Ігор Пальонка розповів, куди витрачають «рекордний» бюджет у Володимирі

Початок повномасштабної війни став початком суттєвих змін у Володимирі. Тут дислокуються 14-а механізована бригада та 39-й зенітно-ракетний полк. Вищі зарплати військових надзвичайно збільшили бюджет громади, проте і додали відповідальності щодо підтримки підрозділів. А ще Володимир – місто прикордонне, тому потоки біженців та внутрішньо переміщених осіб, закриття кордону для чоловіків призовного віку змінили демографічну «картину» міста.

Про більший бюджет, співпрацю із військовими та сім’ями загиблих, великі проєкти і критику з боку активістів, – мер Володимира Ігор Пальонка розповів в інтерв’ю для Центру журналістських розслідувань «Сила правди». 

– Яка ситуація в місті із електропостачанням? Я пам’ятаю, що вам разом із міським головою Ковеля доводилося навіть їздити у Волинську ОВА, щоб вирішувати проблеми із електропостачанням для Володимира. Чому тоді довелося публічно звертатися до військової адміністрації? Чи покращилася ситуація на сьогодні?

– У той час, коли ми їздили, була критична ситуація. Ми не могли ніяк добитися у представників місцевої філії «Волиньобленерго» пояснень, що відбувається. Нам пояснювали, що застосовані графіки аварійних відключень. Але були лінії, на яких завжди була електроенергія, а були будинки, особливо з електроплитами, де люди не мали електрики по 12 годин поспіль.

Я спочатку пішов до нас в районну державну адміністрацію, вони сказали, що треба їхати в «область» вирішувати. Ми поїхали туди. Після того почали застосовувати графіки відключень «4 через 4». Хоча не знаю, можливо, це збіг. 

Щоправда, в нас була одна лінія-виняток, на якій підключений хлібозавод. Хліб пекли вночі, тому люди на тій лінії мали електрику тільки вночі. Ми спільно із представниками хлібозаводу та електриками відновили ще одну лінію і для цих людей також графік «4 через 4» застосували.

Але станом на вчора і позавчора (23-24 січня 2023 року, — ред.) знову застосували графіки аварійного відключення. За тією інформацію, яку мені надали, це було пов’язано з тим, що деякі області «Укренерго» вмикала на повну потужність, аби з’ясувати, скільки їм треба, і встановити ліміти. Станом на 25 січня керівник філії «Волиньобленерго» запевнив, що будуть графіки «4 через 4».

Відключення електроенергії породило багато проблем, адже ми повинні забезпечити життєдіяльність міста. Ще наприкінці літа ми прийняли рішення купити декілька генераторів і думали, що нам їх вистачить на критичну інфраструктуру. Для водоканалу нам це вдалося. А от з котельнями ситуація складніша. Ми думали, що за рахунок 4-5 генераторів ми забезпечимо всі 18 котелень. Але практика показала, що це нереально. Тому ми закупили генератори на кожну котельню. Плюс деякі котельні ми поз’єднували лініями, щоб один генератор міг підтримувати кілька. З резервного фонду ми дали гроші на закупівлю палива для «Володимиртепло» та водоканалу.

– Тобто міська рада покриє додаткові витрати за те, що доводиться генераторами крутити мотори? Мешканці не будуть платити більше?

– Так, ми платимо з резервного фонду. В тарифі це не закладено. І це все ж великі витрати. Ми маємо резерв палива — 10 тонн на випадок повного блекауту.

– Чи мають котельні стабільне електропостачання при графікові «4 через 4»? Це ж критична інфраструктура.

– В нас є лінії, які дуже рідко вимикають. Це лінії, на яких стратегічні об’єкти. А є такі лінії, що вимикають в тому числі котельні. Там стоять генератори і працівники теплокомуненерго привозять паливо.

– Навіть за атрибутами, які є у вас в міській раді, одразу помітно, що для Володимира особливе значення має військова сфера. Тут всюди символіка 14 бригади, зенітно-ракетного полку. Розкажіть про вашу співпрацю з військовими.

– В нас дуже хороша співпраця, порозуміння із підрозділами, які дислокуються в місті. Із командиром бригади та виконувачами обов’язків, начальником штабу ми знайшли точки дотику. Ще до повномасштабної війни командир бригади говорив нам, що вони платять багато ПДФО (податок на доходи фізичних осіб, — ред.) і просив частину коштів вкладати у розвиток бригади. Хоча я б не сказав, що в 2021 році ми їм суттєво допомогли.

