Як волинянин Анатолій Тимощук став легендою українського футболу

За 20-річну футбольну кар’єру Анатолій Тимощук виграв усі найпрестижніші клубні турніри – Лігу чемпіонів, Кубок УЄФА та Суперкубок Європи.

Наприкінці листопада Анатолій Тимощук оголосив, що залишає казахстанський “Кайрат”. Цією заявою рекордсмен збірної України за кількістю проведених матчів фактично поставив крапку на своїй ігровій кар’єрі. Про футбольний шлях лучанина пише Еспресо.TV.

ЗНАХІДКА КВАРЦЯНОГО

Коли дивишся на кар’єри найкращих футболістів України – Андрія Шевченка, Сергія Реброва, Олександра Шовковського, Анатолія Тимощука розмови про сучасних 20-річних перспективних футболістів видаються смішними. Усі згадані гравці у цьому віці вже були сформованими майстрами, готовими грати на найвищому рівні.

Таланти такого масштабу зазвичай уже юнаками вирізняються на тлі однолітків. Важливо лише, щоб їх в потрібний час у потрібному місці помітив тренер та дав шанс.

У житті Анатолія Тимощука такий тренер з’явився вчасно. Потенціал 16-річного юнака розгледів нинішній головний тренер луцької “Волині” Віталій Кварцяний, який його побачив у грі за команду на рік старших хлопців.

“Футболіст виділявся. Найбільш вражаючий за рухом, координацією, думкою, технікою… Потім дивлюся, Толя переодягнувся і грає два тайми за дорослих, де він знову-таки виокермлюється. Єдине, що зовсім молоде, юне дитя, “шкура і кістки”. Але всі дії були правильні, логічні, все за футбольними нотами. І я зрозумів, що цього хлопця треба негайно забирати в команду”, – пригадує Кварцяний.

Тренер одразу ошелешив Анатолієвого батька – Олександра Тимощука, пообіцявши, що гарантує 16-річному юнакові місце у основному складі “Волині”, які грала у вищій лізі. Він довго пручався, адже син на той час навчався у київському спортінтернаті і навіть кілька матчів провів на першість міста у складі юнацького “Динамо”, куди прагнув потрапити.

Але врешті Тимощуки під тиском Кварцяного не встояли і погодилися на пропозицію. У 1995 році Анатолій у 16 років дебютував у вищій лізі за “Волинь”, у якій у наступні два сезони став основним форвардом, адже саме на позиції нападника футболіст грав на початку своєї кар’єри.

З ФОРВАРДА У РУЙНІВНИКИ

Такий стрімкий дебют не залишився непоміченим найсильнішими українськими клубами. У київському “Динамо” футболіста хотів бачити особисто Валерій Лобановський, однак у луцькому клубі віддали перевагу пропозиції “Шахтаря”. Головному тренеру Валерію Яремченкугравця порекомендував начальник донецької команди Євген Канана, який помітив Тимощука під час матчів першої ліги, куди вилетіла “Волинь”.

Цікаво, що цього трансферу могло й не бути, адже перед тим, як опинитися у Донецьку, влітку 2007 року Тимощук поїхав на перегляд до австрійського “Тіролю”, а у одному з контрольних матчів навіть зробив хет-трик, але контракт так і не підписав.

Так Анатолій Тимощук опинився у “Шахтарі”, де його з форварда тренери перетворили на універсала, здатного зіграти на будь-якій позиції. У Донецьку хлопець грав на позиціях флангового півзахисника, лівого та правого оборонця в врешті за тренерства Анатолія Бишовця у 1999 році закріпився на своїй коронній позиції – опорного хавбека.

Саме у центрі поля Тимощук зміг сповна розкрити свої найкращі якості – цупку гру у відборі, відмінне бачення поля, довгий пас, потужний удар та здатність виконувати величезний обсяг “чорнової” роботи.

КАПІТАН “ШАХТАРЯ”

Разом з Тимощуком трансформувався і сам “Шахтар”. Поступово сходили зі сцени старі лідери – Валерій Кривенцов, Геннадій Зубов, Геннадій Орбу, які мали величезний вплив у роздягальні та могли “призначати” та “звільняти” тренерів, а Анатолій став новим лідером команди.

Це більше не був провінційний “Шахтар”, який вирішував локальні завдання на внутрішній арені та отримував болючі стусани у єврокубках. У 2000 році донеччани під керівництвом Віктора Прокопенка дебютували у Лізі чемпіонів і хоча з групи не вийшли, запам’яталися яскравою грою та домашнім розгромом лондонського “Арсеналу” Арсена Венгера – 3:0.

