що в цій ситуації м’яч на стороні Володимира Зеленського. Він взяв ініціативу на себе. І оця зустріч в Нормандському форматі, і зустріч з нашим ворогом Володимиром Путіним, і звільнення полонених, спроби розведення військ – це все прерогатива Офісу Президента.

Але ж і Петро Порошенко міг би це робити?

З Порошенком була складність, треба чесно про це говорити. Вона полягала в тому, що Путін категорично не сприймав Порошенка. І я думаю, що такого несприйняття Путіним Зеленського немає. І тому якби Порошенко хотів якось локалізувати й закінчити цю війну, а я думаю, що він хотів, то він би це зробив, але Путін йому не дозволив би.

Із Зеленським інша історія, але чи ми зможемо? Тут дуже багато факторів. По-перше, сам Путін. Якщо він і далі буде тримати свою позицію, то завершити цю війну на наших умовах буде вкрай складно. Значну роль відіграє і міжнародна політика: хто буде президентом у США, Ангела Меркель відходить, послабилися позиції Великобританії, яка завжди жорстко була на нашому боці, достатньо тривожні для нас розмови Емманюеля Макрона, «Північний потік».

Тобто ситуація нестійка, вона постійно змінюється. Але для Путіна ситуація на Донбасі, де гинуть люди, вигідна, бо це не дає нам економічно стати на ноги і все-таки вступити в НАТО та ЄС найближчим часом. Можливо, якби Путіна не було на посаді президента Росії, то, ймовірно, з іншою людиною нам могло би бути простіше боротися.

Нещодавно з’явилися чутки, що Ігор Палиця може скласти мандат, мовляв, він може очолити уряд чи міністерство. Чи міг би Палиця бути ефективним прем’єром і ким би міг бути Гузь в уряді?

Особисто я прем’єром бути не зміг би. І не тому, що є профаном в певних питаннях, як говорив чинний глава уряду. Я би міг спробувати бути міністром, наприклад, Мінрегіону чи Мінмолодьспорту. Ці сфери мені близькі, і я, очевидно, був би компетентною людиною.

Тобто я точно не був би міністром економіки чи фінансів, бо тут треба мати зовсім інший багаж знань та умінь. З приводу того, що Палиця має скласти мандат, то я такого не чув. А ми з ним спілкуємося, та й у сесійному залі сидимо поруч.

Але я скажу свою суб’єктивну точку зору: з досвідом Палиці він міг би бути ефективним і керівником уряду, і керівником Офісу Президента. Його задатки, його хватка, його бізнесовий досвід, розуміння бізнес-процесів і управлінських процесів, його характер. Тобто йому абсолютно під силу такі виклики й така робота. Але не все так просто. Тим паче ми не є нині у монобільшості, хоча і не в опозиції.

Проте є тема, у якій ви відстоюєте радше опозиційну сторону – це ринок землі. І поки у Раді міркують, що робити, люди не розуміють, чого чекати…

Мій прогноз такий: земельну реформу ухвалять. Я не належу до тих політиків, які категорично цього не сприймають. Вважаю, що ринок землі треба відкривати, але за певних умов. Перша: у нас страшний безлад у питанні меж, кадастрових карт, документів на землю, в питанні тих пайовиків, які уже померли, а їх більше мільйона. Думаю, що навести з цим лад можливо.

Друге: дуже важливо запустити земельний банк. Я вже не кажу про ті речі, які зараз обговорюються, як-то мораторій на купівлю іноземцями. Раніше кількість землі, яку можна було купити в одні руки, сягала 200 тисяч гектарів, зараз йдеться про 10 тисяч.

Є ще одна проблема. На Волині десятки тисяч людей здають свої паї орендарям-аграріям. Уявіть собі: відкривають ринок землі, ваш пай в оренді на 40 років, але за нових умов ви хочете його продати. І з одного боку ви наче маєте право продати землю, а з іншого боку є орендар, який хоче володіти земельною ділянкою цілісно, а не шматками. І як це буде вирішуватися – наразі відповіді нема. Насправді усі ці питання можна досить швидко залагодити.

А що буде зі справою розстрілу Майдану? І чи пробачить суспільство владі зволікання і мовчання?

Нещодавно якраз була шоста річниця від початку історичних подій на Грушевського. І це чи не найбільша ганьба минулої влади, представники якої були на Майдані. І Петро Порошенко, і Юрій Луценко, і Віталій Кличко, і Арсеній Яценюк, які фактично були політичними лідерами Революції Гідності. І те, що за п’ять років каденції вони не довели цю справу до кінця – це їхня велика ганьба.

Це їхня вина?

Це вина всіх. І моя в тому числі. Хоча я не Генеральний прокурор, але це величезна ганьба всіх, хто був на Майдані, а потім опинився в зручних кріслах. Зараз це може бути ганьбою і для Зеленського, хоча він цього й не обіцяв у своїй програмі.

Проте однозначно мають бути повністю засуджені організатори й ініціатори вбивств, тодішнє вище керівництво держави – від Віктора Януковича й Віталія Захарченка і далі. Крім того, суспільству треба показати, як це відбувалося – через реконструкцію подій, а це технічно можливо.

І насамкінець вкрай важливе гідне вшанування загиблих, створення музею Небесної Сотні, Майдану. П’ять років говорилося, але нічого не зроблено. Ну, і родини Небесної Сотні – вони мають бути втішені морально.

У нашій державі можлива нова революція, новий Майдан?

Думаю, що так. Але я поки не бачу підстав для таких подій. Якби ж Зеленський намагався розвернути Україну в бік Росії, то масовий спротив міг би бути. Але він чітко говорить про НАТО і ЄС. І його фракція стоїть на таких позиціях, за винятком кількох людей.

