10 непересічних фільмів, що розповідають про Голокост та трагедію Другої світової війни

27-го січня відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Цей період глибокої трагедії та стійкості став предметом рефлексії багатьох кінематографістів — від Стівена Спілберга до Квентіна Тарантіно.

У цій добірці Суспільне Культура піділилося фільмами, які слугують гострим нагадуванням про звірства, скоєні під час Другої світової війни, проливаючи світло на витривалість людського духу серед неймовірного жаху.

Змова (2001)

Режисер — Френк Пірсон

“Змова” — це телевізійний фільм 2001 року, знятий на каналі HBO, що розповідає про Ванзейську конференцію (січень 1942 року). На цій зустрічі високопоставлені нацистські чиновники планували систематичне винищення європейських євреїв.

Фільм розповідає про перебіг конференції та те, як чиновники обговорюють і приймають рішення про логістику знищення, зокрема про транспортування та поводження з жертвами, а також про використання газових камер.

У стрічці чиновники зображені як спокійні та ефективні бюрократи, які методично планують і здійснюють геноцид, не виявляючи жодних ознак каяття чи співчуття.

Фільм вирізняється зірковим акторським складом: наприклад, роль генерала СС Райнгарда Гейдріха, який керує конференцією, грає Кеннет Брана, а Стенлі Туччі — підполковника СС Адольфа Ейхмана, який робить нотатки і веде записи ухвалених рішень. Серед інших відомих акторів у фільмі — Колін Ферт, Девід Трелфолл та Брендан Койл.

“Змова” отримала високу оцінку від критиків та глядачів за потужні перформанси, детальне і точне зображення конференції, а також здатність передати жах і зло Голокосту, не вдаючись до графічного насильства.

В епілозі йдеться про те, що копія протоколу Ванзейської конференції заступника міністра Мартіна Лютера була знайдена американськими слідчими у 1947 році в архівах Міністерства закордонних справ Німеччини. Це єдиний протокол Ванзейської конференції, що зберігся до наших днів.

Список Шиндлера (1993)

Режисер — Стівен Спілберг

Згадуючи зображення Голокосту в кіно, неможливо оминути “Список Шиндлера” Стівена Спілберга. Фільм заснований на реальній історії Оскара Шиндлера — німецького промисловця, який врятував життя понад тисячі єврейських біженців під час Голокосту.

У стрічці показано, як Шиндлер поступово перетворюється з бізнесмена, для якого головною цінністю є прибуток, на співчутливого рятівника, що ризикує своїм життям і статками, щоб захистити своїх єврейських робітників від звірств нацистського режиму.

Під час підготовки до зйомок фільму Спілберг проводив власне дослідження: режисер відвідав Польщу, щоб взяти інтерв’ю в тих, хто пережили Голокост, і відвідати реальні місця, які він планував зобразити у фільмі. Він побував у колишній штаб-квартирі гестапо на вулиці Поморській, справжній квартирі Шиндлера та віллі Амона Гета.

Окрім того, маленька дівчинка в червоному пальті, яка з’являється під час ліквідації гетто у фільмі, була заснована на реальній особі. Спілберг взяв за основу історію, яку акторка Одрі Гепберн розповіла йому під час зйомок її останнього фільму “Завжди” (1989).

У фільмі маленьку дівчинку грає акторка Оля Дабровська, яка у віці трьох років пообіцяла Спілбергу, що не дивитиметься фільм, поки їй не виповниться 18. Проте вона порушила свою обіцянку і подивилася фільм, коли їй було 11. Пізніше акторка розповіла: “Я зрозуміла, що була частиною чогось, чим можу пишатися. Спілберг мав рацію: я мала подорослішати, щоб подивитися цей фільм”.

Європа Європа (1990)

Режисерка — Аґнєшка Голланд

Фільм польської режисерки Аґнєшки Голланд (яка активно підтримує Україну) заснований на реальній історії Соломона Переля — єврейського хлопчика, що, намагаючись уникнути нацистських переслідувань, видає себе за німця і вступає до Гітлер’югенду. У міру того, як Соломон все глибше занурюється в нацистську ідеологію, він намагається зберегти свою справжню ідентичність і уникнути того, щоб його викрили як єврея.

