Три головні проблеми Володимира-Волинського вустами міського голови
Якими проблемами і радощами живе тисячолітнє місто над Лугою, як готується до зими і вирішує «воєнні» проблеми, розпитала кореспондент інтернет-видання «БУГ» у міського голови Володимира-Волинського Петра Саганюка.
– До нас невпинно наближається холодна пора року і початок опалювального сезону, який обіцяє бути дуже складним. Як до цього готується місто? Яким чином планує економити енергоресурси?
– Технічно до зими Володимир-Волинський повністю готовий. Усі котельні й мережі відремонтовані, тільки й чекають команди про старт опалювання. Трохи гірша ситуація з лімітами на газ, які дають всім містам обласного підпорядкування, – у нас вони найменші. Ми економили і попередні зими – наприклад, гарячу воду подавали лише півтори доби на тиждень. Зараз вимагають, щоб пропорційно ліміти скоротити всім. Але якщо, скажімо, в інших містах гаряча вода постачалася весь тиждень, то в такому випадку її споживання можна урізати без сильного дискомфорту для місцевих жителів. А що робити нам? Якщо скоротити ліміти так, як це пропонують, то доведеться не лише не давати воду, а й місто перестати опалювати… Люди однаково прагнуть достойних умов – що в Луцьку, що в Нововолинську, що у Володимирі. Є певні труднощі із проплатою за комунальні послуги, але це проблема, яка знаходиться на стадії вирішення. Якби держава відшкодувала різницю в тарифах, а це більше 11 мільйонів гривень, то в нас показник оплати сягав би 100 процентів.
– А як щодо запровадження енергоощадних технологій?
– Ми займаємося і цим, зокрема, продовжуємо встановлювати енергозберігаючі вікна у закладах і установах бюджетної сфери. Також беремо участь у проекті з переобладнання ряду котелень на інші види палива, в загальному кошторисі області наша частка найбільша – 4 мільйони. Збираємося переобладнати потужну котельню територіального медичного об’єднання – тут паралельно можна буде опалювати як газом, так і твердим паливом. А також котельні в районі міської гімназії та селища газопроводу. Такі заходи дадуть змогу зекономити нам певну кількість природного газу. Таким чином сподіваємося в чинні ліміти вміститися, якщо їх не будуть знову зменшувати.
– Нещодавно нові власники цукрового заводу оголосили про готовність відновити роботу на підприємстві. Та чи почало воно повертати борги до міського бюджету, які, як відомо, сягають кількох мільйонів?
– Якщо вони задекларували, що готові працювати, чому ж не платять людям заробітної плати (вже є звернення більше сотні працівників) і не сплачують земельний податок? За податки вони навіть і не згадують – так, наче живуть в іншій державі за іншими законами. З цим підприємством і власниками, які насправді зовсім не нові, бо тісно пов’язані з попередніми, історія тягнеться давня і неприємна: заборгували до міської казни, обікрали державу, знищили інфраструктуру… Адже від комунікацій заводу живилося ціле селище цукровиків. Куди ми тільки не зверталися – в Генпрокуратуру, Службу безпеки, до Президента, Прем’єра, в міліцію… Всі кивають одне на іншого, а проблему ніхто вирішувати не береться.
Взагалі ж, наш, як і горохівський цукрові заводи, які мали попередніх власників, – це біль всієї Волині. Ці псевдо інвестори, прийшовши на Волинь, тільки створили додаткові проблеми, бо замість того, аби вдосконалювати соціальну інфраструктуру і дбати про поліпшення умов для своїх працівників, вщент зруйнували її. Спершу відключили селище цукровиків від опалення, потім ми мали серйозний клопіт з очисними спорудами, який загрожував екологічним лихом. Дякуючи керівництву області, обласним депутатами, з їхньою фінансовою підтримкою і власними силами ми зуміли з цим впоратися. За мільйон з обласного бюджету ми побудували котельню для селища цукрового заводу, вторік знову з допомогою обласних коштів підключили його до централізованої каналізації. Інженерні мережі відновлювали коштами міського бюджету – до якого власники підприємства, нагадаю, податків не платять. Зате зараз хочуть, щоб ми прийняли в міську комунальну власність тамтешній гуртожиток, який має шалені борги за компослуги, через які повністю відрізаний від комунікацій… Думаю, якби власник був тутешній, то ситуацію мали б іншу, набагато ліпшу. Та місцевому підприємцю свого часу придбати цей завод завадили – от і маємо проблему на багато років.
