Прощення – спасіння душі

Неділя тижня, що в народі іменують Масляним – Прощена. Цього дня віруючі люди готуються до Великого Посту, попрохавши один в одного прощення.
Ця традиція прийшла від єгипетських монахів. Вони були настільки ревними у спомині про сорокаденну спокуту Христа, що теж ішли в пустелю і так, відлюдно, молилися.Не всі повертались живими до обителі – кого забирала смерть від голоду, кого атакували хижаки. От і прощали браття перед розлукою з розумінням – можливо, це їх остання зустріч. Так само – і щирою була радість зустрічі в істинно світлий день Воскресіння Христового.

З часом чин прощення перейшов і в традиції церкви.

Також у цей день згадують і вигнання перших людей – Адама і Єви – з райського саду за вчинення першородного гріха. У них була повна воля і лише одне обмеження – не їсти плоду з Дерева Пізняння…Відтоді безгрішне богоподібне створіння аж до Страшного Суду приречене на земне коротке буття. Але через Жертву Христову – ми маємо можливість на очищення від гріха. Сповіддю і прощенням – щирими і справжніми…

Багато з нас не надає цим речам котрогось сакрального сенсу. Припустимj, є традиція така: в останню неділю перед Великим Постом треба всім розіслати смс-ки з якимсь – порою навіть веселим – повідомленням на тему прощення. А також – сказати тим ,кого бачиш “Прости мене!”, на що почути відповідь “Бог простить – і я прощаю!”. Все. На цьому спектакль завершено. Куліси. Оплески.

У Нагірній Проповіді Христос дав людству настанови. Серед їх числа були найрізноманітніші: не клястись, не зводити будинків на піску, бути милосердними, любити всіх – і ворогів і ближніх. Згадано і про піст та прощення. Про це є йдеться і в Молитві Господній, котру ми зовемо “Отче наш”: “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо боржникам нашим”. Боргувати нам можуть не лише щось матеріальне. Чи не страшніше та болючіше – надії, що не збулись, кинуті на вітер обіцянки, чи слова, що зранили гірше зброї. Разом з тим ми повинні не забувати, що всі наші скарби – на небі. І рано чи пізно кожен опиниться там, де немає ні болю, ні печалі, ні хвороби, де не ходять гроші.

Головна запорука прощення – щирість.

Є така притча… Один хлопчик дуже близько сприймав усі образи та недобрі слова, котрі доводилось чути. Духовний наставник порадив йому:як тільки чуєш якесь лихе слово, яке зранить – кидай у торбу, котру носиш із собою, картоплину. І носи, допоки не перестане ця образа тебе зачіпати. З часом його ноша стала істинно непосильною – вантажу було дуже багато, а ще й до всього плоди стали псуватись та нестерпно смердіти.

Так і наші образи – вони лежать каменем на душі, отруюють її, не дають шансу зробити повноцінні кроки вперед, а ледь оступишся – тягнуть донизу, топлять, волочать на дно.

Чимало хто каже – я не вмію прощати, не зможу переступити через принципи, моралі. В першу чергу – не спроможні на цей крок через власну гординю(не плутати з гордістю!).

Входження у Великий Піст, очистившись під відчуття образи, обнуливши списки своїх духовних боржників – ключ до спасіння. Дихається легше. Це як перебування в кімнаті, де щойно поприбирали, стерли весь пил та ретельно провітрили.

п.с. Чи можна вибачити ворога? Сепаратиста? Окупанта? Того, хто прийшов сплюндрувати твою землю? Про це найточніше сказав Аль Капоне: “Бог – простить. Наша задача – організувати їм зустріч”