ВетеранХаб у Володимирі: якою має бути допомога захисникам, що справді працює

У Володимирі майже рік працює громадська організація, яка допомагає захисникам адаптуватися до цивільного життя. Ми поспілкувалися з ветераном, радником міського голови з ветеранської політики Сергієм Невмержицьким про головні напрямки діяльності організації та труднощі, з якими стикаються ветерани.

— Які напрямки ви встигли охопити за рік роботи ветеранської організації?

— Наша організація зосереджується на трьох ключових напрямках: соціальна адаптація, психологічна підтримка та юридична допомога. Ми свідомо обрали ці пріоритети, адже вони є найбільш актуальними для наших побратимів та дозволяють ефективно підтримувати ветеранів у їхньому повсякденному житті.

— Скільки ветеранів наразі входять до організації?

— Офіційно у “ВетеранХабі”зареєстровано близько 70 осіб. До нас також дотичні ветерани, які з різних причин не хочуть офіційно стати членами, тож загалом у нас до 90 ветеранів.

— Які програми підтримки ви пропонуєте ветеранам?

— Ми співпрацюємо з Володимирським Центром життєстійкості, який реалізує психологічні та соціальні програми. Вони постійно адаптують і впроваджують нові ініціативи, тож кожного разу програми можуть відрізнятися. Також ми підтримуємо побратимів власними силами – мотивуємо, допомагаємо уникнути шкідливих залежностей, показуємо своїм прикладом, що можна жити й розвиватися далі.

— Як проходить процес адаптації військових після повернення?

— Адаптація – це комплексний процес, який залежить не тільки від ветеранів і громадських організацій, а й від суспільства, сім’ї та держави. Ми, як учасники бойових дій, підтримуємо побратимів, щоб вони не занурювалися в депресію, не шукали розраду в алкоголі чи психотропах. Ми надихаємо їх власним прикладом, показуємо, яких цілей можна досягнути.

— Наскільки суспільство готове прийняти ветеранів війни, які повертаються додому?

— На мою особисту і суб’єктивну думку, адаптація і жалість – це різні речі. Часто суспільство обмежується словами вдячності, але не розуміє, що потрібно робити далі. Важливо не лише казати “дякую”, а й реально допомагати. Іноді ветеранам потрібна просто тиша, без зайвого піару.

“Інколи ветеранам просто потрібна тиша, без зайвого галасу. Не потрібно кричати: «Ось, ми купили дрони!» чи «Ми забезпечили житлом!» – і перетворювати це на суцільний піар,” – розповідає пан Сергій.

— Чи звертаються до вас родини військових?

— Так, і в першу чергу, – це родини загиблих героїв та їхні діти. Володимирський Центр життєстійкості надає їм психологічну допомогу. Всі послуги – безкоштовні: юридична консультація, психологічна підтримка, відвідування хабу.

— Де ВетеранХаб знаходить фінансування?

Наша організація є неприбутковою, і фінансування надходить через співфінансування з місцевою владою та грантові програми. Міська рада покриває витрати на оренду приміщення та комунальні платежі, а також здійснює ремонти та забезпечує меблями. Ми співпрацюємо з міжнародними організаціями, такими як МОМ (Міжнародна організація міграції), які надали необхідну техніку та меблі для функціонування хабу.

— Чи допомагає спілка з працевлаштуванням ветеранів?

— Ми безпосередньо не займаємося працевлаштуванням, але можемо надати юридичну консультацію чи порадити, куди звертатися. На жаль, рівень оплати праці в Україні для ветеранів залишається низьким, через що багато з них виїжджають на роботу за кордон. Центр зайнятості пропонує вакансії, але вони не завжди відповідають реальним потребам ветеранів.

“Я думаю, що в трудовому законодавстві можна було б прописати якісь доплати для ветеранів. Ти зробив свій внесок в безпеку, а держава тобою опікується. І вона стимулює тебе, щоб ти не виїжджав. Я, все ж таки, вважаю, що держава це зробить, і впровадить ці бонуси. Бо ці хлопці віддали своє здоров’я і тепер мають за тих 15 тисяч тут горбатитись, чи навіть за 500 доларів в Польщі – це теж не ок” – говорить Невмержицький.