Але коли розпочалася повномасштабна війна, ми максимально включилися в підтримку. В результаті станом на кінець 2022 року ми виділили на підтримку 14-ої бригади 54 мільйони гривень з місцевого бюджету. На жаль, частину коштів не освоїли, бо вони не змогли купити деякі літальні апарати. Але ми ці кошти їм знову виділимо.

Частина коштів пішла на облаштування умов перебування військових. Деякі казарми та інші приміщення до цього не ремонтували десятки років. Закупляли також дрони та інші засоби.

Для того, щоб підтримати військових, я двічі їздив в зону, де несе службу 14-а бригада. На День Козацтва (14 жовтня, — ред.) їздили на Куп’янський напрямок. Завезли їм багато необхідного. Все, що просили, ми намагалися максимально забезпечити. На це виділяли кошти і волонтери, і наші міжнародні партнери, і ми самостійно збирали. Ще влітку я також їздив на Харківський напрямок, але тоді вже не зустрічався з командиром бригади, бо він був на ділянці фронту, де були дуже важкі бої. Тоді ми передали бус від наших партнерів з міста Цвікау (Німеччина, — ред) і холодильну установку від місцевого мецената Валерія Діброви.

В нашому місті дислокується не тільки 14 бригада, але і 39-й зенітно-ракетний полк. Для них ми також виділили близько 13 мільйонів гривень. Допомогли з відновленням казарми, яка була закинута багато років. Я на постійному контакті із командиром полку Костянтином Заіченком. Постійно передаємо допомогу.

Звичайно, є дискусії з депутатами, на що виділяти кошти. Але це вирішую не я. Командири краще знають, що їм в конкретний момент потрібно.

Крім цього, ми виділяли 5 мільйонів гривень прикордонникам на облаштування кордону з Білоруссю. За рахунок цього купували бетонні плити та інші потрібні матеріали. І приїжджають прикордонники знов просять, бо знають, що у Володимирі бюджет хороший. Будемо й надалі сприяти. Деякі депутати кричали, що «це ж нам далеко до кордону». Але він ж спільний, це ж Україна. 

Також ми активно допомагаємо сім’ям загиблих військових. До повномасштабної війни їх було трошки менше. Я зустрічався щомісячно із сім’ями загиблих. Ми вирішували багато їхніх проблем щодо благоустрою: підрізання дерев, комунальні питання. Ми їм виділяємо із місцевого бюджету, щоб привітати дітей із Днем народження. Платили по 500 гривень, а цього року будемо вже по 1000 гривень. Ще відшкодовували частину плати за комунальні послуги, забезпечуємо безкоштовним харчуванням в школах.

Після 24 лютого декілька місяців не зустрічалися, але згодом відновили таку практику. Остання зустріч була перед новим роком. Багато людей, бо, на жаль, кількість загиблих збільшилася. Ми намагаємося максимально допомогти. Навіть приймаємо скарги на працівників апарату, які десь з ними неправильно повелися. Є системна робота. Зрозуміло, що це важкі зустрічі, але сім’ї загиблих відчувають, що у них є комунікація з владою.

– Один із наслідків суттєвого зростання зарплат військових — суттєве зростання податкових надходжень, про яке ви вже частково згадували. Через це Володимир в нетиповій ситуації, коли бюджет зростає, а не зменшується в умовах повномасштабної війни. Скільки загалом ви отримали додатково?

– В нас залишилося вільних залишків, неосвоєних із минулого року, більше 600 мільйонів гривень. Бюджет був трохи більше 1 мільярда. Таких раніше бюджетів не було. Але, на жаль, в цьому році в нас є великі вилучення із бюджету. Після Дніпра ми маємо друге місце за вилученнями по Україні. Це 305 мільйонів гривень. Їх вилучають якщо на душу населення в бюджеті більше, ніж в середньому по Україні.

– На що ви витрачали додаткові кошти, і чи завадили в цьому обмеження Кабміну на капітальні видатки?

– Справді, діє постанова Кабміну, за якою ми не все можемо оплатити із того, що хочемо.

Серед пріоритетних напрямків першим було будівництво та ремонт укриттів. На це ми виділили із бюджету 7 мільйонів гривень. Це немалі гроші. Була критика від місцевих активістів, але я переконаний, що ми це зробили вчасно та швидко. В результаті перші в Україні дитячі садочки, які почали працювати, це у Володимирі, бо ми оперативно відремонтували укриття за рахунок коштів місцевого бюджету.

