У Нововолинську жінка-інвалід, яка пересувається на колінах, “воює” з ЖЕКом

Нововолинянка Віра Ступчик – інвалід першої групи – перестала оплачувати неіснуючі послуги ЖЕКу. Жінка з 2002-го року “воює” з установою, в якій сама пропрацювала 30 років.

Віра Микитівна, стоячи на колінах, відкрила двері. У неї артроз суглобів – може пересуватися лише таким способом.

“Болять коліна, але так легше ходити. Чоловік був інвалідом, приділяла йому всю свою увагу. А тепер так сталося, що і у мене проблеми самі бачите які”, – розповідає.

Пенсіонерка вперто не хоче переїжджати до рідних, бо не бажає бути для них тягарем.

“Донька в Турійську живе, працює там. Сім’я у них велика. Я не з тих, що будуть кричати: кидайте все і глядіть мене”, – веде далі розповідь жінка.

Тридцять років вона пропрацювала в ЖКП №1, була 15 років начальником дільниці. Тепер дивується, що працівники цієї установи так легко водять людей за носа і навіть не соромляться це робити.

“Скільки ми працювали! Облицьовували усі будинки на бульварі Шевченка, де була моя дільниця. Скільки треба було написати дефектних актів!

Мені образливо тепер. Як так обманювати? Невже вони не знають, що нічого не роблять? Враховують поточний ремонт, якого не було, ставлять тариф і множать на квадратуру квартир. Але ті ж працівники ЖЕКу відкрито говорять, що не мають права заходити в наші квартири, бо це приватна власність. Сміття вивозить інша організація, двірника нема, а вони все рахують. Приплюсовують дератизацію, якої теж ніколи не проводили”, – говорить Віра Ступчик.

Вона розповідає, що з 1997 року по 2010 рік у будинку не було поточного ремонту. Коли нарешті працівники ЖЕКу з’явились, мешканці допомогли коштами – купили фарбу. Зрештою, ремонт їм так і не доробили. У відповіді на заяву людей проінформували, що в 3-му кварталі 2012-го року роботи закінчать. За стільки часу нічого не змінилось.

Тоді Віра Микитівна принципово перестала платити за неіснуючі послуги, сплачує лише за освітлення під’їзду та чистку димових вентиляційних каналів, бо приблизно 2 рази в рік приходить жіночка з ЖЕКу та перевіряє тягу. Платила також за роботу двірника з надією, що колись навідається.

“Послуги, за які не доплачую, нараховують у борг. Куди вже я не писала – все вертається до ЖЕКу і нічого не вирішується. А там дають відповіді на кшталт: “Ваші звернення бедспідставні”. Ну це ж звичайна відписка!

Спілкуюся з адвокатами. Радять не здаватися”,- розповідає жінка.

Поки дочекатися справедливості для себе у нововолинянки не виходить. Присилають їй із ЖЕКу листи-попередження про заборгованості та суди.

Для пересічного громадянина заплатити за послуги – не проблема, та якщо подумати: скільки з кожної квартири отримує ЖЕК за роботу, якої не робить, куди йдуть кошти?

Адже ця установа має обслуговувати житлові будинки, які є власністю міста, ­­прибирати у під’їздах, вивозити сміття, труїти щурів, утримувати в належному стані комунікації, дахи тощо. Але аж ніяк не зводити свої обов’язки лише до збирання квартирної плати.

Дійсно, місто не виділяє достатньо грошей для ремонтів, двірники мало заробляють, тому не прибирають, сміття лежить місяцями… То для чого тоді ЖЕКи?

Свідомість людей ще спить і вони продовжують платити комунальній структурі за те, чого ніколи не бачили. У місті настане лад лише тоді, коли буде більше таких жителів, як Віра Ступчик. Пенсіонерка, яка відкриває двері, стоячи на колінах.

Інтернет-видання “БУГ”