Мої роздуми в голос

Ніч мене завжди надихає. Вночі завжди приходить якесь одкровення. І ніч, саме чомусь вона, називається порою чудес, в моєму випадку, просвітлень.

Дівчина, якій пішов третій десяток, і яка тільки починає розуміти,
що таке життя.

До якогось моменту ти думаєш, що найголовніше в цьому житті це друзі, родина, безперечно, ти правий, але не до кінця. Потім ти думаєш, що кар’єра, престижна освіта, робота, і толовий хлопець зроблять тебе щасливою. Та раптом тобі потрапляє на очі фільм, про книгу, по якій він знятий, ти чимало чула, і під час перегляду ти розумієш, на скільки важливо знайти в цьому житті себе. Єгоїзм, в помірних дозах, має бути присутній завжди. Бо як людина, яка зосереджена на дітях, або роботі, або коханій людині, може бути щасливою, якщо вона ще не визначилася ким їй бути. Люблячою мамою – безперечно, підтримкою і опорою для рідних, близьких і коханих – неодмінно. Але при цьому всьому, ти маєш мати власний простір для особистих цілей, прагнень, мрій в кінці кінців.

І ще одне, ніколи не потрібно спішити з рішеннями, якщо ви не впевнені на всі 100, або занадто зелені і молоді для цього. Пристрасть, захоплення, захват, порив і тд. – почуття, звісно, ще ті, але зберегти ту ж таки пристирасть до кінця життя не так легко, навідміну від впевненості у чомусь.

І на останок, все, що з вами трапляється – це ваш досвід. Кожна людина, яка в той чи інший момент була для вас важливою – ваш вчитель, а от чи винесете ви з цього урок і зробите висновки, чи махнете рукою і підете далі, де ще сотні, а може й тисячі граблів чекають на вас, це вже вибір учня.

Брати від життя по-максимуму, це не тільки “sex, drugs and rock’n’roll”, це щось значно більше, і кожний день – це ще один шанс це зрозуміти.

Kolejny замах на філософію життя від мене. Насичені дні надихають, а дорогою з роботи є час подумати над багато чим.

Час не простий, а ми стаємо все складнішими, і тим самим все ще більш ускладнюємо, і ця тавтологія стає нашим життям.

Ми кидаємо собі філософські цитати на стіну, про те, як не ускладнювати життя, як досягти в ньому успіху, як робити прості і людські вчинки, як не витрачати намарно день, як прагнути досягти тої планки, коли можна сісти і поїхати в будь-яку точку на карті.

А тепер реальність. Читаємо то все, і відразу ж забуваємо. Репост, публікація цього “прагнення до щасливого життя”, заміняє нам дію. Ми прочитали і забули. Ми не осмислити і навіть не намагатися провести паралель з власними можливостями на сьогодні, аби вже починати йти до своєї цілі.

Ми хвастаємося, що читаємо Карнегі, Кехо, Муракамі, Ошо і тд, або хоча б публікуємо їхні цитати, але не переживаємо їх, не пропускаємо через себе, і не робимо хоч щось, аби в нас було все так, як в книжці.

Коли останній раз ми дзвонили комусь близькому і рідному, який знаходиться далеко, щоб сказати що ми цінуємо і любимо його? А коли дзвонили тому, хто близько, з тою ж самою ціллю? А коли ми змінювали маршрут дороги до школи/універу/роботи? Коли ми робити для когось сюрприз востаннє? Не сюприз на день на родження чи якесь свято, а просто так, зустріли/забрали звідкись просто так, без попередження. Коли ми просто так прибирали вдома і готували вечерю мамі/бабусі/дідусеві, а не вони нам? Коли ми востаннє кидали все, і їхали не за декілька сотень км чи додому, не летіли літаком, а сідали в маршрутку і їхати в сусіднє місто, чи навіть на інший кінець свого ж, там де практично ніколи не буваєш.

Ми перестали робити прості, життєві, але такі приємні, для мене це навіть магічні, дрібниці, проте стали прагнути відразу до дорогих автомобілів, подорожей в Австралію, одягу від кутюр і безсмерття.

Все починається з малого. Вивчіть нову, або вдоскональте іноземну мову дивлячить той таки серіал на ній, купіть, наприклад, вольво, зніміть хоча б квартиру на власні гроші, з’їздіть на канікули не в Єгипет, а от приміром автостопом по власній країні, ну хоча б по декільком містам, і перечитайте Тореодори з Васюківки, чи Тома Сойєра, або Робінзона. І такими кроками ви будете мати все що забажаєте, і зможете видати власну книгу “Як досягти успіху в житті не тільки постячи цитати”. Вас цитуватимуть. Я впевнена. Успіх в простих, а не кілометрових кроках вимірюється. Простота, якою володіють і вміють зберегти лише одиниці, і якої нам так всім бракує.

P.S. Дякую тобі, ти надихаєш. Хоч я й не відразу сприймаю, але все ж пропускаю через себе твої, такі завжди прості, але такі мудрі, життєві речі. Любов повинна надихати і розвивати, і успіх без неї – це не успіх, бо вона завжди до нього приводить. Ich liebe dich, mein Schatz