Надалі постало питання ремонту укриттів в школах. Ми і це зробили – діти можуть навчатися, якщо є воля батьків. Така ситуація всюди, крім одного закладу – колишньої гімназії, яка тепер називається ліцей. В нього на території не було укриття і, навіть, не було приміщення, яке можна під нього пристосувати. Тому ми вирішили на цей рік збудувати там укриття. Попередня вартість його — близько 20 мільйонів гривень. Але в майбутньому на основі цього можна збудувати якийсь корпус. Там плануємо профільний ліцей на вимогу реформи освіти. 

Орієнтир — збудувати укриття до 1 вересня 2023 року. Таку я даю вказівку своїм працівникам. Територія — це історична частина міста, тому там треба погодження Міністерства культури. Над цим ми зараз працюємо.

Також ми планували заасфальтувати 15 доріг. На жаль, ми цього не могли зробити, бо були обмеження, що капітальні видатки не фінансуються. Ми тільки заасфальтували 4 вулички, як аварійні, бо там було болото і не можна було пройти. Також підсипали три щебеневі вулиці і провели ямкові аварійні ремонти по місту. Хоча я зараз бачу, що знову дуже багато проблем. Цієї зими були перепади температури.

Наступний блок, який ми нормально фінансували, це лікарня. Зараз це Володимирське ТМО (Територіальне медичне об’єднання, — ред.). Можливо ви знаєте, що ми боремося за надання статусу кластерної для лікарні.

– Ви боретесь за кластерну лікарню у Володимирі, чи згодні розділити цей статус із Нововолинськом?

– Ми поки боремося. Я борюся за те, щоб була у Володимирі кластерна лікарня. У нас центр району, місто, в якому дислокуються військові, це місто біля кордону, куди їдуть дуже багато людей. Логістично наше місто найкраще підходить. Не ображаю свого колегу із Нововолинська, але ми робимо зусилля, щоб ця лікарня була у Володимирі. 

У зв’язку з цим ми підтримали охорону здоров’я ще у 2021 році десь на 25 мільйонів гривень. Це була рекордна сума у порівнянні із попередніми роками. А у 2022 році це було близько 90 мільйонів гривень.

Хоча кошти на будівництво приймального відділення поки практично не освоєні, освоїли тільки близько 1 мільйона гривень наприкінці року. На сьогодні там залили фундамент, звели стіни, провели демонтажні роботи. Приймальне відділення має бути, бо того вимагає Національна служба здоров’я України. До травня ми хочемо повністю це приймальне відділення відбудувати.

Мусимо фінансувати це із місцевого бюджету, адже, на жаль, лікарня не була опорною, тобто не отримувала субвенцію із державного бюджету. Нам, якщо ми хочемо статус кластерної лікарні, приймальне відділення потрібне обов’язково. Хоча це дороговартісний проєкт. Саме будівництво — 26 мільйонів. Були певні дискусії, але ми разом із головним лікарем переконали депутатів, і одноголосно всі підтримали фінансування.

Також держава виділяла кошти опорним лікарням на апарати комп’ютерної томографії, УЗД, а нам доводилося купувати самим. Але, коли ми завершимо приймальне відділення, ми не будемо ні в чому поступатися опорним лікарням. І це підтвердили заступники міністра охорони здоров’я, які оглядали. Лікарні знаходяться на приблизно одному рівні. Але я все буду робити, щоб кластерна лікарня була тут.

Хоча знаю, що народний депутат Ігор Гузь добивається, щоб було дві кластерні лікарні. Нововолинськ — хоч і місто-конкурент в цьому для нас, теж дуже велике місто. Будемо думати, як підтримати наших колег, бо теж не можна зруйнувати таку велику лікарню, яка є в сусідньому місті.

Там навіть деякі мешканці нашої громади отримують послуги. Це звичайна людська позиція. Конкуренція конкуренцією, але ми будемо з ними говорити про підтримку, якщо не відбудеться дві кластерні лікарні. Остаточного рішення немає, але наразі такий принцип, що кластерні лікарні будуть розміщені у адміністративних центрах. Тобто Володимир підходить під цей статус.

Крім цього, ми виділяли кошти на придбання титанових пластин. В нашому ТМО надають допомогу пораненим військовим. Для оперування застосовують титанові пластини. Ми їх закупляли із місцевого бюджету. У зв’язку із тим, що лікують військових, ми виділяли кошти і на краще харчування в лікарні із місцевого бюджету. Сума була десь 1,2 мільйона.