Тимощук у тому “Шахтарі” поступово став незамінною фігурою і у сезоні 2001/2002 безпосередньо доклав руку до першого українського чемпіонства донеччан. Наскільки важливою була роль Тимощука свідчить хоча б той факт, що новий тренер команди італієць Невіо Скалавіддав 22-річному футболісту капітанську пов’язку.

Багатьом вона запам’яталася кольорами німецького прапору. І справді – Тимощук довгі роки носив на руці річ легендарного Лотара Матеуса. Дізнавшись, що німець був у дитинстві кумиром Анатолія, йому раритет подарував асистент головного тренера “Шахтаря” Мірчі Луческу та екс-капітан збірної Молдови Олександр Спірідон. Він свого часу помінявся пов’язками після матчу своєї національної команди проти Німеччини саме з Матеусом.

НАДБАННЯ “ГАЗПРОМУ”

У 2007 році “Шахтар” без Анатолія Тимощука уявити вже було неможливо. Водночас, було очевидно, що рівень чемпіонату України футболіст переріс – у той час його вважали одним з найкращих опорних хавбеків Європи.

Українські вболівальники сподівалися побачити Тимощука у одному з європейських топ-клубів, але півзахисник несподівано опинився у російському “Зеніті”. Вирішили все $20 млн, якими перебив усі інші пропозиції клуб із Санкт-Петербургу, спонсором якого є “Газпром”.

Тимощук досі залишається четвертим за вартістю українським футболістом слідом за Андрієм Шевченком, Сергієм Ребровим та Дмитром Чигринським.

Такий футболіст просто не мав права загубитися у посередньому російському чемпіонаті і став у ньому одним із кращих. У “Зеніті” Тимощук також швидко перетворився на лідера і капітана та допоміг команді виграти золоті медалі першості Росії-2007.

Та головні свої перемоги у сезоні 2007/2008 “Зеніт” здобув у єврокубках. Санкт-петербуржці під керівництвом голландця Діка Адвоката створили справжню сенсацію у півфіналі Кубку УЄФА. Після гостьової нічиєї з “Баварією”, пітерці просто знищили мюнхенців на своєму полі – 4:0. А у фіналі проти “Зеніту”, який вів за собою Тимощук, не встояв шотландський “Рейнджерс”.

Але й на цьому переможна хода “Зеніту” не скінчилася. У 2008 році санкт-петербуржці ще й стали володарями Супербкубку УЄФА, здолавши у матчі за цей трофей переможця Ліги чемпіонів – англійський “Манчестер Юнайтед”.

БАВАРСЬКІ ТРОФЕЇ

Поразка у півфіналі Кубку УЄФА надовго врізалася у пам’ять босам мюнхенського клубу, а лідер “Зеніту” Анатолій Тимощук потрапив у сферу інтересів “Баварії”. Врешті у 2009 році українець за 11 млн євро перейшов до німецького суперклубу.

Проте справи футболіста у “Баварії” складалися не так гладко, як у інших клубах. Вболівальників до новачка одразу вороже налаштували німецькі таблоїди, які в усіх барвах розповідали про розкішне життя футболіста, який приїхав до Мюнхену з власним стилістом, масажистом та прес-аташе.

Як на зло Тимощуку не все вдавалося на полі. Головний тренер “Баварії” голландець Луї ван Гална позиції опорника надавав перевагу своєму співвітчизнику Марко ван Боммелю, тож українцю довелося перекваліфікуватися на центрального захисника.

Наступний тренер баварців Юпп Хайнкес вірив у Тимощука більше. Як підсумок – футболіст у 2012 році від першої до останньої хвилини відіграв фінал Ліги чемпіонів проти “Челсі” та був одним з кращих у складі своєї команди, яка поступилася лондонцям лише у серії післяматчевих пенальті.

З цією грою пов’язана і неприємна для Тимощука історія. Німецькі ЗМІ написали, що українець нібито відмовився виконувати один з післяматчевих одинадцятиметрових, через що викликав лють тренера. Чи так було насправді сам футболіст ніколи не зізнавався, але фактом залишилося те, що Хайнкес у наступному сезоні давав українцю грати лише епізодично.

2013 року “Баварія” домоглася свого і виграла жадану Лігу чемпіонів, здолавши у фіналі дортмундську “Борусію”. Анатолій Тимощук весь матч просидів на лаві запасних, але золоту нагороду володаря найпрестижнішого європейського трофею отримав та став другим українським футболістом у історії після Андрія Шевченка, який здобув Кубок чемпіонів.

