Володимир-Волинський собор Успіння Пресвятої Богородиці: реліквія XII сторіччя чи репліка царського архітектора

У Волинському краєзнавчому музеї в Луцьку зберігаються унікальні креслення, які ще донедавна вважалися втраченими. Креслення розміром 2х4 метри в середині 2000-х років були знайдені працівниками Волинського краєзнавчого музею у київських нащадків Адріана Прахова. 

На зображеннях – проект реконструкції собору у Володимирі. У цифровому кольоровому варіанті публікуються вперше. Креслення важливі як пам’ятка мистецтва, яка проливає світло на всю історію древнього волинського собору. Свого часу вони не стали основою реконструкції, а сам храм переробив інший архітектор, спотворивши пропорції, – пишуть Хроніки Любарта.

Храм будували «з усіх земель всі майстри»

Коли ми дивимось на старовинні будівлі давньої Русі, здається, що будівничі зводили їх неквапливо та розмірено, по непохитних канонах і пропорціях, з прагненням зберегти для прийдешніх поколінь піднесення тогочасного духу і думки у суворих і одночасно витончених архітектурних формах.

Але з крихких літописних сторінок летить вихор пристрастей, шаленої жадоби влади, братовбивчих змагань і клятвопорушень.

Все 12 сторіччя пронизане переплетенням протилежних процесів – занепадання державності та культурного впливу Давньоруської держави у Києві, та боротьбу нащадків великого князя Володимира Мономаха за пануванням над вже відокремленими від центру князівствами.

Саме в цей час у стольному граді Володимирського князівства за провадженням князя Мстислава ІІ Ізяславовича був зведений собор Успіння Пресвятої Богородиці. Задум на його будівництво базувався на амбіційних планах створення нового центру тяжіння руської державності, що втім було притаманно майже всім дітям і онукам Мономаха. Тому собор був названий як і соборна церква Києво-Печерської лаври.

Зводили храм запрошені будівельники з Переяслава, у якому князь Мстислав княжив у 1146-1154 роках, та «із усіх земель всі майстри». Його взірцем стали чернігівські та київські храми, зокрема Кирилівська церква, з якою Успенський собор різнився лише другорядними деталями та розмірами – він був найбільшою з церковних споруд цього кола.

Кирилівска церква у Києві, реконструкція. Зображення з kirill-monastery.org.ua

Будівництво тривало три роки, а у 1160 князь Мстислав Ізяславович

«розписав святу церкву у Володимирі і прикрасив її дивними святими і дорогими іконами та книгами, і речами багатьма дивними, і священним посудом золотим і срібним з бісером, і камінням дорогим» (Никонівський літопис).

Цікаво, що будівельна артіль спорудила у Володимирі ще два менших храми, та залишила недобудованою невеличку церкву. У 1167 році князь Мстислав був запрошений киянами на Велике князівство і при виїзді вірогідно забрав з собою і будівничих. З цього моменту спорудження церков у Володимирі припинилося.

Після декількох років боротьби з суздальськими та сіверськими князями за Київ, Мстислав повернувся у Володимир, де помер у квітні 1170 року і похований у свому улюбленому Успенському соборі .

«І поховали тіло його з почестю великою і з співами голосопохвальними…у святій Богородиці в єпископії, яку сам сотворив у Володимирі» (Іпатіївський літопис).

Як і передбачав Мстислав ІІ Ізяславович, собор Успіння Пресвятої Богородиці у Володимирі став місцем здійснення не тільки богослужбових відправ, а і коронацій волинських князів, актів міждержавних і торгових угод, пантеоном поховання членів князівських родин та вищого священицтва.

Трансформація собору за примхами епох

Поступовий, розтягнутий на віки занепад Галицько-Волинського князівства та панування Польщі на її землях з 14 сторіччя відкарбувалися на долі православної святині нищівними пожежами, чисельними відбудовами та поступовою трансформацію її архітектурного обліку у форму католицького костьолу.