Третій ключовий напрямок, який ми суттєво підтримали в 2022 році, це наше комунальне господарство. Особливо за матеріальним забезпеченням. Кабмін дозволяє купувати транспорт на критичну інфраструктуру. Для теплокомуненерго закупили новий трактор, причіп, дробарку. Для водоканалу придбали маленький екскаватор, машину для аварійних бригад.

Для комунального підприємства «Полігон» придбали посипальну машину, бо коли розпочалася повномасштабна війна, в нас забрали новенький «МАЗ» на потребу Збройних сил, тому були деякі проблеми із посипанням доріг міста. У рамках проєкту «Говерла» ми отримали екскаватор «JCB» на полігон твердих побутових відходів. Хочемо в цьому році ще трохи докупити, щоб забезпечити нормальний автопарк нашим комунальним підприємствам. Адже раніше він був дуже застарілий.

Також із «комунальних» видатків одну котельню у військовому містечку перевели на тверде паливо. Вартість — більше 7 мільйонів гривень. Як на мене, це нормальна інвестиція, адже уряд сказав, що ліміти споживання газу будуть зменшувати на 10%. Таким чином ми забезпечуємо економію, бо коли перевищується ліміт, газ дуже дорогий. Крім цього, мусили купувати попередньо-ізольовані труби. Місто старе і наші комунальними своїми силами міняють тепломережі.

– Ви переводите котельні на тверде паливо. Це суттєво вигідніше на сьогодні?

– Звичайно, що вигідніше. Ми палимо сьогодні в основному дровами і торфобрикетом. Хоча торфобрикет дещо подорожчав. Але ми стараємося використовувати дробарку, дробити гілки і палити.

Наразі уряд тримає ціну на газ для населення. Але в майбутньому це може змінитися. Європейські партнери скажуть, що варто переходити до ринкових механізмів формування цін. В цьому випадку взагалі може бути катастрофа. Тому ми плануємо перевести ще дві котельні на тверде паливо.

– До повномасштабної війни ви анонсували наміри щодо реконструкції центральної площі міста. Чи будете це робити в нинішніх умовах?

– Так. Ми вже провели попередній конкурс на концепцію площі та обрали переможця. Але хочемо починати із заміни мереж. Буквально вчора проводили ремонт каналізації на центральній площі на глибині 6 метрів. Ми використали сучасні технології, щоб не розкопувати ділянку. Бо копати яму 6 метрів в центрі історичного міста — це теж проблема.

Також будемо водопостачання і теплопостачання замінювати під площею. В нас в центрі міста ще є дві підвальні котельні. На сьогодні норми безпеки не дозволяють їх роботу. Тому ми плануємо їх виводити із експлуатації. Це теж не малі витрати, але хочемо у 2023 році зайнятися, щоб вирішити проблему мереж на центральній площі і частково починати реконструкцію якогось сектора.

– Обеліск будете прибирати? В чому загалом полягає концепція реконструкції?

– У нас минулий 2022-й рік був роком декомунізації. Ми прибрали дві тумби із символами Радянського Союзу із площі, забрали пам’ятник солдату, який був на устилузькому напрямку. Також перейменували 47 вулиць, забрали монумент танк (з вулиці Устилузької, — ред). Бо литовські партнери приїжджають і кажуть: «Що то за споруда? Ми їдемо, везем вам допомогу, а на нас танк «дивиться».

– Куди забрали?

– Віддали в розташування 14-ої бригади. Зараз я дав завдання нашим архітекторам подумати, що на місці танка має бути. Бо це таке місце, де до нас в місто заїжджають всі європейські партнери. Тому, можливо, там буде якийсь символ дружби із Європейським Союзом.

– Повернемося до центральної площі. Що плануєте змінити?

– Зараз центральна площа — це великий майдан. Там натомість мають бути різні сектори. Організуємо більш затишні відпочинкові зони. Буде більше озеленення, лавок, фонтан. Тобто самого місця для площі буде менше. І, як на мене, це дуже добре. Тут зараз завжди протяги.

Цього року ми ялинку прикрашали у парку «Слов’янський». Мешканці міста це сприйняли дуже добре. Там менше протягів і затишне місце. Мене переконують, що в майбутньому ялинка має бути саме там. 

В рамках реконструкції хочемо зробити стоянку за міською радою. Щоб не був заїзд у міську раду з центральної дороги, де дуже незручне місце поруч із пішохідним переходом і зупинкою.