– Іще одне болюче питання не лише для міста і його бригади, а й певно всієї країни – доля 51-ої ОМБР, яку нині переформовують…
– На жаль, той факт, що Збройні Сили систематично знищувалися упродовж всіх років Незалежності, можна бачити і на прикладі військових з’єднань, локалізованих у нашому місті і районі. Знищили військовий вертольотний полк з сучасним аеродромом у моєму рідному селі Жовтневе, те ж сталося і з танковим полком, який дислокувався у Володимирі. Не реформували армію, а розвалювали її. А зараз шукають крайніх. Де ж були весь цей час військові генерали, Служба безпеки, прокуратура? Через цю байдужість і халатність дійшло власне до того, що ми маємо. Коли прийшла біда, не тільки військові, а й військкомати не були готові оперативно розгорнути це з’єднання, забезпечити матеріальні ресурси, привести в робочий стан техніку. В результаті бригаду абияк розгорнули, лише з допомогою небайдужих громадян сяк-так скомплектували – і віддали у чужі руки, передавши ОК «Південь», де 51-ша ОМБР опинилася у ролі чужої нелюбої невістки. Винного треба шукати не серед рядових і офіцерів, а серед тих, що лише на паркеті в столиці лампасами світить…
Скільки довелося матерям і дружинам виплакати сліз, скільки поїздити і нам, і волонтерами, аби хлопців таки повернули сюди, перебрали – хто готовий воювати, хто – ні. Маю претензії до військового комісара за те, як відбувалася мобілізація. Хіба не злочином було призвати Володимира Крохмаля з П’ятидень, який сам виховував сина, чи Петра Сусваля з Жовтневого, в якого обоє батьків – інваліди першої групи? В результаті хлопці повернулися до рідних у домовинах…А скільки випадків, про які ми не знаємо? Зате різні «мажори» спокійно роз’їжджають на джипах, прикриваючись «липовими» довідками, пиячать у барах, дехто й депутати іде. Як нашим простим роботящим хлопцям, які повернулися з пекла війни, на це дивитися?
Вважаю великим позитивом, що бригаду повернули сюди. І хоч міняють назву, та, дякуючи клопотанню депутатів-волинян і волонтерів, уся документація, нагороди, бойові ордени будуть залишені за нею.
– Які, крім уже озвучених, три головні проблеми міста можете назвати?
– Одна з основних, як і всюди, – стан доріг. Були б кошти, можна було б всюди зробити каналізацію, протягнути водогін і привести до порядку дорожнє покриття. Друга – соціальний рівень життя мешканців міста. Не секрет, що більшість «годується» завдяки кордону, перевезенню товарів. Вкрай потрібно створювати нові робочі місця, пропонувати людям гарно оплачувану роботу – тільки тоді будуть зрушення як в економіці міста, так і в суспільній свідомості. Третя проблема, актуальна не лише для нашого міста – тінізація економіки. Досі більше половини людей отримує зарплату « в конвертах». Податки платити уникають, зате хочуть щось від держави: зробіть дороги, дайте житло… А за який кошт? Так не повинно бути.
– На противагу цьому, може, і три головні здобутки назвете?
– Особливо тішить, що нам вдалося реалізувати спільний з польським містом Грубешов проект «Чиста вода на Побужжі», який уже йде до завершення. Завдяки йому нам вдалося оновити очисні споруди, провести воду в район танкового полку. Проект вартує 20 мільйонів. З держбюджету таку суму ми б ніколи не отримали. Другий здобуток – ми завершуємо весь комплекс робіт на спортивному комплексі і маємо там сучасний басейн, спортивний, тренажерний зали, чудову базу для заняття різними видами спорту, у планах і тенісний корт. Вважаю, це сприятиме популяризації здорового способу життя серед молоді. І третій позитивний момент – що, попри усі складнощі, у нас розвивається промисловість, продовжує функціонувати досить потужне підприємство «Гербор-холдинг». І, звісно, тішить те, що ми зуміли зберегти військове з’єднання у місті.
– Не можемо не торкнутися теми виборів. Як ви ставитеся до факту розміщення реклами, зокрема й передвиборної, на будівлях державної і комунальної власності?
– Моя думка така: на фасадах державних закладів та установ політичної агітації бути не повинно. Знаю, що на майні обласної і міської комунальної власності, конкретно на будівлях ВПУ і служби зайнятості з’явилися бігборди кандидатів, що викликало критику громадських спостерігачів. Щоправда, зазначу, що ці бігборди перебувають в оренді у громадської організації «Рідне місто», яка, свою чергою, віддала їх у суборенду, тому розміщенням такої агітації міська влада, власне кажучи, не займалася. Але ми зробили їм зауваження і вони цю ситуацію виправили.
– Якщо не секрет, яку політичну силу чи якого кандидата ви підтримуєте на цих виборах?
– Серед партій підтримую «Блок Петра Порошенка». Мав думку і сам від цієї партії балотуватися, але не склалося – мабуть, вже час пішов. А серед кандидатів є багато достойних, можу назвати тих, кого вважаю найсерйознішими претендентами. Це молодий політик Ігор Гузь, генерал Олександр Скіпальський і нововолинський підприємець Віктор Ярема. Про інших говорити не буду. Не сприймаю, приміром, обіцянки відновлювати Україну від того, який сам рік в членах «Партії регіонів» проходив і не знаю навіть, чи писав заяву про вихід з неї.
– Нещодавно ви отримали високу польську нагороду. Та й місто тісно співпрацює із польськими містами-побратимами. Як, на вашу думку, складаються стосунки між нашими державами і народами?
– «Золота медаль національної пам’яті», яку отримав у Варшаві, це нагорода не моя, а всієї нашої громади. Останні кілька років ми активно ведемо археологічні і пошукові роботи, проводимо ексгумацію і пере захоронення жертв сталінського режиму, серед яких були представники обох наших народів. Вважаю, які б болісні події не пов’язували колись українців та поляків, нині ми повинні жити у злагоді і дружбі, як рівноправні європейські народи, і не допускати помилок, які траплялися у минулому. Вони тепер допомагають нам, ми – їм. У цій співпраці бачу гарне майбутнє.
Віталіна ЛІТВІНОВА