— Чи існують державні програми підтримки для ветеранів з інвалідністю?

— Так, для роботодавців, які беруть на роботу ветеранів з інвалідністю, передбачена компенсація до 120 тисяч гривень на облаштування робочого місця. Це можуть бути кошти на спеціальне обладнання: пандуси, адаптовані меблі тощо. На щастя, у нас поки не було випадків, коли ветеранам відмовляли у працевлаштуванні через їхній статус або стан здоров’я.

— Які нові проєкти ви плануєте?

— Ми плануємо запустити проєкт реабілітації через геймерство. Завдяки гранту закупили комп’ютерну техніку, приставки, плазмовий екран, проєктор. Плануємо створити ветеранську команду, яка братиме участь у змаганнях на різних рівнях. Це ще один спосіб соціалізації та підтримки ветеранів.

— Що найбільше потрібно хлопцям, які повертаються з війни?

— Перш за все, їм потрібен спокій, щоб діти не хворіли, щоб дружина розуміла. Важливий фінансовий достаток, бо без цього складно адаптуватися. Багато хто хоче просто тиші – відключитися від новин, шуму, сісти біля річки з вудкою, послухати спів пташок, журчання води. Це спосіб відпочити душею і відволіктися від усього негативу, який зараз панує у світі.

— З якими труднощами стикаються ветерани після повернення?

По-перше, всі ветерани повертаються іншими людьми. Вони ж не були такими, коли йшли на війну. По-друге, у них загострене відчуття справедливості. І коли вони стикаються з бюрократією, це їх буквально зриває. Держава декларує підтримку, але коли приходить час оформити документи, виникають перепони: нестача довідок, складність подачі заявок, відсутність чітких інструкцій. Наприклад, був випадок, коли ветеран мав їхати в інше місто лише для того, щоб отримати статус інваліда війни, хоча всі документи можна було надіслати поштою. Нам вдалося вирішити ситуацію через переговори, але це не повинно бути нормою.

“Всюди говорять про масу соціальних гарантій для ветеранів – це звучить з усіх засобів масової інформації. Але коли ветеран приходить і намагається їх отримати, то стикається з бюрократичними перепонами,”- ділиться ветеран.

— Відомо, що не всі ветерани звертаються за допомогою. Що робити їхнім родинам, коли ветеран не хоче звертатися до психологів чи інших фахівців?

— Дійсно, не всі ветерани хочуть звертатися за допомогою. Це залежить від самого ветерана. Деякі закриваються в собі, не бажають йти в ВетеранХаб чи до психолога. Перше – не намагатися змінити людину силою. Адаптуватися до ситуації, підтримувати, не тиснути. Важливо зрозуміти, що кожен ветеран має свої проблеми, і для їх вирішення потрібно час. Співпраця з психологами може допомогти родині зрозуміти, як спілкуватися з ветераном і як підтримати його, щоб він почав відкриватися. Ми працюємо з родинами в Центрі життєстійкості. Вони працюють з ветеранами вже два роки, мають напрацьовані алгоритми, які можуть допомогти в таких випадках. Це безкоштовні послуги, і вони діють ефективно.

— Які заходи вже проводились для ветеранів і які плануються в майбутньому?

— Ми організовували рибальство для ветеранів, плануємо й інші активності, такі як зустрічі на природі, де можна просто посидіти, поспілкуватися, приготувати їжу. Це дає можливість ветеранам відпочити, розслабитися і поділитися своїми переживаннями в неформальній атмосфері з однодумцями.

Журналісти інтернет-видання “БУГ” і надалі розповідатимуть історії ветеранів війни, надаючи їм голос і платформу, щоб їхні проблеми та досягнення стали відомими ширшій аудиторії. Ми віримо, що це допоможе привернути увагу до важливості підтримки ветеранів і їхніх родин у цей непростий час.