Також в концепції є дзвіниця біля костелу (Костел святих Йоакима і Анни, — ред.). Ми будемо вести переговори щодо цього із поляками. Ми лишимо місце під неї, а в майбутньому, можливо, поляки відбудують цю дзвіницю. Ще хочемо залишити елементи давньої вулиці Фарна. Вона була викладена бутовим каменем. Хочемо залишити, щоб показати людям, що це історична вулиця, пов’язати це із туризмом.

– Ви не раз згадували про певну критику з боку депутатів та активістів. Зокрема вистачає її й в інтернеті. Чи читаєте особисто ці запитання і претензії?

– (сміється) Я більшість із цього всього перечитую сам. Але є деякі в соціальних мережах групи такі, що вже дуже не аргументовано, тотально критикують. То я останнім часом їх не читаю. Це забирає дуже багато часу. Тій групі людей неможливо пояснити, чого так, а не інакше. Вони бачать у всьому лише негатив. 

Хоча загалом я цікавлюся, бо критика — це нормально і корисно. Є моменти, що десь там працівники щось погано зроблять. Коли активісти кажуть: «Поправте», ми стараємося реагувати. Але коли це просто переливання з пустого в порожнє, я не сильно реагую. Зараз є на що витрачати час. Звертаються військові, волонтери, багато проблем у місті через вимкнення електроенергії. Є багато поточної роботи. В людей, коли немає електрики, але хоча б є тепло, це трохи краще. А коли холодно і немає світла, проблеми дуже великі.

У нас є команда, яка працює. А рішення основні в громаді: відновлення історичної назви Володимир, виділення коштів, перейменування вулиць, приймалися ледь не одноголосно. На сьогодні в міській раді є сім політичних сил. Але коли рішення стосується громади, політика відходить на другий план. Ми знаємо, що повинні приймати рішення, які корисні для міста. Я відчуваю, що депутатський корпус працює злагоджено. Є певні протиріччя, але основні рішення приймаються практично одноголосно.

Деколи політика мінімально заважає. Активісти кричать: «Це не треба», а депутати голосують. Але депутати ж представляють різні політичні сили і вони представляють своїх виборців. А активістів більшість просто шукають собі політичну вигоду. Вони хочуть стати за рахунок критики відомими, може, хочуть прийти до влади. Ну, це ж очевидно.

– Одна із тем, за яку вам часто дорікають: те, що ви нібито залежні від народного депутата Ігоря Гузя? Що на це скажете? Як ви бачите співпрацю із цим нардепом?

– Останнім часом, можливо, рік, чи навіть більше, Ігор Володимирович не впливає. Я йому вдячний, бо коли була виборча кампанія, він дуже багато допомагав, підказував, бо має багато політичного досвіду. Зрозуміло, що він цікавиться проблемами міста, питається, чим треба допомогти на рівні держави. Є питання, зокрема передача майна технікуму, питання обласних закладів, різних спільних проєктів.

На мою діяльність в місті він не впливає. Він тільки цікавиться, підказує, може, щось порадити. Він все ж мав велику підтримку на виборах і досі, думаю, має. І зараз він активно комунікує з виборцями, знає їх проблеми.

Війна справді трохи змінила пріоритети. Навіть у цей час він був тут, ми збиралися спільно з правоохоронцями, планували, як будемо обороняти місто. Але сьогодні основними моментами в місті я займаюся незалежно, тому ці закиди не відповідають дійсності. Я постійно на роботі, під час війни жодного разу не виїжджав за кордон. Заступники виїжджали, але я повинен бути на місці на випадок різних ситуацій.

– У зв’язку із тим, що тут розташована 14-а бригада і зенітно-ракетний полк, чи є якийсь особливий режим в місті?

– Так. Ми приймали рішення не продавати алкоголь людям у військовій формі. Підприємці із розумінням до цього ставляться. Хоча вчора зустрічався із начальником поліції, дізнався, що один із закладів пробував продавати. То ми там зараз наводимо порядок. Але загалом рішення діє і це дуже важливо.

– До вас міським головою дуже багато років був Петро Саганюк. Чи довго довелося перелаштовувати роботу після попередника?

– Я прийняв посаду 1 грудня 2020 року. Скажу, що поки я увійшов у нормальну колію роботи, вже десь було літо 2021 року. Тобто пів року я входив у роботу. Це не нова робота для мене по специфіці (Ігор Пальонка був головою Зарічанської громади, – ред.), але нова за обсягом. Дуже багато об’єктів, військові та обласні заклади. Багато нових депутатів, також треба було із ними налаштувати роботу. Були зміни в команді, зміни в колективі. Тому на перших порах було дуже важко. Вже 25 грудня 2020-го треба було приймати бюджет. 

