Вони живі – допоки ми їх пам’ятаємо

Сорокаденний Великий піст триває.
Пригадую, шість років тому Синодальний інформаційно-просвітницький відділ УПЦ проводив цілу піар-кампанію. Ну, хто не згадає тих розкручених у новинах сіті-лайтів та біг-бордів з портретом митрополита Володимира та гаслами від “Головне у піст не їсти один одного” до “Піст – це свято незалежності від матеріального”?

По суті головним завданням було нагадати вірянам, чим же є оцей період, даний нам для підготовки до найсвітлішого у християнстві дня.

Це спомин про сорокаденний період перебування Христа у пустелі, де Той в молитві і строгості, через молитву в покору готувався до світлої Місії, з котрою прийшов на грішну землю – стати Спасителем. Періодами до Нього підступав нечистий та намагався усілякими підступами відволікти, збити з думок. На пропозицію диявола зробити з каміння хліб Ісус відповідав цитатами з Старого Заповіту: “Не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих (Втор. 8, 3).”

Сьогодні кулінарні журнали рекомендують різноманітні меню на період Посту. На полицях магазинів можна знайти пісні продукти – печиво, майонез, цукерки. Мимоволі згадується традиційна єврейська система поділу на кошерне і трефне (некошерне).

Мої однокласниці колись подоводили себе до … палат гастроентерологічних відділень.
Ми забуваємо – не хлібом єдиним.

Що по суті повинен середньостатистичний вірянин зробити в період підготовки до Великодня? Якщо вірити рекомендаціям преси, то: перестати вживати продукти тваринного походження, сходити до сповіді, пом’янути померлих, посвятити вербу, наготувати святковий кошик.

Разом з тим піст – це не дієта, не можливість скинути зайве. Це чистка, оновлення, перехідний період. Це покута, молитва, милосердя. Це служіння ближньому і усвідомлення того, що вічне життя – не тут, не на землі.

Це – пам’ять про тих, хто уже не сяде з нами за святковий стіл, але до кого прийдемо на поминальну. «Постараємося, скільки можливо, допомогти покійним, замість сліз, замість ридань, замість пишних гробниць — нашими про них молитвами, милостинею і приношеннями, щоб таким чином і їм, і нам отримати обіцяні блага», — пише святитель Іоанн Златоуст.

Молитва “Символ Віри”(Вірую) завершується словами: “Очікую воскресення мертвих; і життя майбутнього віку. Амінь”. Всі дії, що мають стосунок до душ мертвих, – це вияв нашої впевненості у те, що вони воскреснуть. Це одна з істин Церкви, яка грунтується на факті воскресіння і Христа, а заразом – справжній вираз любові до тих, хто не з нами.

… Іоанн Павло Другий у своєму Заповіті ще у 1990 році писав: “Після смерті прошу про Службу Божу і молитви”. Його не стало 2-го квітня 2005 року. Наступного дня раптово помер мій дідусь.

Саме ця втрата навчила мене тій великій істині – смерті немає! Вони поряд, коли ми про них пам’ятаємо. Коли не дозволяємо у суєті життя забувати про важливе. Коли молимось. Коли цінуємо ті миті, які вони нам дарували. Коли бережемо у собі їхню любов.

Час перед Світлим днем спомину про Диво Господнього Воскресіння даний нам на здобуття рівноваги, гармонії – між собою та Богом. Проте це неможливо без копіткої та ретельної праці над стосунками з тими, хто поряд, з рідними, з важливими серцю людьми. І тут не так важливо, чи живі вони. Адже торкаєтесь – душ.

Не забудьте в період Великого Посту і про померлих. Не перетворюйте цей час на турботу про себе.