Волинь ПРИВАТна. Вибори в 23-му окрузі

Вибори в 23-му “маневицькому” окрузі вийшли на фінішну пряму, безсоромно знищивши останні сподівання на непередбачуваність результату. Заготовлений для електоральних перегонів поп-корн можна викидати на смітник.

Інтриги не буде. Вже зараз, коли офіційна реєстрація кандидатів завершилася, можна привітати Ірину Констанкевич з перемогою, – йдеться у статті журналіста Андрія Лучика, розміщеній на сайті “Волинського агентства розслідувань”.

Після трагічної смерті співвласника групи “Континіум” Ігоря Єремеєва, вибори у 23-му мажоритарному окрузі не оголошували майже рік. Причина доволі формальна – Верховна Рада все ніяк не передавала свідоцтво про смерть у Центральну виборчу комісію. А без нього старту нових виборів в окрузі – зась!

Спочатку сподівалися, що проміжні вибори проведуть восени 2015 року разом із місцевими, потім думали, що взимку. Зрештою, після того, як Ігор Палиця гучно заявив, що не балотуватиметься особисто, свідоцтво знайшлося і його навіть занесли в ЦВК. Вибори призначили на 17 липня 2016 року.

Для перемоги завжди потрібні ресурси. Людські, часові, організаційні, фінансові – ресурси можуть збалансовувати один одного, перетворюючи їх на електоральний результат. Можна скільки завгодно бравувати, але приклАдом рушниці тяжко зупинити танк.

Донедавна на Волині були дві потужні сили, які могли змагатися один з одним: це – “Континіум” в особі Ігоря Єремеєва та “Приват” в особі Ігоря Палиці. Проте після смерті Ігоря Мироновича все змінилося. Противага зникла, і “Приват” почав схиляти шальки терезів на свою користь.

Очевидно, що саме тому в окрузі не так багато важковаговиків, які сподіваються на позитивний результат, а не на просту участь і ще й власним коштом. Та й “парашутистів” не видно.

“Континіум” теж не висунув свого кандидата.

До початку виборчого процесу більшість схилялася до сценарію протистояння на “маневицькому” окрузі висуванців Привату та Континіуму. Розглядали різні версії, хто може стати спадкоємцем єремеєвського мандату. Останнім часом обговорення відбувалося довкола двох ймовірних кандидатів: помічника Ігоря Мироновича Олени Палагути та когось із прізвищем Єремеєв (брат, сини, колишня дружина). Якщо про небажання Палагути балотуватися було відомо ще до офіційного старту кампанії, то сподівання на ймовірну участь брата – Євген Єремеєва – медіа давали до останнього. Мовляв, бачили його в ЦВК, подавав заяву на участь у виборах.

І якщо Олена Петрівна могла сподіватися на фінансову підтримку Континіуму, але балотуватися не мала бажання, то Єремеєви бажання мали, але питання з фінансуванням їхньої кампанії залишалися відкритими.

Більше того, партнер і друг Ігоря Єремеєва Степан Івахів остаточно втратив інтерес до політики. Він неодноразово заявляв, що це був його останній похід у парламент. Цю ж тезу він повторив декілька тижнів тому назад на зібранні сільських голів “ковельського” виборчого округу.

Про це ж свідчить і закриття медіа-ресурсів, контрольованих Івахівим, – газети та сайту “Слово Волині”. Ліцензія ж на телеканал з одноіменною назвою, ймовірно, буде виставлено на продаж. А єдиним можливим покупцем, якому це може бути цікаво, є Ігор Палиця.

Власник “Пана Курчака” Сергій Мартиняк, який завжди орієнтувався на “Континіум”, ймовірно, теж не балотуватиметься у наступній каденції, про що може свідчити припинення фінансування місцевої партії “Наш край” і поступове згортання діяльності свого благодійного фонду в “горохівському” окрузі.

Ймовірно, саме така ситуація стала основою для домовленостей “Континіуму” з “Приватом”.

Про що могли домовитися? Можемо припустити, що були виторгувані політичні поступки у Луцьку. Наприклад, що Ігор Палиця з УКРОПом не чіпатиме міського голову Миколу Романюка і дасть спокійно допрацювати свою каденцію. Можливо, було досягнуто якихось домовленостей щодо паливного бізнесу “Континіуму”.

Якщо відкинути прямі домовленості між олігархічними групами, то можна зробити припущення, що рішення приймалося у високих владних кабінетах. (Те, що воно там затверджувалося, – безсумнівно).

Останнім часом стосунки Коломойського з Порошенком налагодилися, тому можна припустити, що партія влади не бачить нічого страшного в обранні одного депутата від УКРОПу. Більше того, на Івахіва могли повпливати як його бізнес-партнери (Петро Димінський та Сергій Лагур), так і керівництво парламентської групи “Воля народу”. У них своя велика гра, в якій обраний депутат – розмінний пішак.

За відсутності альтернативи, єдиним реальним претендентом (див. вище тезу про ресурси) на депутатський мандат є висуванка УКРОПу Ірина Констанкевич. Хоча таким претендентом міг бути будь-хто, до прикладу, голова правління фонду Ігоря Палиці “Тільки разом” Олександр Товстенюк чи очільник волинських “укропівців” В’ячеслав Рубльов.