І Великий Степ, нищівні хвилі якого оминали величну будівлю під час перших монгольських рейдів у Європу, поставив перше карбування на її стінах.

«У 1491 році приходили заволзькі татари на Волинську землю у числі 10 тисяч; вони багато зла сотворили в Волинській землі і в Лядській: у Володимирі пожгли церкви Божії, велику церкву Пречистої муровану і місто, а людей по містах і селах і по шляхах без числа посекли і у полон побрали» (Супрасльський літопис).

Через 450 років після зведення володимирський собор Успіння Пресвятої Богородиці став уніатським храмом. Частина церковних діячів, у тому рахунку Володимирський єпископ Іпатій Потій (з 1593 року), закликали духівництво та парафіян до унії з Римом за умовами збереження православного обряду і порівняння духовенства у правах з католицьким.

Єпископи греко-католицької церкви піклувалися як про реставраційні роботи у вже тоді старовинній будівлі, так і про її оточення. Потурбувалися вони і про місця для власних поховань.

У 1593 році за пропозицією старости міста Володимира князя К.Острозького єпископ Потій за кошти з церковних маєтків зобов’язався «…одно тую церковь соборную, муры опалые, склепи, верх й вежицы, также и мур замочку епископского муром оправить и побить», що робилося виконавцем робіт італійцем Францишеком. За вказівкою єпископа, Успенський собор під час реставрації одноразово набув ренесансні риси, але Францишек свою працю не завершив.

Наступний після Потія єпископ Іоаким Мороховський крім реставрації храму оточив кафедральний двір кам’яними стінами з оборонними вежами, озброєними невеликими гарматами та гаківницями. А єпископ Йосиф Мокосій-Боковецький під південним вівтарем собору спорудив склеп для поховань та каплицю Святої Трийці.

У 1683 році велика пожежа спопелила весь Володимир. Разом з містом палав і собор, у нього потріскалися стіни і куполи («верхніє вежиці»), через деякий час впали склепіння.

Звертає на себе увагу те, що згадки  щодо «вежиць» означає, що в соборі було кілька куполів. Але питання про наявність ряду куполів у первісній будівлі, або зведення їх у подальших реставраціях залишається відкритим.

Слід лише зауважити, що в одному з взірців, на який спиралися переяславські будівничі, Успенському соборі Єлецького монастиря у Чернігові було три бані: велика центральна і дві менших.

У 1715 році собор згорів знову, і нову обширну перебудову взяв на себе уніатський київський митрополіт, єпископ Володимирсько-Берестейський Лев Кишка. Він настільки був захоплений відновленням монастирів і церков, що був визнаний сучасниками як «gloriosus restaurator».У 1728 році, вже при смерті у заповіті митрополит Кишка залишив на продовження робіт у Успенському соборі 20 тисяч злотих.

Але найбільша трансформація, яка докорінно змінила зовнішній вигляд Успенського собору з пропорцій православного храму до католицького костелу почалася з 1753 року.

ЇЇ автором, найвірогідніше, був високоосвічений єзуїт-архітектор Павло Гіжицький, автор бернардинського костелу в Луцьку, сучасного Свято-Троїцього кафедрального собору.

Собору в Володимирі змінили хрещато-баневий дах на дах класичної католицької базиліки, у чотирьох місцях стіни знизили наполовину, у стінах було прорубано нові і розширено старі вікна, з західної сторони прибудували новий фасад і дві башти, що в кінцевому рахунку створило ілюзію «спорудження нової будівлі». Найкращу уяву про новий вигляд собору, тобто вже костелу у стилі пізнього бароко, дає графічна реконструкція П. Ричкова. Новий фасад, за модними віяннями того часу, був подібний до воріт північної агори (ринку) давньогрецького міста Мілет (ІІІ сторіччя до нашої ери).

