Українці здавна дуже ретельно готувались до Святого вечора та Різдва. Люди вважали, що саме ці дні є початком нового господарського року. Тому у переддень Різдва було прийнято виконувати низку обов’язкових обрядів, які б, за повір’ям, мали забезпечити щастя, мир та багатство усій родині. Ці обряди так довго передавались з покоління у покоління, що багато хто й забув їхнє значення.

Про забуті обряди та звичаї ZAXID.NET погодилась розповісти Леся Горошко-Погорецька, етнолог, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України. Народні традиції та звичаї України, зокрема, Галичини, пані Леся досліджує близько 20 років.

Чому зв’язували ланцюгами ніжки столу?

Перш ніж приступати до Святої Вечері, господарі дому зв’язували ніжки столу залізними ланцюгами і скріплювали міцними замками. Це робили для того, щоб усі члени сімейства у прийдешньому році жили мирно та були одним цілим.

«Вірили також, якщо обмотати ніжки столу ланцюгами, то і худоба не буде губитись, і вовки не будуть на неї нападати», — розповідає етнолог.

Для чого на стіл перед Святвечором ставили м’ясні страви?

Попри те, що на Святий Вечір дозволено їсти тільки пісні страви, колись на стіл господиня ставила усе, що встигла приготувати на свята. Опісля господар сідав за багатий стіл і запитував у дітей, чи бачать вони його за наїдками.

«Діти ж у відповідь мали сказати, що не бачать. Тоді голова родини казав, щоб і у наступному році ми були такими ж багатими, як і цього року. Звісно, господаря було видно за стравами, але такі були звичаї. І всі цього дотримувались», — розповідає дослідниця.

Після цього обряду, м’ясні страви зі столу забирали, залишаючи на столі тільки пісні.

Чому на Святвечір вмивались у крижаній річці?

Якщо тепер заведено купатись в ополонці лише на Водохреща, то колись у крижаній воді вмивались і перед Різдвом.

«Ця традиція була поширеною переважно у гірських місцевостях. У переддень Різдва Христового люди йшли до потоку, вмивались там у холодній воді. Брали із собою свічку та хліб. Цікаво, що було заборонено витиратись, до прикладу, на Лемківщині. Вважалось, що вода у цей день має особливо цілющу силу», — розповідає пані Леся.

У крижаній воді вмивались не тільки дорослі, а й діти, зокрема, немовлята. Наші предки вірили: ця вода не може нашкодити. Якщо вмитись у ній на Святвечір, зможеш вилікувати будь-яку хворобу і будеш здоровий цілий рік.

У деяких місцевостях Західної України було заведено митися у посудині із копійками.

«Хтось це робив для того, щоби грошей було як води, хтось — щоб бути здоровими як гріш», — розповідає дослідниця.

Копійки, які кидали у воду, згодом віддавали найменшому із дітей. Були й такі повір’я, що купуватись у грошах — гріх. Бо гроші, то зло. На Святвечір також була традиція обкурювати хату димом та посвячувати її святою водою. Також на стіл подавали освячену воду, яку треба було випити перед вечерею.

Про що розповідала підкинута до стелі ложка куті?

У системі різдвяних звичаїв є низка ворожінь, які давали змогу зазирнути у майбутнє.

«Ворожили насправді не тільки на Андрія чи на Меланку, а й на Святий Вечір. Підкидали ложку з кутею до стелі і, якщо зерно не впаде, то врожай буде добрим. Якщо ж кутя впаде на долівку — поганим. Вираховували також кількість снопів, яких вдасться зібрати і те, чи роїтимуться бджоли», — розповідає Леся Горошко-Погорецька.

У деяких місцевостях ложку з кутею підкидав не лише господар дому, а й почергово усі члени сім’ї. У такий спосіб намагались визначити, що чекає на кожного у прийдешньому році, чи буде та людина живою, здоровою та бадьорою.

Ложкою куті не лише ворожили, а й проводили обряд на врожайний та багатий рік. Першу ложку куті господар підкидав до стелі – «щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!» Другу ложку куті підкидав – «щоб телята рикали так, як це зерно стрибає від землі до стелі», а третю – «щоб бджоли роїлися».