УКРОП почав обробляти округ відразу після смерті Єремеєва. Під час місцевих виборів акцент (окрім Луцька) робили саме на райони, що входять у 23-й округ. Відкривалися нові стадіони та спортивні майданчики. Сіялася гречка у вигляді благодійної допомоги.

Згодом фонд “Новий Луцьк” було перейменовано у “Тільки разом” і перші представництва фонду Палиці відкривалися саме в межах 23-го округу.

Це ж стосується і медіа: було засновано газету “Волинські новини”, яка мала б відігравати роль носія потрібної інформації для електорату.

Словом, Палиця повністю зайняв нішу, яку з 2002 року формував для себе Єремеєв. Став повністю зрозумілий місцевому виборцю, який мислить шлунком.

Єдиним кандидатом, який зможе набрати двозначне число відсотків, залишається висуванка “Батьківщини” Людмила Кирда. Вона має непоганий рейтинг в окрузі, підтримку популярної партії і є справжнім конкурентом на виборах, на відміну від більшості інших політсил. Вона входить в групу “депутатів-розкольників” у фракції “Батьківщини” в обласній раді та орієнтується на партійного голову Олега Кіндера, а не на Ігоря Палицю.

Теоретично Кирда могла би поборотися за перемогу, якби її кандидатуру підтримав “Континіум”. Проте навряд чи Івахів піде на таку інвестицію через причини, озвучені вище. А тягатися власними ресурсами із “Приватом” нереально.

“Свобода” теж “злила” округ Палиці.

“Ні! Це не так! Олександр Пирожик – реальний кандидат! Він усім там “кузькіну мать” покаже!” – полюбляють бити себе п’ятою в груди “свободівці”.

Шкода тих “свобідних” партійців, які справді так думають.

Адже в обласній раді націоналісти йдуть у фарватері політики Ігоря Палиці. І своїй посаді Пирожик завдячує саме цим домовленостям.

Якби “свободівці” й справді хотіли виграти цей округ, то кандидатом був би, щонайменше,Анатолій Вітів. Логічним виглядало би висування незмінного та нині безмандатного лідера націоналістів – Олега Тягнибока. Але, схоже на те, що на Волині “Свобода” себе абсолютно комфортно почуває у ролі приватівських посіпак.

Всього на 23 окрузі ЦВК зареєструвала 19 кандидатів, більшість з яких не мають не те що теоретичних, а навіть фантастичних шансів на перемогу.

Радикальна партія Олега Ляшка висунула поборотися за крісло у Верховній Раді депутата Луцькради Сергія Булу. Політик у притаманному для свого лідера стилі обіцяє винести олігархів на вилах. Проте сумнівно, що радикал “винесе” з округу більше десятка відсотків голосів виборців. Якби радикали прагнули реальної перемоги, то кандидатом пішов би хоча б Анатолій Грицюк, який традиційно має сильні позиції в Ківерцівському районі. Проте він, як і Пирожик, грає не на тому боці.

Вирішила не тягатися з головою Волинської обласної ради і пропрезидентська сила “БПП “Солідарність”. СоратникиПорошенка виставили маловідомого директора ТОВ “Енергетична група” Юрія Кулачека.

Старається не зникати із медійного простору відомий волинській комуніст – Олександр Кононович. Він подав свою кандидатуру як самовисуванець. Звичайно, що мови про якийсь серйозний результат бути не може.

Самовисуванець Ігор Рицко знову іде технічним кандидатом штабу Ірини Констанкевич. Якщо восени 2014 року він відібрав на виборах у Луцьку декілька відсотків в Ігоря Лапіна, то основна його мета зараз – делегування членів у дільничні виборчі комісії для УКРОПу.

Якщо узагальнити, то на виборах у 23-му окрузі є декілька груп кандидатів:

– група, яка реально змагатиметься за перемогу (УКРОП, і тут мав би бути висуванець від “Континіуму”);
– група, яка мусила делегувати своїх партійців (“Батьківщина”, “Свобода”, БПП “Солідарність”, Радикальна партія Ляшка);
– технічні кандидати;
– всі решта (хочуть потішити власні амібції, щоб колись можна було розповісти внукам: “а я був кандидатом в депутати!”).

Ситуація із висуненням кандидатів у 23-му окрузі чітко позначила точку біфуркації місцевої політики, в якій волинські шальки терезів перехилилися на користь групи “Приват”. Це своєрідний Рубікон для Ігоря Палиці, який крок за кроком наближається до своєї мети. Інколи неефективно, інколи не дуже ефектно, але перманентно. А за мету в політичній сфері він поставив виграти п’ять з п’яти мажоритарних округів на наступних парламентських чергових чи позачергових виборах.

І схоже на те, що в найближчій перспективі ніхто не зможе йому в цьому завадити. Це приклад для наших політиків, як потрібно вибудовувати стратегію та реалізовувати її. Так, можуть бути якісь незначні відхилення у виконанні тактичних планів. Проте ми бачимо, що навіть тактичні поразки все одно наближають Ігоря Палицю до стратегічної цілі.

Тому цілком ймовірно, що наступні 10-15 років будемо жити у ПРИВАТній Волині.