А чого Ви йдете до церкви?
Я не дотримуюся посту, і в церкві буваю кілька разів на рік, але щоразу люди мене шокують все більше і більше. Ніколи не розумію жінок, які при макіяжі і одягнені ніби на свято, та бабульок, які постійно повчають. Особисто я йду обдумати свої вчинки і побути на самоті зі своєю душею, підлікувати її. Я не одягаю спідницю до підлоги, вона трохи вище колін, завжди без яскравого манікюру і будь-якого макіяжу. Знаю крім “Отче наш” ще “Символ Віри” і на тому моя обізнаність в молитвах закінчується.
Не знаю чому, але люди, які рідко бувають, і люди, які часто приходять до церкви мені схожі. Ті і ті багато хрестяться, цілують усі ікони, прагнуть показати свою набожність. Відрізняє їх те, що досвідчені в релігійному плані люблять повчати.
Сьогодні одна притча, актуальна, на мою думку, як ніколи.
Когда человек был ещё ребёнком, бабушка всегда говорила ему: «Внучек, вот вырастешь ты большой, станет тебе на душе плохо — ты иди в храм, тебе всегда там легче будет».
Вырос человек. И стало ему жить как-то совсем невыносимо. Вспомнил он совет бабушки и пошёл в храм. И тут к нему подходит кто-то: «Не так руки держишь!» Вторая подбегает: «Не там стоишь!» Третья ворчит: «Не так одет!» Сзади одёргивают: «Неправильно крестишься!» А тут подошла одна женщина и говорит ему:
— Вы бы вышли из храма, купили себе книжку о том, как себя здесь вести надо, потом бы и заходили.
Вышел человек из храма, сел на скамейку и горько заплакал. И вдруг слышит он голос:
— Что ты, дитя моё, плачешь?
Поднял человек своё заплаканное лицо и увидел Христа. Говорит:
— Господи! Меня в храм не пускают!
Обнял его Иисус:
— Не плачь, они и меня давно туда не пускают
До церкви має вести душа. Якщо бажання у Вас відсутнє, то це не значить, що ви бездушні, просто ще не знайшли віру в серці.
” Ніколи не розумію жінок, які при макіяжі і одягнені ніби на свято”,- може ви в церкву ходите, як в анекодті “Що не прийду в церкву, кожен раз Паска”? Того й жінки святково одягнені, бо свято? Дивно, що ви шукаєте в храмі самоти якраз під час недільного богослужіння. Сходіть в будній день – ні святково одягнених жінок, ні показушно набожних бабусь не буде. Ну й потреби писати такі дописи теж не буде. Хоча й так неясно, до чого цей текст було написано.
Не хожу бо не вірю в іудейського Бога! Не всі християни! У кожного своя віра хтось мусульманин,хтось рідновір (язичник) хтось атеіст.
Пані блогерка явно блондинко… Сенс тексту мені особисто не дуже зрозумілий, але дякую і за то, що є …
По суті – чого ходжу в церкву. Чесно – бо хочу. І тільки так. Коли відчуваю – треба. Порою – два рази в тиждень, порою – раз на пару місяців. Можна зайти та вистояти всі службу, а можна забігти в монастир, поставити свічку, попросити про щось чи за чиєсь здоров’я і далі помандрувати життям.
І якось завжди було фіолетово, що там робиться навколо, як хто одягнений, як хто кланяється. Ти приходиш не на показ мод, а до Бога.
Зичу з часом осягнути то. Без повчань. Чисто по-людськи.
Автореа статті сама не розуміє,що пише. Піст це ще не все,основне бути людиною. Авторку щось мучить бо такого б не писала.
Проблема, яка мучить автора мені відома. Мало того, я розумію, що християнство, яке мало б об’єднувати мешканців України, як домінуюча релігія нашої держави. Дуже часто дискредитує себе. Недавно мав розмову з одним моїм колегою, який розповідав про бізнесові інтереси конфесії п’ятидесятників, які все більше захоплюють об’єктів в місті, і часто використовують людей, як рабів.
Причта мені сподобалась, відображає реальність церкви сьогодення. Впевнений, що ми навіть до кінця не розуміємо, що таке Пасха. Наша пасха – Христос за нас у жертву принесений, що на третій день воскрес із мертвих, дарувавши усім нам спасіння та надію на вічне життя. І тільки він може обєднати Україну під крилом свого миру, а не релігія, чи конфесія.
Щодо Пятидесятників хочу підмітиактити, колосальний внесок у розвиток суспільства, активну працю в соціальній сфері – допомагу обездоленим, дітям сиротам, переселенцям зі сходу; адаптацію недавно звільнених з місць позбавлення волі, наркозалежних, алкозалежних. Якщо говорити про рабство, то гріх є справжнє рабство котре існує уже тисячоліття.
Обєкти, що знаходяться у розпорядженні церкви, є придбаними, або орендованими, законним шляхом.
Звичайно, що інколи наше завидне око навіть перед Пасхою вгомонитися не може. Сам нічого не роблю і комусь не дам – ця фраза нажаль є реальністю духовного життя багатьох людей. Дивимося по сторонам і нічого не робимо, а самоорганізацію, та працю інших називаємо рабством.