“Коли я знімала «Європу Європу» в 1990 році, фільмів на цю тему було ще небагато. Потім з’явився «Список Шиндлера» та багато інших. Вплив цих фільмів показав справжню силу кіно з погляду його здатності виховувати та сприяти емпатії. І хоча дехто каже, що ми не повинні знімати фільми про Голокост і що це страшний, невимовний досвід, правда полягає в тому, що багато людей не дізналися б про нього, якби не кіно”, — казала режисерка.

“Європа Європа” отримала схвальні відгуки критиків одразу після виходу на екрани і здобула кілька нагород, зокрема “Золотий глобус” як найкращий фільм іноземною мовою.

Вибір Софі (1982)

Режисерка — Алан Пакула

Ще одна культова стрічка з не менш культовою Меріл Стріп у головній ролі.

Фільм розповідає історію Софі Завістовскі — польської емігрантки, яка живе в Брукліні у роки після Другої світової війни. Вона знайомиться з молодим письменником, який живе з нею в одному пансіонаті. З розвитком їхніх взаємин Софі розкриває своє травматичне минуле у концтаборі Аушвіц.

У книзі Ерін Карлон “Королева Меріл”, яка досліджує різноманітні ролі Стріп, акторка розповіла про підготовку до зйомок “Вибору Софі”. Стріп зізналася, що не відчувала справжнього духу своєї персонажки, поки не почала вивчати польську мову, що виявилося доволі непростим завданням.

“Я думала, що це буде просто — як вивчити італійську чи французьку, але це не так. Вона дуже схожа на латину, тому що в ній сім відмінків — мій вчитель вб’є мене, якщо я щось переплутала. Граматика не була моєю сильною стороною, але я змогла передати акцент”, – сказала акторка.

За свою видатну гру Меріл Стріп отримала премію “Оскар”, а сам “Вибір Софі” отримав широке визнання критиків за багатогранну історію, чудову гру акторів та емоційну глибину, здобувши численні нагороди та номінації.

Нюрнбергський процес (1961)

Режисер — Стенлі Крамер

Події стрічки розгортаються після Другої світової війни, коли в Нюрнберзі, Німеччина, відбувається вигаданий судовий процес над чотирма німецькими суддями, яких звинувачують у злочинах проти людства за їхні дії за часів нацистського режиму. Процес очолює американський суддя Ден Гейвуд, який повинен впоратися зі складнощами справи та відповідальністю за вирок підсудним.

Стрічка досліджує теми справедливості, моралі та людських жертв війни, а також питання про те, як звичайні люди можуть стати співучасниками звірств, і порушує тему особистої відповідальності.

“Нюрнбергський процес” мав визнання критиків та комерційний успіх і отримав численні нагороди, зокрема 11 номінацій на премію “Оскар”. Максиміліан Шелл здобув нагороду за найкращу чоловічу роль за виконання ролі адвоката обвинувачених суддів.

Фільм вважається знаковою подією в американському кінематографі й залишається актуальним і сьогодні, нагадуючи про важливість правосуддя та відповідальності перед обличчям воєнних злочинів і злочинів проти людства.

Життя прекрасне (1997)

Режисер — Роберто Беніньї

Італійський комедійно-драматичний фільм, знятий режисером Роберто Беніньї, який також зіграв головну роль.

Сюжет розповідає історію єврейсько-італійського чоловіка Гвідо, який закохується в жінку на ім’я Дора, та їхнє спільне життя до і під час Голокосту. Коли Гвідо, Дору та їхнього сина забирають до концентраційного табору, Гвідо використовує свою дотепність та уяву, щоб захистити сина від жахів їхнього становища. Він розповідає дитині, що вони грають у гру і що перший, хто набере певну кількість очок, виграє танк. Незважаючи на нестерпні обставини, любов і гумор Гвідо підтримують дух сина і дають йому сили вистояти.

Завдяки своєму перформансу Роберто Беніньї отримав “Оскар” за найкращу чоловічу роль — це стало лише другим випадком в історії, коли актор отримав премію “Оскар” за фільм, який сам зрежисерував. Першим був Лоуренс Олів’є зі стрічкою “Гамлет” (1948).

Щоденник Анни Франк (1959)

Режисер — Джордж Стівенс

Екранізація однойменної п’єси, відзначеної Пулітцерівською премією, яка заснована на щоденнику Анни Франк.

