Дмитро Крузов: У 12 років я почав грати свої перші акорди на гітарі, вчив мене мій старший друг Вова
Дмитро Крузов – столичний музикант, який навчився музиці у володимирському дворі.
Гурт «Bahroma» сьогодні досить популярний серед молоді. Квитки на його концерти ніколи довго не затримуються у касах, їх розкуповують із шаленою швидкістю. До складу гурту входить 4 молодих музиканти: Роман Бахарєв – гітарист та вокаліст, Юрій Нацвлішвілі – бас-гітарист, Олександр Барінов – барабанщик та Дмитро Крузов – гітарист та наш земляк. Так, до складу відомого українського гурту входить володимирчанин. 8 років тому він поїхав до столиці слідом за великим коханням, а здобув популярність та прихильність сотень шанувальників, – пише Рідне Місто Володимир.
Підкорення українського шоу-бізнесу хлопці розпочали з синглу «Надовго», продюсуванням якого займався талановитий сербський музикант Мілош Єліч – клавішник гурту «Океан Ельзи». Сингл одразу потрапив до ротації великих українських і російських радіостанцій, а кліп на композицію завоював телепростір. Далі були концерти, фестивалі та спільні виступи з такими відомими гуртами, як «Good Charlotte», «Ляпис Трубецкой», «Океан Ельзи», «Бумбокс». У 2011 році «Bahroma» стала фіналісткою українського відбіркового туру «Євробачення». Гурт гастролює не тільки містами України, а й за кордоном.
Сьогодні життя нашого земляка Дмитра Крузова – це велика сцена, шанувальники, автографи, концерти до пізньої ночі, кліпи та студії звукозапису. А починалось усе з гри на гітарі в одному з маленьких володимирських двориків, що у військовому містечку №1.
Дмитро Крузов народився 29 вересня 1985 року. Навчався у третій одинадцятирічці нашого міста. Особливих здібностей у школі не показував, був звичайним учнем із середньою успішністю. Любив повеселитися, пожартувати, інколи і побешкетувати, тому поряд із Дімою завжди було багато друзів. Після закінчення школи навчався у Володимир-Волинському вищому професійному училищі на електрика, потім у Львівському політехнічному університеті заочно здобув фах програміста. Деякий час працював на меблевій фабриці. Як зараз жартує Дмитро, саме професія електрика йому в житті неабияк знадобилася, адже грає він на електрогітарі.
– Музика в моєму житті з‘явилася дуже рано. У нашій квартирі майже завжди грав магнітофон. Я й досі пам’ятаю усі пісні, які тоді слухала моя мама, – пригадує Діма. – Можливо, це й допомогло мені так полюбити музику, а тоді я просто наспівував те, що звучало з магнітофону, інколи навіть не розуміючи, про що саме пісня.
Моє дитинство було трохи не таким, як у сьогоднішніх дітей, у яких є комп’ютер, Інтернет, цікаві онлайн-ігри. Нині діти можуть годинами сидіти вдома біля компа, спілкуватися в мережі з друзями. Я ж увесь свій вільний час проводив на вулиці з товаришами. Ми гуляли з ранку до вечора, батьки навіть не могли загнати нас додому. Старші хлопці у дворі грали на гітарі, а ми, менші, кучкувалися біля них, роззявивши роти, слухали, як класно у них виходить. Мені дуже хотілося бути такими, як вони: грати на гітарі та співати кльових пісень. Потім хлопці у дворі облаштували справжню музичну студію. Грали не тільки на акустичній гітарі, а й на ударних, синтезаторі, електрогітарі, принесли підсилювачі звуку, налаштували акустику. Послухати їхню музику приходило багато молоді не тільки з нашого двору, а й із сусідніх, навіть із інших куточків міста. Цей час згадую, як казку з дитинства. Мені було приблизно 10-11 років. Дуже гордився тим, що це хлопці з мого двору так класно грають, і я їх знаю. А ще більше мені хотілося бути схожим на них, навчитися грати на музичному інструменті, причому тоді було байдуже, на якому.
У 12 років я почав грати свої перші акорди на гітарі, вчив мене мій старший друг Вова. Вже через кілька тижнів я міг награвати усілякі мелодії відомих пісень. Відчував себе дуже щасливим і крутим.
Коли мені було 13 і я навчався у 8 класі, вирішив записатися до міської музичної школи. Вступний іспит склав на відмінно, однак мене не хотіли зараховувати через вік. Мовляв, прийшов запізно. Після тривалого вмовляння мене все ж таки зарахували.
