Як не стати жертвою сучасного невільництва: експерти розповіли на прикладі історій українських заробітчан
Про те, які небезпеки можуть чигати на наївних чи юридично неграмотних заробітчан у Польщі, у Всесвітній день протидії торгівлі людьми розповіли правозахисники з організацій La Strada та «Армія спасіння».
Майже три години триває спектакль Modern Slavery (Сучасне рабство), який на варшавських сценах ставить центр культури Biennale Warszawa.Невільники не живуть десь далеко на якихось плантаціях, вони можуть бути поряд, за стіною найбільш вишуканого варшавського ресторану Бартош Фронцков’як
Сценарій вистави – це результат розслідування, проведеного польськими активістами та діячами культури. Значною мірою він написаний на підставі реальних історій, в які потрапляли українські заробітчани в Польщі.
Як пояснює режисер спектаклю Бартош Фронцков’як, творчий колектив поставив собі за завдання з’ясувати, що таке сучасне рабство. За його словами, в даному випадку слово «рабство» – це не метафора, бо йдеться про реальні випадки неоплачуваної роботи під примусом, пов’язаної з торгівлею людьми чи фіктивною заборгованістю.
«Ми хочемо наголосити, що невільники не живуть десь далеко на якихось плантаціях, вони можуть бути поряд, за стіною найбільш вишуканого варшавського ресторану», – зазначає Фронцков’як.
Саме тому спектакль відтворює драматичні історії конкретних людей, які мали місце у Варшаві протягом кількох останніх років.
Приїхали на заробітки, а потрапили у «табір праці»
Ірена Давід-Ольчик, голова польського фонду La Strada, протидією торгівлі людьми займається понад 20 років. Вона розповідає про один із найбільш резонансних випадків використання рабської праці громадян України у Варшаві, про який також ідеться у спектаклі Modern Slavery. Протягом кількох років у польський столиці діяло нелегальне агентство праці. Його організатор – такий собі пан Мирослав залякуванням та маніпулюванням змушував десятки українців щоденно працювати по 10-15 годин й місяцями не виплачував їм зарплатні. Траплялося, що деякі люди не отримували грошей навіть протягом півроку. Попри те, що українці гарували навіть по дві зміни поспіль, їхню зарплатню клав собі до кишені «посередник» Мирослав.
«Переважно ці люди виконували тяжку фізичну роботу, часто у варшавських ресторанах», – каже Давід-Ольчик.
Заробітчани з України опинялися в пастці новітнього рабовласника після того, як віддавали йому свої документи й погоджувалися підписати якісь незаповнені угоди. Усі вони мешкали в так званому хостелі на вулиці Віляновській, де не було належних умов для життя. Заробітчани називали це місце «табором праці».
Польська правозахисниця розповідає: «Там траплялися такі ситуації, що він приїжджав уночі в хостел і жінки його на колінах благали, аби він віддав їм зароблене. Деяким він давав гроші, а деяким ні. Тобто спрацьовув такий механізм, що жертви не знали, хто саме поточного дня отримає гроші і це посилювало їхню залежність від цього чоловіка. Причому він страшенно цих людей принижував, називав їх бидлом і «хохлами». Це тривало кілька років».
Давід-Ольчак звертає увагу на характерний момент у цій «ресторанній» справі. Використовувати невільничу працю українців польському «посередникові» допомагав громадянин України, який свого часу сам опинився у пастці цього нечесного чоловіка. Правозахисниця проводить історичні паралелі: «Цей Мирослав у своєму таборі праці виплекав так би мовити табірного капо». На даний момент резонансною справою займається варшавська прокуратура, а La Strada стежить за розвитком подій.
У кого більший ризик опинитися у пастці сучасного рабовласника?
Давід-Ольчик каже, що цього року очолюваний нею фонд зареєстрував 12 випадків торгівлі людьми, жертвами якої були громадяни України. Натомість у 80 інших випадках виявлено порушення прав працівників, переважна більшість із яких – це саме українці.
Правозахисниця пояснює:
«Нині ми охочіше використовуємо не таке поняття, як «торгівля людьми», а «сучасне рабство». Люди стають жертвами пройдисвітів, які використовують їхню наївність, правову неграмотність, а часто й психічну слабкість».
За її словами, найчастіше такі випадки мають місце у сільському господарстві, на будівельних роботах, у сфері послуг та в транспортній галузі.
«Оскільки серед трудової міграції у Польщі українці є найбільшою групою, то й випадки сучасного рабства ми найчастіше реєструємо серед них», – зазначає голова фонду La Strada.
Погодився на нелегальну роботу – отже поставив себе за межею закону.
Давід-Ольчик зауважує, що частини проблем, в які потрапляють у Польщі українські заробітчани, можна було б уникнути, якби ці люди були більш відповідальними та більш солідарними. Групою ризику, яка наражається на сучасне рабство, є ті громадяни України, які погоджуються працювати у Польщі нелегально. Людина, яка приїжджає на роботу, переконана, що треба поступати так, як інші заробітчани. Такий стадний інстинкт буває згубним.
«Погодився на нелегальну роботу – отже поставив себе за межею закону», – наголошує вона.
Саме цим можуть маніпулювати нечесні роботодавці, які використовують заробітчан як дешеву і покірну робочу силу.
