Як багата Європа дає мільярди, а бідна Україна не може їх витратити
За понад десятиліття співробітництва Україна не спромоглася освоїти EUR8 млрд фінансової підтримки від ЄС. Не схотіли чи не змогли?
Нещодавно глава представництва ЄС у нашій країні Х’юг Мінгареллі зробив гучну заяву, – пише Укрінформ.
Мовляв Україна досі не використала 8 мільярдів євро допомоги, наданої Європейським Союзом для підтримки реформ. “Тому перш ніж просити нові гроші, слід розібратись із вже отриманими”, – заявив пан Мінгареллі.
Головною причиною такої ситуації євродипломат назвав відсутність в Україні якісної інституціональної спроможності – зокрема, на рівні органів місцевої влади, які не хочуть (а іноді й не можуть) брати на себе ініціативу з розробки цікавих і корисних ідей. Адже цілком очевидно, що прагматична Європа не готова давати нам гроші лише “за красиві очі”. Підставою для грантової допомоги чи надання пільгового кредиту мають бути конкретні – ретельно і професійно підготовлені проекти. А їх не вистачає навіть на загальнодержавному рівні, не кажучи вже про місцевий.
Принцип “дають – бери, б’ють – тікай” спрацьовує не завжди
Рівень фінансової підтримки з боку ЄС визначено домовленостями про отримання нашою країною пакета європейської допомоги у період з 2014 по 2020 роки. Загальний обсяг програми фінансування складає 11,2 мільярда євро. Трохи більше 3 мільярдів – безповоротна грантова допомога. Ще приблизно 8 мільярдів євро – кредити від Європейського банку реконструкції та розвитку і Європейського інвестиційного банку. До речі, Євросоюз у 2014 році досить швидко запропонував Україні допомогу, яку був готовий навіть без попередньої стратегії їх освоєння та без урахування фінансово-економічних ризиків і визначення чітких кінцевих результатів.
Здавалося б, Україна сама має бути зацікавлена у залученні максимально можливих ресурсів для внутрішнього реформування. І європейці давали нам повну волю, лише “натякаючи” на пріоритетність реформ у трьох напрямках: боротьбі з корупцією, інституційній підтримці адміністративного та бюджетного секторів, а також в енергетиці.
Але не так сталося, як європейцям гадалося… Вперше про недостатню ефективність використання Україною донорської допомоги і кредитної підтримки наші партнери заговорили після публікації у 2016-ому звіту “Допомога ЄС Україні” (аналіз 2007-2015 років). За цей період Київ отримав 1,6 мільярда євро у вигляді грантів і 3,4 мільярда кредитів від європейських банків та інших фінансових організацій. Левову частку цих коштів освоїли після березня 2014 року. При цьому основну частину грантових грошей спрямували на бюджетну підтримку (794 мільйони) і на ядерну безпеку (225 мільйонів євро). Кредитні ж кошти використовували як макрофінансову допомогу (за таким же принципом розподілявся ресурс і у 2016-2018 роках).
Та, на жаль, станом на 2016 рік результати українських реформ, за висновками міжнародних аудиторів “залишалися крихкими, а європейська допомога була ефективною лише частково”. Експерти констатували мляве просування антикорупційної реформи, збереження суттєвого впливу олігархів на українську економіку, зокрема, на енергетичний сектор. Виняток – хіба що важливі кроки у втіленні антикорупційної реформи. Та й то – вони поки лише формальні, адже практичного результату майже не принесли.
Під лежачий камінь вода не тече, тобто, гроші без ініціативи – “втікають”
Що ж заважає нам “успішно” витрачати на себе, “коханих”, європейські гроші? Експерти називають кілька причин. Одна з головних – недостатній рівень політичної волі та ініціативи з боку української влади. Зміни в нашій країні багато в чому відбуваються завдяки постійному тиску з боку європейців і громадянського суспільства. За висновками аналітиків, проблеми при роботі наших чиновників з європейськими структурами часто пов’язані з неузгодженістю дій між різними державними відомствами та з низьким професійним рівнем при складанні стратегій витрачання коштів.
Приклад наводить віце-президент Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) Вазіл Худак: “Загальна сума грошей, які ми виділили на підтримку України – більше 5 мільярдів євро, однак на сьогоднішній день (листопад 2018 року. – Ред.) використано 2 мільярди. Решта грошей – а це понад 3 мільярди євро, – просто лежать на наших рахунках і не використовуються через низьку активність з боку українського держсектора”. Також, за спостереженнями топ-менеджера ЄІБ, у нашій країні усе ще зберігається “гальмівна роль” бюрократичної машини: приміром, у Грузії проекти та обсяги їх фінансування узгоджують утричі швидше, аніж в Україні.
