“Голодні” шахтарі чи дебошири?”

14-го липня  зателефонувала колишня колега, з якою працювала на ДП “Волиньвугілля” і розповіла про безлад, який твориться у них на підприємстві. Хоча ось уже досить довгий час він коїться і на шахтах. Я була свідком його початку у 2014 році, коли купка шахтарів, підбурених певними особами (місцевими політиками і працівниками “Волиньвугілля”, які з”ясовували особисті стосунки з керівництвом), робили рейвах і вимагали звільнення на той час генерального директора Миколи Клюки і пропонували на його місце директора шахти №9 Михайла Гарбузюка.

І це при тому, що зарплати отримували вчасно. Коли став керівником Гарбузюк і скоротив кількох людей, а на місце деяких взяв інших, у тому числі під скорочення потрапив начальник юридичного відділу, пікети продовжились. “Ті самі гості у ту саму хату” прийшли і стали вимагати відставки Гарбузюка.

Досить дивним було те, що прості шахтарі мали на руках документи, які носили юридичний характер. Звідки вони у простих трудяг – невідомо. Але вони їздили з ними до Києва і там ставили свої вимоги. Результат – переведення шахти №1 у третю категорію. Її ще тоді директор Олександр Онопрієнко дуже хотів, щоб вона працювала і вже мав плани, куди реалізовувати вугілля.

Але “крутому зажравшомуся донецькому” Онопрієнку не дали цього зробити ті ж самі активісти. Результат не змусив себе чекати. Залишились дві шахти, які також майже нічого не видобувають. І замість того, щоб згуртуватися і думати, що робити далі, сьогодні купка дебоширів вривається у кабінет до генерального директора (чого не було ще в історії підприємства) і лазить по його сумці, у пошуках їжі, шнарить по холодильнику, шафам, після чого у того зникає телефон.

А далі “голодні шахтарі” йдуть у поліцію писати заяву про знайдений У ЧУЖОМУ КАБІНЕТІ коньяк! У мене питання: де поліція і прокуратура, яка мовчки споглядає на це все? Завтра отак можуть увірватися до хати і побити будь-кого та винести все, бо вони голодні або вважають, що ти краще живеш!

І до речі про спиртне. Я не одноразово бувала у шахті і бачила пусті скляні пляшки, які валялись там. Бачила лежаки, на яких “працювали ті трудяги”. І скільки директор шахти Євген Німой ловив на гарячому їх? Та й не тільки він. Не хочу сказати, що шахтарі – алкоголіки і ледарі. НІ! Знаю багатьох, які після зміни їздять у ту ж Польщу або йдуть десь на заробки, щоб прогодувати сім’ю. Є такі, які вже не розраховують на державу і змінили роботу, бо треба за щось жити. А коли є руки, ноги, голова і бажання працювати – проблем не буде. Але вони не бігають по чужих кабінетах і не забирають “тормозок” у генерального. Бо у них є гордість і самоповага. А ті пікетувальники разом із “веселими журналістами” дограються до того, що шахти закриють.

Чи має право на існування ДП “Волиньвугілля”, де працює більшість регресників та пенісонерів, при тому, що шахти не видобувають вугілля? Це питання нехай вирішує Міністерство енергетики та вугільної промисловості. Але у жодному разі воно не вирішується такими недолугими і протиправними діями.
І наостанок.

Мені дуже сподобалась позиція нардепа Ігоря Гузя, який на останній прес-конференції заявив, що не втручатиметься у кадрову політику ДП “Волиньвугілля”, щоб потім не почуватися винним. А напочатку, пам’ятаю, він намагався щось робити для шахтарів. Та вони самі все руйнують. Що ж… То їхня справа. Та нарікати будуть потім самі на себе.