Фільм розповідає історію родини Франків, які переховуються в Амстердамі під час нацистської окупації Нідерландів у Другій світовій війні. До них приєднуються ще четверо євреїв, зокрема друг Анни Пітер, і вони змушені два роки жити в таємному приміщенні на горищі, щоб не потрапити в полон до нацистів.

Спершу роль Анни Франк запропонували Одрі Гепберн, проте вона відмовилася з трьох причин. По-перше, акторка вирішила погодитися на роль у фільмі “Зелені маєтки” (1959). По-друге, вона жила в окупованих Нідерландах під час війни і бачила, як нацисти здійснювали вуличні страти, як вони зганяли євреїв у вагони, щоб відвезти їх до концтаборів. Вона знала, що зйомки фільму викличуть занадто болючі для неї спогади. Їй було 30, і вона відчувала, що занадто стара, щоб переконливо зіграти підлітку на екрані. Тож у підсумку роль відійшла Міллі Перкінс.

Фільм отримав три премії “Оскар” (найкраща акторка другого плану, найкраща робота художника-постановника, найкраща операторська робота) і похвалу за потужне зображення боротьби сім’ї Франків під час Голокосту.

Піаніст (2002)

Режисер — Роман Поланскі

“Піаніст” — це ще одна відома історична драма, яка була заснована на однойменних мемуарах Владіслава Шпільмана — єврейського піаніста, який виживав у Польщі під час Другої світової війни.

Фільм розповідає про те, як Шпільмана та його сім’ю вивозять до Варшавського гетто, де вони стикаються з усе більш жахливими умовами життя та переслідуваннями з боку нацистів. Зрештою Шпільману вдається втекти, і він переховується, покладаючись на доброту незнайомих людей, щоб вижити.

“Піаніст” відомий своїм потужним та емоційним зображенням Голокосту, а також приголомшливою операторською роботою та оскароносною грою Едріана Броуді, який зіграв Шпільмана.

До слова, Броуді став наймолодшим володарем премії “Оскар” за найкращу чоловічу роль, отримавши її у віці 29 років. “Піаніст” вважається одним із найкращих фільмів 2000-х років і одним із найважливіших фільмів про Голокост.

Хлопчик у смугастій піжамі (2008)

Режисер — Марк Герман

Екранізація однойменного роману Джона Бойна, що розповідає історію очима Бруно — восьмирічного сина коменданта концтабору, який заводить дружбу з єврейським хлопчиком по той бік табірної огорожі.

Хоча назва концтабору ніколи не згадується у фільмі, Аушвіц був єдиним нацистським табором смерті з чотирма крематоріями. Зйомки фільму проходили переважно в Угорщині, що забезпечило команду автентичними декораціями та пейзажами, які нагадують обрану епоху.

Хоча фільм отримав змішані рецензії від критиків, він знайшов відгук у глядачів і отримав кілька номінацій на нагороди. Перформанси молодих акторів були особливо високо оцінені за їхню емоційну глибину.

Безславні виродки (2009)

Режисер — Квентін Тарантіно

“Безславні виродки” — це більш легкий, сатирично-комедійний погляд на часи Голокосту та своєрідна фантазія помсти у кривавому стилі від Квентіна Тарантіно.

Події фільму розгортаються в окупованій нацистами Франції під час Другої світової війни. Сюжет розповідає про групу єврейсько-американських солдатів, відомих як “Виродки”, яких відправляють на завдання вбити якомога більше нацистів.

Стрічка відома своєю нелінійною розповіддю, гіпертрофованим насильством і чорним гумором.

Фільм отримав високу оцінку за дотепні діалоги і стильну режисуру, а також за ревізіоністський погляд на історію Другої світової війни, здобувши численні нагороди, зокрема вісім номінацій на премію “Оскар” і перемогу Крістофа Вальца в номінації “Найкраща чоловіча роль другого плану”.

Сам Квентін Тарантіно розглядав можливість відмовитися від роботи над фільмом, поки кастинг-директори шукали когось на роль полковника Ганса Ланди, побоюючись, що він написав роль, яку неможливо зіграти. Однак після прослуховування Крістофа Вальца і Тарантіно, і продюсер Лоуренс Бендер погодилися, що вони знайшли ідеального актора на цю роль.