“Це найбільш наочна критика останніх п’яти років роботи української влади. Невикористання 8 мільярдів, які ми могли отримати, але які держава виявилася нездатною освоїти – я навіть не припускав, що так багато грошей нам пропонували! Сподіваюся, уряд не сховає голову в пісок і детально прокоментує ці найтяжчі звинувачення, спростує, якщо що”, – так відреагував на заяву Мінгареллі головний редактор сайту “Цензор.нет” Юрій Бутусов.
І нагадав конкретний приклад “української безпорадності” при освоєнні європейських грошей: три роки Єврокомісія пропонує нам гроші, щоб побороти корупцію на митниці за програмою встановлення електронних сканерів на пунктах пропуску. “Сканери – це сучасний контроль на митниці, це порядок і мільярдні надходження до бюджету. Віце-прем’єр (Іванна) Климпуш-Цинцадзе і міністр закордонних справ (Павло) Клімкін багаторазово вимагали від Кабміну освоїти гроші Єврокомісії і встановити сканери. Говорили, що це ганьба, коли Україна демонструє небажання боротися з контрабандою. Але… взяти гроші ЄС і безплатно встановити сканери на митницях Кабмін не може. Напевно, тому що “кеш” в нашій владі впливовіший, ніж допомога Єврокомісії”, – наголосив Бутусов.
Натомість заступник голови стратегічної групи радників при Кабміні Павло Кухта вважає, що проблема ефективності витрачання європейської допомоги пов’язані не з корупцією, а з низькою інституціональною спроможністю наших держорганів. “Приміром, дуже важко проконтролювати ефективність консультаційної та експертної роботи, на яку надавались кошти. Велике фінансування, як правило, виділяється на інвестпроекти в регіонах. Ці проекти формує місцева влада, яка не вміє робити це правильно, не вміє ефективно освоїти кошти”. Дійсно, місцева влада часто-густо не в змозі правильно підготувати пакет документів для надання допомоги. При цьому місцеві чиновники не проти заробити на швидких грантах, а ще – “замилити очі” партнерам, демонструючи помилкові результати у звітах, іноді підготовлених на підставі вигаданих даних. Отже, – знову ж таки – йдеться не лише про необізнаність, недбальство чи непрофесійність, а й про навмисні дії.
“В українських відомствах вже з’явилася ціла плеяда людей, які говорять англійською і грамотні в питаннях проектного менеджменту. Європейці цьому раді, думають, що з ними говорять однією мовою. Тож спочатку охоче надавали кошти. Але в Україні на цьому побудований цілий бізнес. У проектах і звітах закладають завищені показники, а при перевірці на місцях з’ясовується, що гроші часто витрачені у нецільовий спосіб. При цьому бізнес взагалі практично перестав залучати серйозні кредити на розвиток та інфраструктурні проекти, а міжнародні фінансові організації перестали заробляти в Україні і перетворилися на “батіг” для української влади”, – розповів виданню РБК-Україна співробітник одного з європейських банків.
Європа має з наших чиновників більше “питати”
Водночас, вітчизняні експерти кажуть, що звинувачувати у неефективному витрачанні коштів лише Україну не варто. При цьому вони посилаються на висновки аудиторів, котрі готували уже згаданий звіт “Допомога ЄС Україні”, де зазначалося, що саме Єврокомісія винна у відсутності узгодженого чіткого переліку пріоритетних результатів реформ, а також у виділенні коштів без аналізу ризиків та без конкретної стратегії допомоги. Є “питання” до європейських структур і щодо неналежних моніторингу та оцінювання проміжних результатів, координації з українськими органами влади та іншими донорами. І головне – фінансування донедавна було більшою мірою спрямоване на “заходи щодо запобігання фінансово-економічного колапсу”, аніж на втілення реформ.
Україна потихеньку виборсується із фінансової ями, в яку вона потрапила через російську агресію. Тож дедалі більше потребуватиме не “підтримки штанів”, а фінансування реальних реформ і “проривних” проектів. Відмовлятися ж від європейської допомоги при цьому було б нерозумно. Адже кредитні лінії в ЄБРР і ЄІБ відкрили для нас на дуже вигідних умовах. Приміром, наприкінці минулого року Єврокомісія перерахувала Україні 500 мільйонів євро – перший транш четвертої програми макрофінансової допомоги ЄС. Ці кошти нам позичили терміном до квітня 2033 року, під 1,25% (!) річних. А не під 8-10%, як залучають на міжнародних фінансових ринках. Тобто, вигода “європейських” грошей більш ніж очевидна. Що вже й казати про безповоротну грантову допомогу…
Тож завдання України – розробляти й успішно втілювати за ці кошти потрібні насамперед нам, а не Європі, реформи й проекти. А європейські інституції зі свого боку повинні активізувати моніторинг реалізації українських проектів, посилити контроль та структуризувати підходи до верифікації результатів і збору даних.