Далі війна принесла нові виклики. 2022-й рік починався дуже добре. Ще 23 лютого в нас була сесія. А після сесії вночі почалася війна. Одразу в місто приїхали дуже багато людей, які їхали в напрямку ЄС. Був такий час, коли була суцільна черга від Устилуга до об’їзної на Ковель. Було багато проблем через брак харчування, туалетів. Дехто ішов пішки, бо не міг стояти в черзі. Потім почали приїжджати внутрішньо переміщені особи. Ми тут робили координаційний центр. У той час ми практично забули про інші проблеми.

– До речі, скільки із ВПО зараз залишилися тут? Ви в плюсі за населенням через них? Бо ж хтось із Володимира виїхав.

– Остання цифра — 3400 ВПО. Ми загалом в плюсі. Але хочу сказати, що чіткої статистики немає, бо перепис населення був аж в 2001 році. Точно більше в нас людей є зараз.

Але з того часу все перформатувалося. Виникли питання із переселенцями. Активно підтримуємо військових. На жаль, було дуже багато трагічних подій (похоронів військових, — ред.). Це дуже забирає багато енергії та сил. Але я стараюся максимально на них бути присутнім, коли вдається.

Потім ми по трохи оговталися і навчилися жити в умовах воєнного стану. Рада і виконком працював постійно. Певний час рішення приймали виконкомом і без сесій. Із депутатів тільки один виїхав і проживає в Польщі, бо в нього була вагітна дружина. А так всі на місцях залишилися. 

– Я бачив, що ви, як і Нововолинськ анонсували створення індустріального парку. В чому буде його специфіка. Чи сприяло те, що багато чоловіків не можуть зараз поїхати на заробітки і мусять працювати тут?

– Так, я бачу, що є потреба в робочих місцях. Тому ми «загорілися» ідеєю індустріального парку «Володимир». Ми зареєстрували його на вимогу нового закону та оголосили конкурс на вибір управляючої компанії.

– А де він буде розташований?

– На виїзді в напрямку Луцька із лівого боку, перед цукровим заводом. Там суттєва ділянка на 38 гектарів. Ми віримо, що він в майбутньому буде мати право на існування. Деякі бізнесмени із міста сьогодні теж цікавляться.

– Що ви там плануєте? У Нововолинську я чув, що планують парк харчової промисловості.

– В нас теж плануємо виробництво харчових продуктів, складські приміщення, а також деревообробку. Але ми прописали в положенні, що можуть бути і зміни. Адже попит може змінюватися.

Завтра моя заступниця їде в Ковель, щоб пропрацювати питання співпраці міст. Щоб не було ситуації, що Володимир, Нововолинськ і Ковель те саме виробляють. Потрібно продумати, хто що має запропронувати. Також ми про це спілкувалися в ОДА із народними депутатами, які курують створення індустріальних парків. Я вірю, що цей парк має право на існування. Там недалеко залізна дорога, є можливість провести колію. Дуже близько є мережі електро- та газопостачання.

– Крім того, що ви озвучили, чи є ще якісь принципові проєкти на 2023 рік?

– Зараз ми робимо все можливе, щоб зробити центр реабілітації для військових на базі колишньої «червоної» лікарні. Там було колись інфекційне відділення, але ми перенесли його в центральну лікарню. Територія практично в центрі міста, 45 сотих. Зараз вже на виході проєкт центру. Як тільки він буде, я представлю людям, що ми там хочемо бачити. На сьогодні є ресурс в бюджеті.

Також ми починали реконструкцію стадіону в 2021 році. Але не вдалося завершити огорожу та один майданчик. То хочемо це зробити. Вже поремонтовані трибуни, роздягалки, доріжки. Я сам люблю спорт і для мене це принципово. Наша команда грає у футбол і ми з бюджету виділяли їм 400 тисяч гривень. Також жіноча команда «Ладомир» грає у вищій лізі. Через це сюди приїжджає дуже багато людей. Хочеться цього року завершити, щоб стадіон був окрасою.

Є план на цей рік щодо ремонту вулиць. Хочемо зробити ремонт 18 вулиць із асфальтним покриттям. Загалом на це піде до 80 мільйонів гривень. Також ремонт п’яти дворів. Це теж 20 мільйонів гривень. Цього року можемо робити, бо є зміни до постанови Кабміну, які дозволяють капітальні видатки.