Та й в уряді цілком проєвропейські люди здебільшого. Це я не вибілюю владу, у них там є певні перекособочення, з якими я не згідний і на які треба звертати увагу. Економічних підстав для революції у нас теж немає.

Зеленський прямо заявляв, що на наступний термін не піде. Але навчив усіх говорити, що президентом може бути кожен. Хто може стати наступним?

Я не бачу поки. Не тому, що їх нема, а тому, що наша країна змінюється. Змінюється карколомно. Політичний ландшафт перебудовується, і що буде через рік ми теж не знаємо. А не знаємо тому, що ця влада все-таки слабка. І може, як картковий будинок, розвалитися. Слабка у своїй внутрішній дисципліні, структурованості.

Тому нас можуть чекати різні турбулентні ситуації. Але ні Петро Порошенко, ні Юлія Тимошенко, ні Віктор Медведчук, ні Святослав Вакарчук шансів стати президентом не мають. Це моя суб’єктивна точка зору на цей момент. Абсолютно несподівано про себе можуть заявити інші люди, не з політики.

Якщо наш народ один раз дозволив керувати країною людині не з політикуму, то може дозволити і вдруге. А ще я думаю, що Володимир Олександрович, якби йому все вдавалося і лишався достатньо великий рейтинг, як зараз, до речі, і досі лишається, то цілком вірогідно він може сказати: «Друзі, тут мене попросили і я вирішив…».

А Янукович може повернутися в Україну? І чи є шанс його покарати?

Я думаю, що ні. Він не може повернутися, тому що його тут вб’ють. Думаю, що є ціла черга людей, які готові його вбити за те, що він зробив. І це не тільки Небесна Сотня, це початок війни.

Маса людей вважає, що саме він відповідальний за всі ці жертви, відібраний Крим і війну, яка триває уже п’ять років. Тому він ніколи сюди не повернеться. Чи буде він покараний? Гадаю, Господь Бог його покарає. Бо нам зараз дістати його з Росії нереально.

Хоча маємо ізраїльський приклад, коли Моссад знаходив нацистських злочинців по всьому світу через 30-50 років. І їх судили, розстрілювали. Зрештою, він не така вже й молода людина, йому вже недовго до того, я сподіваюся, щоб відійти в інші світи.

І насамкінець. Як ці 20 років у політиці тебе змінили? Чи змінилося твоє розуміння націоналізму? За моїми спостереженнями, ти став виваженішим і навіть ліберальнішим.

Визначення націоналізму для мене не змінилося, але тепер я значно ширше дивлюся на більшість речей. Справді, особливо останні декілька років я став набагато виваженішим. Так, я однаково запалююся, як і запалювався. Але загалом цей спокій – це закономірно.

Це радше ознака розвитку – і політичного, і особистісного. Так, можливо, в якихось питаннях я став значно ліберальнішим, не лібералом, але ширше дивлюся на деякі речі. Як виявилося, наша держава і обставини, в яких вона перебуває, не можна сприймати в чорно-білих кольорах. До того ж, вік по-своєму змінює людину.

Але точно знаю, що я не змінився в базових речах – в розумінні, що таке патріотизм і націоналізм та у своїх червоних лініях в цьому контексті. Наприклад, морально-етичні речі для мене є базовими. Або як-от ставлення до алкоголю.

Багатьом цікаво, як людина все своє свідоме життя може не вживати алкоголю. А я натомість ніколи не пив пива й не пробував цигарки. І мені так комфортно. Так, є помилки, які я визнаю. Але тепер я такий, яким мене зробив мій життєвий шлях і робота над собою.

То що таке твій націоналізм?

Мій націоналізм – це спосіб життя, за якого ти велику частину себе присвячуєш інтересам нації. Бо для мене націоналізм – це не просто бла-бла-бла і червоно-чорна аватарка у Facebook, а конкретні дії. Як-от фестиваль «Бандерштат», який уже відбуватиметься 14-й рік поспіль.

Це організація «Національний Альянс», якій днями виповнилося 15 років і через яку пройшло сотні українських патріотів, які зрештою відбулися у житті. Голосувати в парламенті за всі проукраїнські закони. До речі, моє обмеження в алкоголі й тютюні теж є моїм націоналізмом, бо я пропагую здоровий спосіб життя.

А що для тебе щастя?

Останніми роками я прочитав багато філософської літератури. Від філософії стоїків, яка мені близька, до релігійної. Вікові зміни змушують думати про це, та й пошук себе триває. Шукати відповіді на питання, що таке щастя, що таке власне призначення в цьому житті. І у 17 років ти це так не відчуваєш, як у 38.

У моєму житті важливе місце займає Бог. І це ключове питання, на яке я відповіді собі поки не дав. Не в питанні існує Бог чи ні. А цілком особистісне питання, яке ще не вирішив, – я і мої стосунки з Богом. Друге – це власне призначення, яким я частково задоволений, але прагну й далі розкривати себе, працювати для своєї країни, не мімікрувати, не вдавати, а дійсно змінювати.

Бути тією людиною, яка докладається до тектонічних змін у державі й нації. Третє – це питання особистого життя, адже у 38 років я неодружений. І тут я теж шукаю відповіді на свої питання. Без сумніву, сім’я – це важливий життєвий орієнтир. Та я відчуваю себе гармонійно й вірю, що на все свій час. Багато неосмислених речей є у кожного з нас. Але я відчуваю себе щасливим і точно знаю, що не живу сьогоднішнім днем.