З дитинства я мріяв грати у музичному гурті. Разом із другом Сашком ми почали брати перші спільні ноти, потім це бринькання переросло у музику. Ми писали свої пісні, нам дуже подобалося відчували себе справжніми музикантами. З іншим другом, Сергієм, я грав по весіллях, адже потрібно було заробляти гроші. Ніколи не соромився цього, такий підробіток приносив дохід, до речі, непоганий. Отак музика займала весь мій час, це було і захоплення, і робота.
Коли у нашому місті з‘явилися такі музичні гурти, як «Форсаж», «Evilive», «Краплі Морзе», ми із Сашком грали у них усіх. Ми разом творили, складали, розвивалися аж до мого переїзду до Києва.
– Чому вирішив переїхати до столиці?
– До Києва мене покликало велике кохання… У Володимирі-Волинському я познайомився з дівчиною Ніною. Ми рік зустрічалися, потім вона поїхала вчитися до столиці. Майже рік у нас були відносини на відстані, це не влаштовувало ні мене, ні її. Тож я вирішив боротися за свою любов і у 2006 році поїхав до столиці. У Володимирі залишилося все моє життя: рідні, друзі, робота. Але це мене зовсім не лякало, я дуже хотів іти вперед, розвиватися, підкоряти нові горизонти, шукати себе, здобувати знання, досвід, знайомитися з новими цікавими людьми. Ми живемо лише раз, тож від життя потрібно брати все по максимуму. Якщо любити, то поринати у ці почуття з головою, якщо творити музику, то тільки якісну, яка подобається людям. Потрібно пам’ятати, що у житті усе рано чи пізно минає. Тьмяніють стосунки, минає пік популярності, тому не треба гаяти час, а жити так, як тобі подобається.
Я дуже люблю своє рідне місто, однак великих перспектив тут, на жаль, немає. А от у столиці перед молодим музикантом може відчинитися чимало дверей. Тож я шукав ті, у які можна постукати, і таки знайшов.
– А як далі склалися стосунки з тою, заради кого переїхав до Києва?
– Зараз ми з нею не разом.
– До гурту «Bahroma» як потрапив?
– Вже близько 4 років граю у цьому гурті. До того у мене було декілька цікавих проектів, був гітаристом етно-рок-гурту «Вій». В 2011 році спільні знайомі познайомили мене з Романом Бахарєвим, фронтменом гурту «Bahroma». Він саме шукав нових музикантів. Ми обмінялися номерами телефонів. Мені подобалося, яку музику грає «Bahroma», хотілося стати її учасником. Якось Роман мені зателефонував і запропонував спробувати разом зіграти. У нас вийшло з першого разу. З тих пір продовжуємо творити разом.
– Напевно, у тебе багато шанувальниць…
– Вистачає, – посміхається мій співрозмовник.
– А як щодо особистого життя, твоє серце зараз зайняте?
– Моє серце, розум та душа завжди зайняті музикою…
– Здійснилася твоя дитяча мрія – ти граєш у складі музичного гурту, про що тепер мрієш?
– Навіть не знаю. Напевно, зараз моя найголовніша мрія, як і в усіх жителів України, аби війна закінчилася.
– А як на рахунок зіркової хвороби?
– Думаю, це не про мене. Принаймні мені здається, що у мене імунітет на таку хворобу. Хоча, напевно, таке запитання потрібно поставити моїм знайомим, їм видніше. Та й, зрештою, яка я зірка?
– Коли володимирчани почують наживо гурт «Bahroma»?
– Якщо нас запросять, то обов’язково приїдемо. Для мене це був би один із найважливіших концертів, адже тут особлива публіка, рідна.
– Окрім музики, чим ще захоплюєшся?
– Насправді у мене дуже багато захоплень. Люблю кататися на лижах, велосипеді, грати у футбол, теніс, їздити за кермом. Мені подобається подорожувати, проводити вільний час у веселих тусовках, у компанії кращих друзів. Люблю не тільки смачно поїсти, а й приготувати щось смачненьке. Можливо, це звучить трохи дивно, але я люблю працювати, тому в мене немає таких днів, коли можу валятися на дивані і нічого не робити.
– У рідному місті часто буваєш?
– На жаль, ні. Не вистачає часу. Інколи з ностальгією згадую ті роки, коли ще дитиною слухав, як старші хлопці грають у дворі на гітарі. Зараз, напевно, уже такого немає. Згадую і володимирські музичні гурти, до складу яких входив, ми намагалися робити щось своє, нове і цікаве. Радий, що у моєму житті усе це було.
– Що можеш побажати молодим володимирським музикантам?
– Музика – це експеримент, потрібно не боятися, мати ціль і не відступати від задуманого. Якщо музикант товчеться на одному місці, то він ніколи не стане популярним, потрібно завжди йти вперед, розвиватися, бути активним, спілкуватися з цікавими людьми. А ще треба любити життя і жити з позитивом.
