Черговий виток бюрократичної творчості Віктора Сапожнікова

Отримав відповідь від міського голови В.Сапожнікова на свій інформаційний запит у якому просив повідомити: скільки інвалідів ІІ та ІІІ груп працює у міській раді та міськвиконкомі на штатних посадах. А також, у відокремлених структурних підрозділах, що входять у безпосереднє підпорядкування місцевого владного утворення (довголітнього владного режиму, як вбачається).

Інформаційний запит про доступ до публічної інформації

Прошу надати відомості про групи інвалідності (якщо такі є) у службовців місцевого самоврядування та міськвиконкому, які станом на 13.02.2016 року працюють у штаті Нововолинської міськради (а також, позаштатних – на громадських засадах), згідно посадового штатного розпису.

У випадку наявності у працюючих місцевих чиновників інвалідності ІІ та І груп, прошу надати перелік  таких службовців поіменно.

Відповідь – письмово, у терміни визначені законодавством Держави Україна, на вказану вище адресу або на мою електронну пошту.

Тішить те, що у Віктора Борисовича і його оточення, під впливом демократичних перетворень та Революції Гідності в Україні трохи (хоча й зовсім незначно), дещо змінився прокомуністичний світогляд. І відповіді на мої законні та конституційно обґрунтовані запитання він та його заступники надають тепер, в основному, без порушень термінів, скандалів та образ, схожих раніше на істеричну реакцію вихованок інституту благородних дівиць. Як це траплялося, нерідко, на сесіях міськради та у підконтрольних місцевій владі ЗМІ. Якби це було раніше, то істерикою тут не обійшлось б.                                                                             Цілком можливо було очікувати фізичної розправи чи, імовірно, й чогось набагато гіршого. На кшталт кривавих, та схоже  замовних, дій кілерів зі власником ПП «КТ «Львівська жінка» Ігорем Желізком та вчителем історії ВПТУ Євгеном Кліндуховим. Або заступником голови МО УРП Віктором Коптюком… Але, тепер вже не не ті часи.

Хоча, комуністичного баласту і комсомольського балету, у методах нинішнього керівництва містом вистачає й дотепер. І який є домінуючим у відносинах між  місцевою владою (а радше – протистоянням!) та територіальною громадою міста Нововолинська.

Яке впевнено деградує: закриваються вугільні копальні, промислові підприємста, виносяться у інші населені пункти ключові філії деяких державних установ. Офіційна статистика про скорочення кількості робочих місць та збільшення безробітних у місті шахтарів, не дуже вже щоб, аж надто регулярно, нам про це доповідає. Як і про деякі інші наші біди.

Натомість, добре надолужують цю проблему комунальні і деякі приватні засоби масової інформації: рідко у якому із них не прославляються міські керівники та їхні найближчі фарисеї – у фотокартинках, славослівних відео чи хвалебних друкованих репортажах із приводу тих чи інших подій. Як правило, презентаційних. А люди живуть все гірше. У чім тут справа?

Міський голова та його найближче оточення так і не спромоглись на асиміляцію у де-факто та де-юре, самостійній Українській Державі. Хоча, певні метаморфози із ними, все-таки відбулись. Але, зовсім у інший бік –  вони розбагатіли.

Як і найуспішніші державні «бізнесмени» у нашій країні – судді, прокурори, високопоставлені  чини із СБУ, митники та колишні міліціонери. Ну, хто нині про це не відає! Кого найчастіше ловлять на хабарах, корупції, «відкатах» і розкішному, фінансово необгрунтованому веденні життя? Котрі походження своїх маєтків, рухомого і нерухомого майна, вкладів у банках у 99 % випадків, не можуть ніяк пояснити.

І продовжують триматися за посади, як розжиріла воша за теплого мужицького кожуха. Повторюсь знову: хто їх силою змушував складати присягу на вірність Українському народу? Ніхто! Вони йшли на посади і клялись служити й захищати простий народ добровільно. То потрібно й чесно  відповідати.

В Україні, на мою думку, відбувається повзуча контрреволюція. Громадська організація «Україна + Польща» багато разів просила В.Сапожнікова добровільно піти у відставку. Як і просила, також, не балотуватися вп’яте міським головою. Тепер він, очевидно, шкодує про назавжди втрачену можливість вийти сухим із води. Пізно батеньку! Ви змушені будете осушити свою келих до дна. Вірніше, до кінця. Розділивши його порівну зі своїми найближчими і давніми соратниками.

