Лист в редакцію. Ще раз про собаку на сіні
Відповідь нововолинським «цивільним воякам» полку «Азов» Люсі, Олександру, Максиму, Наталі, Українцю.
Якби ви вчились так треба
То й мудрість би була своя
А то залізете на небо
І ми не ми, і я – не я.
Це про вас, шановні «други» сказав Т. Г. Шевченко. Тепер щодо порад, які ви даєте чи то Любомиру Їжакевичу, чи то З. Колбуну. Колективний псевдонім «Любомир Їжакевич» народився у 1990 р., коли група першорухівців (І. Коваль, Я. Бєліков, З. Колбун, М. Якимчук) вирішила випускати в цьому приміщенні (пр-кт Дружби 27) нелегальну газету «Відродження» (див. книгу З. Колбуна «Нововолинськ. Новітня історія 1989-1999 рр., с. 31, Додаток №02, с. 94). Коли з 01.01.1991 р. у місті почала виходити легальна газета «Народна Рада» (НР), яку благословив академік Ігор Юхновський, голова Народної Ради у Верховній Раді України, потреба у випуску «Відродження» відпала. Редактором «НР» став Володимир Чайковський. Пізніше псевдонім «Любомир Їжакевич» використовувався ще кілька разів іншими членами МО НРУ, в залежності від ситуації в місті і державі.
Нині З. Колбуну 78 років, нещодавно він переніс чергову операцію ( на цей раз йому видалили праву нирку). Лікування ще не закінчено. Про політичне кредо З. Колбуна можна було б писати багато. Але я вам, шановні «други», пораджу почитати давню статтю З. Колбуна «Штрихи до портрета Леоніда Кравчука» (1991 р.) (див. книгу З. Колбуна, с. 124). З останніх публікацій в «НМ» та інтернет- виданнях почитайте «В Нововолинську повинно відбутися повне перезавантаження влади. Шляхом виборів», «З історії ще одного Нововолинського театру, його спалення і велике пограбування церков», «Не знання історії не звільняє від відповідальності» (особливо ця стаття стосується вас, шановні «други»).
Про посильну допомогу З. Колбуна воякам в зоні АТО можуть підтвердити В. Курстак, Б. Бабійчук. О. Ільницький. Сперечатись з вами, шановні «други», у потребі зберегти експозицію «Від Бандери до Чорновола» для міста вважаю зайвим, нині вона не потрібна ні нинішній владі, ні вам. Від вашої «допомоги» упівцям віє фарисейством. Особливо образливо для упівців є те, що ви зриваєте почесні грамоти і подяки Ф. Сидоруку, людині, яка зробила найбільший внесок у зборі коштів на пам’ятник Т. Г. Шевченку, сидячи майже кожного дня з 1990 по 1993 р. за тим же столом, за яким тепер Ви сидите, п. Мигас. Не полінуйтесь, шановні «други», подивитись «Книгу пожертвувань на пам’ятник Т. Г. Шевченку», яка передана на вічне зберігання в міський музей.
А ще була порада поцілувати мера в руку…
Може це вам, шановний «друг» Люся пора пролікуватися?
Микола Сорока,
першопіднімач синьо-жовтого знамена у нашому місті (квітень 1989 р.),
першорухівець, секретар МО НРУ у 1990-1992 рр.
Читайте також: Лист в редакцію. Як Володимир Петрович став собакою на сіні