Перебудова собору 1753 р. Реконструкція П.А.Ричкова

Мілетська брама. Зображення з Вікіпедії

За довгий час існування собору, вік якого вже досяг половини тисячоліття, три пожежі та постійні перебудови 16-18 віків істотно порушили стійкість древніх стін. І коли у 1782 році уніатський єпископ Симеон Млодський вирішив долучитися до своїх попередників у справі подальшої реконструкції храму і наказав прорубати в лівому перед вівтарем стовпі вертикальний хід до проповідницької кафедри, старовинна конструкція не витримала. Стовп обвалився, на нього впало підтримуване ним склепіння, почали руйнуватися інші частини даху.

Богослужбова діяльність у храмі була припинена. Після розділу Польщі 1795 року територія Західної Волині відійшла до Російської імперії.

Собор перебудував несумлінний архітектор?

Подальша доля Успенського собору до 80-х років 19 сторіччя коливалася від намірів розібрати його на будівельні матеріали до спроб реставрації, які не реалізовувалися за браком грошей. Тим часом будівля використовувалася як клуня, а прибудови як хлів. Врешті-решт на початку 30-х років остаточно завалилися всі склепіння і куполи. 03

Рушійною силою, яка спонукала початок реставрації Успенського собору стала багатовікова схильність росіських урядовців до гучного відзначення дат, в даному разі наближення 900 річчя запровадження християнства на Русі (1888 рік). Вивчення рештків собору кількома комісіями продовжувалося з 1886 по 1896 рік.

При розчищенні будівлі та навколишньої території будо вивезено кілька тисяч возів сміття.

Під кам’яною підлогою, покладеною при переробці собору на костел знаходилося безліч людських скелетів, вздовж стін у нишах і склепах гроби духовенства інколи стояли рядами, у кілька ярусів. Біля входу було виявлено п’ять князівських поховань, з них лише одне не пограбоване.

Вивчалися особливості кладки стін та вигляд архітектурних конструкцій періоду 12 сторіччя. З результатів досліджень до нашого часу дійшли і унікальні кольорові креслення професора Петербурзького університету, історика мистецтва та археолога Адріана Прахова, який, крім наукової діяльності, з 1884 по 1896 рік керував внутрішнім оздобленням нового Володимирського собору в Києві у вигляді давньоруського храму.

Креслення  розміром 2 на 4 метри, які довгий час вважалися втраченими, в середині 2000 років були знайдені працівниками Волинського краєзнавчого музею у київських нащадків Прахова. З 2006 року вони зберігаються у фондах музею.

Серед них є і проект реставрації Успенського собору. А.Прахов вирішив зберегти разом  з древніми стінами наступні добудови 18 сторіччя, у тому числі й унікальний фасад.

Проект реконструкції. Адріан Прахов. Зберігається у Волинському краєзнавчому музеї

Профіль. Креслення Прахова. Зберігається у Волинському краєзнавчому музеї

Фасад. Зберігається у Волинському краєзнавчому музеї

Проект являв собою надзвичайно пишний та орнаментований храм у так званому неовізантийському стилі. Однак Імператорська археологічна комісія відхилила проект з причини його нетотожності київським, чернігівським та волинським храмам середини 12 сторіччя.

Приймаючи це рішення, Комісія керувалася не тільки прагненням до реставрації Успенського собору у первісному вигляді, але і політичними міркуваннями. Справа лежала у двох площинах.

1. На кінець 19 сторіччя прийшовся четвертий етап розвитку «російсько-візантийського» стилю у церковній архітектурі, як офіційного виразу історико-культурної специфічності Росії, з закріпленням його у матеріальних символах, що мало стати наочним свідченням найвищої влади та панівної релігії. Храмам намагалися надати такого вигляду.
2. На території тодішньої Волині до цього добавилася рішуча «декатолизація», що призвело до перебудови більшості мурованих католицьких і уніатських костелів у православні церкви. Тому Успенський собор мав бути реставрованим виключно у православних «візантійських» формах.

Зрештою складання проекту було доручено члену Імператорської археологічної комісії акедеміку архітектури Григорію Котову. Комісія отримала його проект у 1885 році і у квітні наступного року він був затверджений. Слід відмітити, що у березні 1886 року Котов став також і членом-архітектором Техніко-будівельного комітету при російському Святійшому синоді, тобто офіційним спеціалістом у галузі церковної архітектури.

