Що ховає острів на Світязі?
Острів посеред найвідомішого озера в Україні місцеві називають «островом кохання». Без нього неймовірні фото світязького плеса й уявити важко: романтика, таємничість, невідомість…
Про це пише Волинь24.
Уся таємничість розвіюється, як тільки туди потрапляєш. Хм, думається, і як цей зарослий кропивою з купою цегли посеред трави острів можна назвати «островом кохання»?
Тим часом на сайтах приватних садиб та баз відпочинку раз-по-раз натрапляєш на запрошення для туристів «відвідати мальовничий острів на Світязі». Що ж там?
Корінний світязянин Сергій Дужич на прохання доставити до острова не відмовляє. Має човна. А широке озерне плесо долав не раз і не два. І не тільки задля охочих до всіляких місцевих цікавинок відпочивальників.
Під його ритмічне «раааз- двааа» залишаємо берег у напрямку зеленого острова на горизонті.
– Буде вам, дівчата, дриналін, – запевняє мене з колегою.
Знаючи про «дриналін» його дружина Рая, певне, саме тому нас завчасно «брала» у рятівні жилети.
За якісь півгодини Сергій, жваво працюючи веслами, констатує: середина озера. Іноді поруч у напрямку острова пропливають байдарки з відпочивальниками.
– Слава Україні! – кричить їм з нашого човна Сергій. І чує у відповідь голосне: «Героям слава!». Така вона, Волинь…
Сам же острів оповитий легендами. І не тільки давніми-давніми. А й більш новітніми . Як скажімо про те, що на піщаний берег острова ступала навіть нога Микити Хрущова…
У 1961-му році посеред острова лісівники збудували двоповерховий маєточок, що довго слугував місцем відпочинку для різних компартійних діячів та інших «віпів», котрі навідувалися на Волинь. Через те, що там кілька разів частували космонавти (Павла Поповича та Юрія Артюхіна), споруду нарекли «будиночком космонавтів».
Сергій Дужич каже, що ще недавно на дні Світязю можна було роздивитися кабель. Його протягнули до острова, щоб у будинку була електрика.
Але дожив будинок лише 2016-го. Торік споруду розібрали. І як запевняли, перевезли на хутір Гушівський, щоб зробити там …музей флори та фауни Шацького національного природного парку. Але поки такого музею поміж туристичних маршрутів озерним краєм знайти годі.
Натомість – купи цегли на місці фундаменту і різного будівельного сміття. У кропиві. З огляду на це стенд «Охороняється законом. Шацький національний природний парк» «читається» дуууже колоритно. Ні?
…А фундамент – з історією. Невід’ємним в історії острова є той факт, що ще під час експедиції 1899 року академік Павло Тутковський засвідчив існування посеред острова на Світязі руїн якоїсь будівлі, що могла стояти тут ще з князівських часів. Мовляв, саме на цих руїнах і звели майбутню дачу для «партійних візитерів».
Що виросте на «останках» споруди 20-го століття, покаже час.
– Я на тим острові не раз була. Попоїздили туди розговлятися: і уху варили, і шо тільки… – згадує Мотрона Прасюк зі Світязя, якій уже «дев’ятий десяток».
Коли бухгалтером у лісництві працював її чоловік. А позаяк лісівники і опікувалися маєточком, то й дружину бухгалтера не раз запрошували підсобити накривати столи поважним гостям з Луцька та Києва, яких приймали на острові.
– Ой, там поставили такий люксовий дом, що подібного у Світязі ще й близько не було. І як єдного разу понаїхало людей з міністерства… Єден з Києва був главний, єден з Луцька. Той самий главний, то був такий простенький. А ми, жінки, вже строїли їх угощати. Там навезли всього! Шо хоч було. Поварів прислали туда. А ми так, шоб те все побачити. А той міністр каже: “Там ше такії жіночки десь були… Запросіть їх”. Так ми і попали разом вгощатися, – згадує Мотрона Зотівна.
Не раз, каже бабуся, доводилося і в бурю попадати. А на острові бути в негоду – не дай Боже.
– Єден із міністрів як отдихав, то як схватилася буря, а до нього не можна було ніяк доїхати. То його там вельми покусали комари. …А пізніше приїжджали космонавти. Чогось його запретили потом. Розвалили. Там вже всьо зара лєснічество займає, але того дома нема, – запевняє жінка.
***
Сім гектарів посеред водного плеса – унікальні насамперед своєю флорою й фауною. Науковці говорять про те, що острів сформований під впливом льодовика. Майже п’ять десятків порід дерев та кущів. Чорна вільха, тополя, береза, верба, ліщина, крушина, осока, дика груша та яблуня…
У війну тут був, кажуть, березовий ліс. Після Другої світової – колгоспний сінокіс. Подейкують, що найстаріша «мешканка» острова – величезна тополя. У її кронах гніздяться чорні чаплі та баклани. Саме ж дерево місцеві називають містичним.
– Ось вона, бачите, – веде до тополі Сергій Дужич. – Саме в це дерево чомусь завжди влучає блискавка. Скільки вже таких ударів воно пережило, важко й сказати. Але стоїть. А щоб його стовбур обійняти, трьох людей мало.
– А робінзона якогось тут нема? – намагаємося випитати у співрозмовника найцікавіше. А раптом хто «дикарем» тут живе?
– Тут без робінзонів вистачає, – відповідає той.
І згадує випадок, коли застав на острові дівчину, яку компанія хлопців покинула тут навмисне. Мовляв, довезти довезли, а там – розвернулися і геть звідти. Змерзла, злякалася, кілька годин просиділа на самоті. Такою її Сергій і застав, доставивши згодом в село.
***
Він уперто називає острів «островом кохання». Має, певне, і свої сокровенні спогади з юності.
Гарне місце, переконує. А от чи цікаве для туристів, він, наприклад, сумнівається.
– Опше, сумно дивитися. Ну, тополя… А кропиву бачили? А пляшки? Колись так просто пляшки не валялися. Бо кожна – 20 копійок вартувала. П’ять пляшок – і буханка хліба. А тепер? – заглиблюється у «народну філософію» наш випадковий екскурсовод.
Залишаємо острів під моторошний гомін бакланів, які окупували заповідний куточок. Навіть екологи свого часу визнавали: баклани стали загрозою для екосистеми острова. Наслідки «господарювання» на острові хижаків зникають інші рідкісні види птахів, меншає риби і сохнуть дерева…
Хоча насправді справді небезпеку для острова варто «виглядати» в іншому. Сергій, для прикладу, не вірить, що ця територія лишатиметься недоторканною.
Що тут довго думати? Он бачите криши справа від острова? Там, на Ілічьовкє (очевидно, маючи на увазі урочище «Іллічівка» на території Пульмівської сільської ради, – авт.), – майже всі не місцеві. Там прокуратура й інша різна шушара. Доберуться і до острова, – констатує, насідаючи на весла.