«Проблема в тому, що часто сучасне рабство важко виявити, бо жертви самі погоджуються на те, щоб їх по-хамськи використовували», – ділиться своїми спостереженнями Давід-Ольчак.
Голова фонду La Strada розповідає, яким чином заробітчани потрапляють у пастки сучасних рабовласників.
«Людина, яка приїжджає на роботу, переконана, що треба поступати так, як інші заробітчани. Скажімо, коли всі в кімнаті віддають роботодавцеві свої паспорти, то й вона віддає. Якщо всі місяцями чекають на зароблене, то й вона повинна зачекати. Такий стадний інстинкт буває згубним», – каже Давід-Ольчак.
Часто громадській діячці доводилося чути, що заробітчани погоджуються на рабські умови праці, бо їхній роботодавець їм погрожує.
«Залякування досить поширений метод у таких нечесних підприємців, люди бояться, що їм або ж їхнім рідним мститимуться, якщо вони протестуватимуть. Тим часом часто є так, що ті, які протестують і залишають примусову роботу, не несуть за це жодної відповідальності, а ті, які мовчать застрягають у цьому надовго», – твердить Давід-Ольчак.
Психологи, з якими співпрацює польська La Strada, проаналізували варшавську «ресторанну» справу. Фахівці підготували на її підставі висновки про психологічні механізми, які спрацьовують, коли заробітчанин перетворюється у невільника. Згідно з цими висновками, сучасні рабовласники – це люди, які вміють відчувати слабкі місця своїх жертв.
«У таких ситуаціях легше людям, які мають вищу самооцінку і мають більше контактів. Натомість ті, які думають, що жодної іншої роботи вони не знайдуть, які готові отримувати будь що за абиякого до них ставлення, сидітимуть у цьому роками», – пояснює правозахисниця.
Давід-Ольчак зауважила, що в складних ситуаціях українським заробітчанам бракує солідарності. На її думку, у скрутну хвилину більш солідарні заробітчани, скажімо, з Філіпін. Вона наводить свіжий приклад з діяльності фонду.
«Нещодавно до нас звернувся громадянин України, який поскаржився на відсутність належної гігієни в місці, де він працював разом із групою інших українців. На 20 людей там один туалет і один умивальник, а ці люди виконують тяжку фізичну роботу. Цей чоловік поскаржився, та невдовзі після цього знайшов іншу роботу і вже не хотів займатися цією прикрою справою. Не захотіли нею займатися й ті українці, які залишилися на старому місці, тож ми не мали як втрутитися в ситуацію, бо фактично ці працівники з України погоджуються з тим, що до них ставляться не по-людськи», – підсумовує свою розповідь голова польського фонду La Strada.
Рабство – це не обов’язково викрадення, це може бути приваблива на перший погляд пропозиція роботи
Юстина Кузар у польському відділенні міжнародної організації «Армія спасіння» займається протидією торгівлі людьми та сучасному рабству.
За її даними, найчастіше в якісь халепи у Польщі потрапляють ті заробітчани, які працюють нелегально.
«Тоді ними можна легко маніпулювати, оскільки відповідальність несе не тільки роботодавець, але й працівник, якого можуть депортувати. У такому випадку працівник боїться повідомити про зловживання. Але треба наголосити, що тоді, коли ситуацію буде кваліфіковано як торгівлю людьми, то жертву беруть під захист», – пояснює Кузар.
Експерт ділиться порадами щодо того, як уникнути ймовірних пасток розставлених сучасними рабовласниками. За її словами, передусім потрібно з’ясувати, чи потенційний роботодавець фігурує у відповідних реєстрах. У Польщі – це Національний судовий реєстр. В жодному разі не можна погоджуватися на нелегальну роботу, треба запитувати про трудовий договір, який працівник мусить підписати.
«Завжди треба мати якнайбільше даних про роботодавця, причому не тільки його ім’я, прізвище, телефон, бо напрочуд велика кількість заробітчан має тільки такі дані, натомість їм не спадає на думку з’ясувати назву підприємства, його юридичну адресу і таке інше», – каже експерт.
Кузар наголошує, що ніколи не можна погоджуватися на те, аби хтось навіть на короткий час забрав у заробітчанина його документи. Вона наголошує:
«Треба бути дуже уважним щодо ситуацій, коли вам пропонують цілковиту залежність від роботодавця, тобто обіцяють платити за помешкання, за проїзд та ще й полагодити всі формальності. Бо буває так, що потім люди сплачують такому працедавцеві «борг» за той же проїзд, а цього не повинно бути».
Правозахисниця закликає громадян України, які потрапили в халепу, не боятися виходити на контакт із польськими організаціями, які займаються українською трудовою міграцією, наприклад із Товариством правової інтервенції чи з Українським домом у Варшаві.
«Найголовніше пам’ятайте, що торгівля людьми – це не просто викрадення когось і тримання у закритому приміщенні. Це також приваблива пропозиція роботи, на яку ми самі погоджуємося, але умови роботи на місці відрізняються від тих, що нам обіцяли. Теоретично ми часто можемо втекти, але життєва ситуація, «борг», який ми начебто маємо, чи страх перед наслідками втечі утримують нас на місці», – застерігає Юстина Кузар.