Для чого дівчата трусили сливове дерево?

На Святвечір дівчата також намагались спрогнозувати свою долю через ворожіння. Брали шкаралупи волоських горіхів і різали свічку на маленькі шматочки. Вставляли свічку у шкарлупи і запускали плавати на воду. Чия свічка згорить швидше, та дівчина раніше вийде заміж. А якщо свічка потоне, то в цьому році ніхто до дівчини свататися не буде.

Однак у такому випадку засмучуватись дівчата не поспішали і бігли трусити дерева. Вірили, розхитавши дерево, пришвидшать заміжжя.

«По селах мені розповідали, що колись незаміжні дівчата на Святвечір трусили дерева, зокрема, сливу. Плодів узимку, звісно, не було, але дівчата вірили, що таким чином зможуть спонукати коханого посвататись», — розповідає Горошко-Погорецька.

Також дівчата вмивали обличчя калиновим соком, щоб завжди бути рум’яними. Крім молоді, ворожили й старші люди. Ставши між лампадкою і свічкою, дивилися, чи буде подвійна тінь: якщо тільки одна, то це на швидку смерть.

Чому дмухали на лавку, перш ніж сісти?

Люди вірили, що на Святий Вечір у хаті збираються також душі померлих. Їх хоч і не видно, але вони присутні. Тому, перш ніж сісти до столу, дмухали на лавку — щоб не придушити душі покійних. Після вечері на столі або на підвіконні для померлих залишали кутю, інші страви та ложки.

До слова, ложкою куті було прийнято «пригощати» і дідуха, якого заносили до хати на Святвечір. Ложку встромляли у копицю сіна — у такий спосіб люди намагались нагодувати померлого родича, якого якраз і символізував дідух.

Для чого хліб катуляли на підлозі?

У Галичині на Різдво випікали величезну буханку хліба — крачун. Його ставили посередині столу серед інших страв і обкладали маленькими крачунами.

«Крачун, кречун або навіть крейчун — цей хліб називали по-різному. У Карпатах крейчун брали із собою до річки, куди йшли вмиватись перед Святвечором. Повертаючись додому, хліб котили від порога до хати. Якщо буханка переверталася опуклою стороною до підлоги, то це трактувалось як сповіщення про смерть або хворобу», — розповідає пані Леся.

Цікаво, що конкретного рецепту цей обрядовий хліб не мав, тому господині у різних місцевостях випікали його на свій лад.

Чому забороняли підмітати після Святвечора?

Перед Святим Вечором господар підкладав сіно на лавки та часто застеляв соломою підлогу. Під столом господар також клав «заліззя» – наприклад, сокиру. Діти по кілька разів торкалися цих речей босоніж – «щоб ноги були тверді, як залізо».

Після того, як до хати заносили «діда» із соломи та бабу із «сіна», заборонялось підмітати.

«Дідух і сіно на столі символізували померлих родичів, тому підмітати те, що осипалось на підлогу, не можна було. Бо вважалось, що душі померлих родичів мають бути присутні у хаті впродовж свят», — каже дослідниця.

Підмести підлогу господиня могла лише після того, як свята закінчувались. Сміття переважно спалювали.

Чому було соромно не впустити колядників?

Сьогодні часто люблять жартувати, якщо колядники ходять, то люди вимикають у хаті світло. Правда це чи жарт — знати тільки людям. Але цікаво, що колись навпаки — колядників усілякими способами припрошували прийти заколядувати.

«Якщо під час свят до хати приходило багато колядників, то цим гордились. Якщо ж колядники з певних причин оминали чиюсь оселю, то це вважалось великою ганьбою і соромом. І про це ще півроку гомоніло все село», — розповідає Леся Горошко-Погорецька.

З її слів, у деяких місцевостях колядки починали розучувати після Введення, 4 грудня. Дехто ж починав колядувати після першої зірки на небі на Святий Вечір.

«Конкретних настанов насправді ніде не прописано. Тому кожне село дотримувалось своїх звичаїв колядування», — каже вона.