Нововолинськ і «ГКЧП»

До 25-річчя Незалежності України.

Як на мене, Днем Незалежності України із трьох знакових дат в Новітній історії України — 16 липня 1990 р., 24 серпня 1991 р. та 1 грудня 1991 р. — варто було б вибрати останню дату, коли український народ на Референдумі 1-го грудня 1991р. підтвердив Акт проголошення Незалежності (понад 90% «за»).

Проголошення Днем Незалежності України 24 серпня 1991р., де більшість у Верховній Раді склала сумнозвісна група з 239 депутатів, було скоріше актом самозбереження для частини комуністів, які боялись відповідальності після провалу «ГКЧП» (я і далі буду користуватись російською абревіатурою від назви «Государственный комитет по чрезвычайному положению»).

У Нововолинську в той час на підйомі своєї діяльності були дві громадсько-політичні сили: Координаційна Рада Народного Руху України (далі—Рух) та Страйковий комітет шахтарів.

Хроніка серпневих подій

5 серпня Президент СРСР Михайло Горбачов оприлюднив узгоджений текст Нового Союзного договору.

У серпні у Нововолинську був проведений мітинг під гаслом «НІ — оновленій федерації».

19 серпня у Москві відбувся державний переворот. Владу в державі захопили лідери «ГКЧП».

20 серпня у редакції газети «Народна Рада» («НР», редактор Володимир Чайковський) почала збиратись неформальна група однодумців: Ігор Семенюк, Зосим Колбун, Олександр Ільницький, Микола Якимчук, Павло Присяжний,

Якби «ГКЧП» не провалився, ця група в майбутньому могла б стати ядром супротиву ГКЧП-івському режиму.

22 серпня на центральній площі міста (Майданом вона стане називатися через рік) відбулася зустріч групи депутатів міської та обласної рад з виборцями Нововолинська, на якій гнівно було засуджено спробу державного перевороту у Москві, з якої до Києва, а з Києва по областях, йшли циркуляри про те, як діяти комітетам КПУ для підтримки «ГКЧП».

24 серпня у музичній школі (директор Віталій Бобицький) відбулася запланована раніше звітно-виборна конференція міської організації Руху, на якій були прийняті «Заява-протест стосовно ДКНС (ГКЧП)» і передана заступнику голови виконкому Віктору Сапожнікову, а також «Заява-вимога до ВР», яка була передана народному депутату Федору Свідерському. Звітну доповідь на цій конференції зробив голова МО Руху Ігор Семенюк.

24 серпня у Нововолинську опечатаний МК КПУ.

27 серпня виконком Нововолинської міської ради (голова Олег Жигалюк) прийняв рішення про департизацію органів державного управління містом.

28 серпня вперше міська газета «НР» вийшла з ініціативи редактора В. Чайковського з тризубом. В газеті також опублікувалася стаття В. Чайковського «Сонце волі зійшло».

29 серпня позачергова сесія Нововолинської міської ради розглянула питання про суспільно-політичну ситуацію в Україні і місті. На ній, зокрема, прийнято рішення про необхідність перейменування вулиць, площ, провулків міста і селища Жовтневого. На межі 1991- 1992 рр. було перейменовано 20 вулиць. У подальшому цей процес пригальмувався. На цій же сесії було прийняте рішення 8/1 про демонтаж пам’ятника Леніну.

30 серпня пам’ятник Леніну було демонтовано. Здійснили це працівники Луцького управління механізації з допомогою  2-х кранів.

24 серпня 1992 р. — перша річниця Незалежності України. На центральній площі Нововолинська було відкрито меморіальну дошку, в якій було увічнено назву головного майдану міста — Майдану Незалежності.

Для повноти уявлення про політичну атмосферу у Нововолинську під час ГКЧП-істських подій варто більш детально зупинитись на ще одній міській події.

24 серпня 1991р. на підставі рішення Нововолинського виконкому була утворена комісія для вивчення можливої причетності ГКЧП у нашому місті. Склад комісії: Ігор Семенюк — голова комісії, він же — голова міського народного контролю, Василь Гордійчук — заступник голови, члени комісії —  Анатолій Борис, заступник голови страйкового комітету, Олександр Ільницький   — член КР Руху, Леонтій Тищук, Микола Якимчук — кореспондент «НР».

На період з 24-го серпня по 5-е вересня була перевірена вхідна і вихідна документація МК КПУ, газет «Робітничий голос» та «НР», віддалення зв’язку, Фірми «Волинянка», ВО «Укрзахідвугілля», касового попереднього продажу квитків. Комісія не змогла без санкції «Зверху» перевірити вхідну та вихідну документацію  військкомату, міських відділів КДБ і МВС, каналу спецзв’язку, але провела опитування працівників і керівників ряду підприємств, установ, АТП, у тому числі і військового комісара Скиби В. Т. Останній давав сумнівні або брехливі свідчення щодо своєї діяльності в ці дні.

Є ще «Документ № 1» у підсумковому Акті комісії, першу й останню частину якого варто процитувати мовою оригіналу.

ПОСТАНОВА

Бюро Нововолинського МК КПУ від 29 серпня 1991 року .

«Враховуючи причетність цілого ряду відповідальних працівників ЦК КПРС до організації державного путчу 19-20 серпня 1991 року, прогнозується масовий вихід комуністів із лав КПРС, що приведе до відсутності коштів на утримання МК КПУ при його існуючій чисельності. В зв’язку з цим не знайде примінення значна частина власності, яка була придбана для створення відповідних умов праці в партійному комітеті.

Керуючись бажанням раціонального використання партійної власності і враховуючи неодноразові звернення від трудових колективів, бюро МК КПУ постановляє передати безкоштовно:

(Далі — перелік організацій, кому, що передають)

Секретар Нововолинського МК КПУ                       -підпис (М. Савчук)

Члени бюро (5 членів)                                                -підписи.

03.09.1991 р.»

Установлено, що одна «Волга» потрапила в міжшкільний навчальний комбінат, друга — продана якомусь підприємцю. Виникає запитання, чи не стали ці кошти від продажу «Волги» стартовим капіталом для того підприємливого комсомольця або комуніста, який шукав теплого місця в нових умовах.

Десь там «за кадром» від цієї Постанови МК КПУ віє розгубленістю.

Через три місяці 1-го грудня 1991 року український народ підтвердив на Референдумі «Акт проголошення Незалежності», але не скористався цією розгубленістю, не дозрів, не доріс, щоб обрати першим Президентом В’ячеслава Чорновола. Тому маємо те, що маємо — сказав перший Президент України. Маємо хаос, чи то керований, чи некерований. А куди ділось те, що не маємо?

                                                                        Зосим Колбун, заступник голови

                                                                    МО ВГО УНР

Ірина Бойко, секретар    ВКО ВУТ «Просвіта».

P.S. Стаття була підготовлена для «Просвіти» у 2010 р. Нині вона включена в склад книги «Нововолинськ: історія у національно-демократичному  та духовному вимірах 1989 – 2000 рр.»