Розгадка таємниці «Розетти» (конкурс на «Нобелівського лауреата»)

Все дуже просто. На фото, це зовсім не знімок Сонця виконаного американським космічним зондом «Розетта», що пролітав повз. Це… відстояна вода із нововолинського водогону у півлітровому слоїку, сфотографованого зверху. Не вірите? Ну, то подивіться на іще один знімок, вигляд збоку.

Вражає, правда ж? Оте диво, що на його дні, чи то б пак, невідома субстанція – цілком реальна річ із моторошних глибин іржавих труб. Яку я зберігаю й донині у холодильнику. Про всяк випадок. «Не може бути! – заволаєте ви, – щоби оте «щось» та містилось у тому продукті, який ми вживаємо щодня?» Готуємо із нього борщі, перемо одяг, миємось самі та купаємо немовлят… Але, згадайте знімки нематод на нововолинських інтернетсайтах, (симпатичних червонястих черв’ячків) що регулярно випадають із кранів у Нововолинську.

Отака ситуація у нас із цією, так би мовити комунальною (чи кримінальною) послугою, за яку ми сплачуємо сповна, і щомісяця, немалі гроші зі власних гаманців та… мовчимо. Ніби заціпило. На здійснення Революції  Гідності і на опір російському загарбнику, на сході Держави, у нас цілком вистачає мужності та сили. А на гідну відсіч у вигляді дострокової відставки місцевих, обраних нами ж «господарів життя», котрі отаким чином газдують у місті вже не одне десятиліття – не вистачає бажання і наснаги. І що цікаво. Після публікації цього допису знову промовчать прокуратура і міліція. Санстанція зробить вигляд, що осліпла і впритул не бачить проблеми питної води. СБУ всю інформацію засекретить «для прийдешніх поколінь». Міськрадівські депутати, матері їх ковінька!, вперто дертимуть руки за приватизацію громадської комунальної власності за пів-дарма, як і наказано буде із другого поверху. А то й за безоплатну її передачу «потрібним» особам, в тім числі й собі. А деякі із них, прочитавши мій доробок,  покрутять пальцем біля скроні. Ще дехто, зі незначними слідами совісті, матюкнеться і промимрить щось. Про ідальго Дона Кіхота із Ламанчі та кляті корупційні вітряки з якими дуже довго, тяжко та виснажливо доведеться боротися. Та й перекладуть всю відповідальність на Санчо Пансу, який їх чомусь не спалив тоді, у 1603-му. Хоча й мав би сь. І на Мігеля де Сервантеса.

Я міг би оголосити іще один конкурс. На найсміливішого члена громади із врученням чогось там. Скажімо, статуетки «Дерев’яний кран» із іржавими крильцями ангела. Ніби, як на церемонії нагородження найголовнішого «господарника» Нововолинська – міського голови Б.Сапожнікова. У номінації «Людина року», у Луцьку. Певне, не буду. І зовсім не через відсутність у нас таких сміливців. А, виключно, через брак часу. Та й по воду із джерела на р. Західний Буг, треба їхати. Не буду ж покірно хлебтати смердючу каламуть, як дехто, ніби пес із калюжі.  То ви, звиняйте панове. Проте знайте, що це саме через нас так і не відбулися зміни на краще ні в Україні,  ні в Нововолинську. Бо, злодії діють настільки нахабно і відкрито, наскільки ми їм це  дозволяємо. А дозволяємо ми їм абсолютно все. Як і до Майдану.  Кланяюсь. Із повагою та кришталево-прозорими, ніби у виборчих програмах наших обранців, намірами. Завше Ваш.

30.11.2014 року

Анатоль Бідзюра, голова ГО «Україна + Польща», журналіст. Нововолинськ