Навіть якщо мені скажуть, що моя боротьба приречена на поразку, це засмутить мене, але ні на секунду не змусить її припинити

Почну не з банального “дякую”, а згадаю як усе було. Витала у мріях, вічно шукала спокою в душі, постійно потребувала взаємної щирості. Пройшлов деякий час, і стало зрозуміло абсолютно все. Неначе відкрились очі. І я знаю, що такі моменти просвітлення будуть ще не раз.

Моє оточення. Люди, з якими будували плани на майбутнє – дякую вам за те, що залишивши мене, дали змогу рухатись далі, іти вперед, не тягнули за собою вниз. Дякую за життєві уроки, за вивчення психології на практиці, за те, що дали побачити найважливіше – нікому не можна довіряти на всі 100%. Все таки, я іноді сумую за тими часами, але дякую, що дали усвідомити, що уже нічого не буде, як раніше. Люди, як казала один хороший психолог, не міняються, міняється твій світогляд.

Дивлячись зараз на тих, з ким розійшовся життєвий шлях, відчуваю себе спокійною, що все так, а не інакше. Хто-зна, що було б при іншому повороті подій…

Люди, які зараз зі мною. Вони діляться на дві категорії: ті, які будуть і в майбутньому, і ті, які залишать мене через певні обставити\час\емоції. Такі люди є у кожного. Дякую вам за підтримку, за здійснення моїх маленьких мрій. Я дякую усім богам, що зустріла вас, і, надіюсь, ви не просто так зі мною. Ще все попереду. Дякую за життєві уроки, передусім, за конструктивну критику, за щасливі моменти, за довіру, підтримку, радощі і щирий сміх. Дякую за атмосферу.

Дивлячись на тих, хто зараз зі мною, відчуваю вітер змін, бачу океан досягнутих цілей і сподіваюсь, що ви будете не тільки іти зі мною, а і тягнути мене доверху. Все вище і вище.

І ніщо не зупинить в мені тієї шаленої швидкості, ніякі перепони. Навіть якщо мені скажуть, що моя боротьба приречена на поразку, це засмутить мене, але ні на секунду не змусить припинити її.

Ця війна, передусім, із собою-така собі моя дивна забаганка для оточуючих. Боротьба у моєму житті – понад усе. Понад усе – саморозвиток, бажання вдосконалити не лише своє тіло, але і розум. Бажання вивчити усе, що в моїх силах. Так, запал часто присипають вологим листям, але дим іде. І буде йти вічно.

Так, дивна Мета. Але вона є. І це найголовніше в житті кожної людини. Так, мета не є абсолютно зрозумілою для світу. Світ давно зав’янув у своїх особистих бажаннях та мріях лише для себе. Ніхто нічого міняти не хоче, ніхто не хоче почати з себе. Але усі, без винятку, не задоволені тим, що зараз робиться у країні, у світі, власне, у його душі.

Найцікавішим для мене є питання… Чи закінчиться колись моя боротьба?