ЗАОЩАДЖЕННЯ НА “СТАРІСТЬ”

Того ж 2013 року контракт Тимощука з “Баварією” закінчився і він вирішив повернутися до “Зеніту”. Українець провів ще один непоганий сезон у складі пітерців, але роки брали своє і за сезон футболіст втратив авторитет у італійського тренера Лучано Спалетті та навіть опинився у дублюючому складі. Зрештою Тимощуку навіть запропонували резервістів очолити – як тренер-гравець, але футболіст відмовився.

Однією з причин була російська агресія проти України, яку Тимощук публічно не засуджував, але заради репутації вирішив обрати інший шлях. Тут саме підвернувся варіант з казахстанським “Кайратом”, який запропонував зірковому українцю зарплатню в 1 млн євро та можливість грати у єврокубках. Для Тимощука це було важливим, з огляду на потребу ігрової практики перед Євро-2016.

Українець одразу отримав у “Кайраті” капітанську пов’язку та став одним з його лідерів. Співпраця тривала два роки та завершилася після закінчення цьогорічного чемпіонату Казахстану, у якому алматинці задовольнилися сріблом та не змогли відібрати титул у “Актобе”.

РЕКОРДСМЕН ЗБІРНОЇ

Зрештою перехід у “Кайрат” допоміг Анатолію Тимощуку потрапити на Євро-2016. Хоча рішення головного тренера збірної України Михайла Фоменка включити ветерана до складу викликало чимало критики – у відбірковому турнірі футболіст виходив на поле епізодично і програвав конкуренцію молоді.

Українці виступили на чемпіонаті Європи провально, а Тимощук з’явився на полі наприкінці останнього матчу проти Польщі, зігравши свою 144 гру у складі національної команди. Він за цим показником він є абсолютним рекордсменом збірної.

І хоча останнім часом Тимощука-збірника усі звикли критикувати, варто пригадати, що рекордсменом команди він є не випадково. Більш стабільного та надійного футболіста за останні півтора десятиріччя збірна України не мала.

Змінилося кілька поколінь гравців, а незмінним залишався лише Тимощук, який дебютував у головній команді країни у 2000 році за Валерія Лобановського, а попрощався – у 2016-му. Разом зі збірною він пережив її найбільший злет у 2006 році, коли у команді Олега Блохіна відіграв усі матчі відбору та фінальної частини чемпіонату світу, на якому українці дійшли до чвертьфіналу. Був Тимощук основним і на домашньому Євро-2012, де Україна заслуговувала на більше, ніж зупинитися на груповому раунді, але до плей-офф не потрапила.

КОЛИСЬ ЗРАЗКОВА СІМ’Я

Суперечливо складається особисте життя Анатолія Тимощука. Глянцеві журнали називали його шлюб з Надією Навроцькою взірцевим. Вони були разом з юних років, а Надія перевернула усталене негативне уявлення про дружин футболістів. Вона була й негласним прес-секретарем чоловіка, його піарником та менеджером. Вела переговори з “Зенітом” та “Баварією” та знала усі юридичні тонкощі контрактів.

У 2010 році уся Україна та Німеччина хвилювалися, коли доньки-двійнята Тимощуків з’явилися на світ на шостому місяці вагітності та довго боролися за життя, та раділи, коли стало відомо, що Ноа та Міа вижили. Хрещеним батьком однієї з дівчаток став інший відомий український футболіст та близький друг Анатолія – Андрій Воронін.

Та сімейна ідилія минулоріч закінчилася. Тимощук розлучився з дружиною та судиться за право опіки над дітьми, які з Надією мешкають у Німеччині.

Поза футбольним полем Анатолій Тимощук має доволі неоднозначну репутацію. Найчастіше його критикують за вихваляння мільярдера та власника “Шахтаря” Ріната Ахметова. У 2015 році футболіст разом із фанами “Зеніту” створив фонд допомоги жителям Донбасу, попри те, що під час матчів ультрас цього клубу вивішували прапори так званої Новоросії.

Проте вже 2016 року Тимощук відвідав поранених українських бійців у госпіталі, за що його піддали нищівній критиці у Росії, зухвало нагадавши футболісту де він нещодавно заробляв гроші. Це ставить під сумнів можливість повернення екс-капітана “Зеніту” до пітерського клубу, куди його нібито запросив Мірча Луческу, після того, як Тимощук оголосив, що йде з “Кайрату”.