Так ось, щодо відписки міського голови. Я давно підозрював юридичний відділ міськради у можливій некомпетентності.  Тепер, схоже, він вчергове підставив свого шефа. Судіть самі. Фізичною особою, В.Сапожніков є у себе  вдома. Тобто, він діє, як самостійна фігура – проводить самостійні господарські операції, їй не потрібна реєстрація юридичної особи і тому подібне. Хоча і там (вдома) він у якійсь мірі, є публічною, обраною виборцями особою.

Зовсім інша ситуація після його приходу на робоче місце міського голови. Тепер він місцевий службовець високого рангу, що по обов’язках і статусу прирівнюється до державного. Юридичні особи, або ті що представляють такі організації чи органи влади, поділяються на осіб приватного і публічного права. Останні, до яких належить за своїми посадовими обов’язками і Віктор Борисович, призначаються на підставі розпорядчого акта Президента України, органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Особами публічного права є і підлеглі міського голови. І нічого посилатися у черговій відписці на Конституційний суд, українське законодавство про інформацію, захист персональних даних  та «Закон України про прокуратуру». Я не вимагав від мера якихось засекречених даних, за які він отримує немалу доплату від нововолинської громади.

Я, як журналіст і громадянин України, хотів дізнатися про стан здоров’я В.Сапожнікова та його підлеглих, як публічних осіб, що виконують державні завдання по забезпеченню життєдіяльності міста Нововолинська та відповідають за життя і здоров’я 60 тисяч його мешканців. Тільки й всього.

Тобто реалізувати своє конституційне право згідно ст. 34 Основного закону Держави, яка дозволяє збирати, зберігати і розповсюджувати інформацію письмово чи усно – на власний вибір. Одним словом, щоби не напружувати пересічних читачів юридичною казуїстикою у цій публікації, прошу самостійно читати Цивільний Кодекс України починаючи із ч.1 ст. 80 по ч.4 ст. 87 включно.

Ст.3 «Закону України про державну реєстрацію юридичних і фізичних осіб», ст. 14 «Закону України про об’єднання громадян», «Закон України про місцеве самоврядування», «Регламент Нововолинської міської ради» та законодавство про інформацію та захист персональних даних – бажано повністю.

Щодо «Справи К.Устименка» на яку посилається міський голова В.Сапожніков. Так, я розібрався і з цим. Там багато проблем. Ця ухвала Конституційного суду України, так ніколи і не була виконана. Вона носила рекомендаційний характер.   К. Устименко перебував на психіатричному обліку у психіатричній клініці м. Дніпропетровська із подачі його безпосередніх керівників. І звернувся до суду зі позовом на їхні імовірні, незаконні дії та порушення його конституційних прав і свобод.

Для чого, у своєму листі, В.Сапожніков нагадав про резонансні судові процеси медико-психіатричного характеру? Цього на мою думку, у відповіді на інформаційний запит про умовні, поки-що, групи інвалідності діючих штатних керівників місцевої влади Нововолинська, писати аж ніяк не можна було. Хіба що, таким чином, він  натякав на можливі психіатричні проблеми підлеглих і отримані ними інвалідські статуси?

Вікторе Борисовичу! Коли я діждусь від вас та ваших підлеглих абсолютно правдивих, до останнього абзацу, відповідей? Ви давали присягу на вірність територіальній громаді Нововолинська 5 разів!  Який приклад ви показуєте своїм працівникам, головам депутатських фракцій та місцевим депутатам?

Я наготував для вас дещо інші нормативні документи. Міжнародного зразка. Ратифіковані державою Україна, і які юридично вищі за внутрішні, на які ви так впевнено посилаєтесь.

І саме про публічність керівників мерій та бургомістратів. У заперечення сказаного у вашому листі. На противагу страшним порушенням при наданні офіційних відповідей місцевими посадовими особами на заяви та інформаційні запити, що надходять простим виборцям.

Проте, на все свій час.

23.02. 2016 року

Анатоль Бідзюра, голова ГО «Україна + Польща», журналіст. Нововолинськ