У проекті Котов відкинув усі добудови до споруди і представив храм у первісному вигляді, як він собі його уявляв.

Ширина та довжина собору була чітко встановлена дослідженнями і розкопками, вона дорівнювала 20,6 на 34,5 метрів. Справа залишалася за висотою стін. І тут Григорій Котов звернувся до архітектури тотожніх храмів, які збереглися. В Успенському соборі Єлецького монастиря у Чернігові, побудованого у 12 сторіччі, висота стін (без напівкруглих надбудов – «закомар») дорівнювала 70% від ширини будівлі. Це співвідношення у реставрованого Г.Котовим храму дорівнює 69%, що дає 14,2 метрів висоти стіни. Тобто, здається що пропорції дотримані і перед нами знаходиться майже копія первісного собору.

Але у кресленнях А.Прахова, співвідношення висоти збережених стін до ширини будівлі становить 84%, що дорівнює висоті 17,5 метра (на 3,3 метри вище). До речі, той же результат отримується і при вимірі ширини та висоти з допомогою шкали у саженях, яка присутня на кресленнях. Цікаво, що саме ця висота стін фігурує і у проекті реставрації собору А.Прахова.

Таким чином, пропорції первісної будівлі собору Успіння Пресвятої Богородиці у Володимирі-Волинському були унікальними, він перевищував висоту аналогічних церков на цілий «поверх» і безперечно являв собою величне і гармонійне видовище.

Чому ж архітектор Котов ігнорував ці креслення?

Проект реставрації Григорія Котова.Зображення з arch-heritage.livejournal.com

Ймовірно, він просто не бажав потрапити у положення свого попередника і вдовольнився «типовим проектом», на який можна було впевнено спертися.

Проекту притаманна слабка розробка деталей – нема порталів, викликає сумнів історичність навершів (капітелів) півколон, усі лінії математично раціональні згідно з академічними настановами кінця 19 сторіччя, без легкої кривизни рукотворних древніх будівель.

Не дуже замислювався Котов і над двінницею, чомусь надавши їй риси романсько-середземноморського стилю, невластивому ахітектурі Київскої Русі.

А далі… коштів, наданих з Міністерства фінансів та від царської родини не вистачило, довелося збирати пожертви. Зовнішні і внутрішні роботи загалом обійшлися у 127 тисяч рублів.

«Реставрація» була завершена у серпні 1900 року, на відкритті був присутній член царської сім’ї великий князь Костянтин Костянтинович, безліч офіційних осіб та православного духівництва, 25 тисяч прихожан.

Після реконструкції, 1900 рік. Зображення з sseo-consultant.ru

Архітектор Котов отримав орден Святої Анни 2 ступеня, після жовтневого перевороту працював викладачем Вищого художньо-технічного інституту у Ленінграді, прожив довге життя і у віці 83 роки помер у блокадну зиму 1942 року.

Храм оминули Перша та Друга світові війни, радянські атеїстичні біснування 40-60 років, пожежі та кліматичні незгоди. Нині храм є кафедральним собором Володимир-Волинської єпархії УПЦ Московського патріархату.

Сучасний вигляд.Зображення з arch-heritage.livejournal.com

***

Як сприймати після усього викладеного нинішній Успенський собор?
Чим він є?

• Православним храмом, збудованим на фундаменті старовинного собору і стилізованим під візантийську сакральну архітектуру, як її сприймали у російському архітектурному середовищі кінця 19 сторіччя?
• Прикладом «реставрації» на основі особистих уявлень і пересторог архітектора Котова?
• Наслідком тотальної русифікації України у 19 сторіччі, у тому числі і у сфері  сакральної архітектури?
• Об’єктом на туристському маршруті, який подається як старовинний храм 12 сторіччя?
• Звичним для мешканця Володимира-Волинського храмом, де його  охрестили, де він стояв у аналою з нареченою, де відспівували його батьків, дідів та прадідів?..