Судові тяганини навколо ПП “Флора” Шацького району

Судові позови, гучні заяви та рейдерські розборки, що відбуваються навколо приватного підприємства “Флора” у Шацькому районі, постійно нагадують про складну ситуацію, яка з часом все більш стає заплуталою. На квітень 2016-го року щодо ПП “Флора”  та плантацій лохини триває близько десятка судових розглядів.

Хоча самі конфлікти на підприємстві активно розпочали обговорювати та публікувати після рейдерських розборок та стрілянини літом 2015-го року.

Журналісти інтернет-виданя “БУГ” спробували вистроїти ланцюг подій та визначити, хто з ким і за що судиться. Для цього розпочнемо із самого створення підприємства “Флора” у березні 2004-го року.

На той час єдиним засновником виступив Віктор Харитонов, а підприємство не мало власного статутного капіталу. Статут був зареєстрований 11-го березня 2004-го року Луцькою РДА.

Потім, 18-го серпня 2005-го року Харитонов продає корпоративні права на приватне підприємство “Флора” Юрію Байді. У власності Байди підприємство перебувало понад рік, а тоді на підставі договору дарування корпоративні права на “Флору” передали Михайлу Мигелю. В цей же день Мігель призначає на посаду директора підприємства Юрія Байду.

Спільна робота на підприємстві Мигеля і Байди тривала до лютого 2007-го року, коли на посаду директора замість останнього було призначено Василя Денисовця. Одночасноцим же рішенням засновника Мигеля призначили заступником директора підприємства з правом підпису будь-яких документів.

28-го червня 2007-го року Михайло Мигель продав 50% корпоративних прав ПП “Флора” для розширення виробництва. Так, по 25% придбали Ігор Діденко та Сергій Бондарчук. Цього ж дня на підприємстві склали протокол відповідно до якого створили статутний капітал в розмірі 100 гривень та розділили його між засновниками таким чином:

• Михайло Мигель – 50 гривень (50%);
• Ігор Діденко – 25 гривень (25%):
• Сергій Бондарчук – 25 гривень (25%)

Через рік, у червні 2008-го статутний капітал підприємства збільшують до 15-ти мільйонів гривень за рахунок додаткових грошовх внесків засновників у такому ж самомому відсотковому співвідношенні ( Мигель – 7,5 мільйони, Діденко і Бондарчук по 3,5 мільйони).

Чергові зміни на підприємстві відбуваються наприкінці жовтня 2011-го року, коли з посади директора звільнили Денисовця (написав заяву) та призначили на вакантне місце Михайла Мигеля. Новий виток подій відбувається наприкінці травня 2012-го року. В в установчих документах змінюють місце знаходження ПП “Флора”. Змінюють лише вулицю, оскільки виявилося, що вказан адреса, за якою зареєстроване підприємство, вже не існує.

Чергова зміна керівництва на підприємстві відбувається 8-го липня 2013-го року, коли Владислав Поляков, маючи на руках Протокол зборів власників ПП “Флора”, займає посаду директора замість Михайла Мигеля. Через місяць Мігеля позбавляють частки у підприємстві в розмірі 50% (7,5 мільйони гривень), мотивуючи це тим, що не вніс свій вклад до статутного капіталу та невиконання обов’язків учасника підприємства. Вже 14-го серпня була проведена державна реєстрація протоколу зборів і Мигель перестає бути засновником ПП “Флора”.

Після звільнення із посади директора Мигель подає 5-ть заяв до міліції та прокуратури щодо незаконного його звільнення, позбавлення власності та рейдерського захоплення ПП “Флора”, а також  по відношенню до державного реєстратора Богдана Тимощука.

У липні 2014-го року Алла Байда звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір дарування корпоративних прав та визнати недійсними усі зміни до установчих документів ПП “Флора”, внесені після 31-го жовтня 2006-го року. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що наприкінці 2013-го року дізналася: її чоловік Юрій Байда у 2006-му році відчужив за договором дарування ПП “Флора”.

Жінка зазначила, що на час укладання договору дарування підприємство було спільною сумісною власністю подружжя, а вона як дружина не давала згоди на укладення такого договору.

Рожищенський районний суд Волинської області 8-го травня 2015-го року задовільнив позов. Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив, що позивачем не пропущено строк позовної давності (пройшло близько 8-ми років з моменту дарування, але керувалися нормою, що строк позовної давності визначається з моменту, коли особа дізналася про порушення своїх прав).

Після цього була подана касаційна скарга ПП “Флора” та касаційна скарга Михайла Мигеля. 17-го лютого 2016-го року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ винесла рішення частково задовільнити касаційну скаргу, ухвалу апеляційного суду від 3-го липня 2015-го року скасувати, а саму справу передати на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Після рішення касаційної інстанції керівництво ПП “Флора” звернулося до Служби безпеки України із заявою про злочин. У звернення підприємства йдеться, що судді Апеляційного суду Волинської області  Валентина Данилюк та Людмила Мудренко скоїли діяння, які на думку заявників, містять ознаки злочину передбаченого статтею 375 КК України – постановлення суддями завідомо неправосудної ухвали від 3-го липня 2015-го року.

Ще одна судова лінія – розборки між ПП “Флора” та Ігорем Корольчуком, головою Шацької РДА, і редакцією громадсько-політичної газети “Шацький край”. 21-го квітня відбулося судове засідання у Шацькому районному суді. Хоча на самому засідання пан Корольчук не був присутній, але 23-го квітня на своїй сторінці у Фейсбуці виклав спростування раніше поданих ним заяв. У спростуванні Корольчук детально пояснив ситуацію, що склалася із приватним підприємством.

Судиться ПП “Флора” і з Народним депутатом України Ігорем Гузьом. Перший судовий позов ПП “Флора” надіслала до Печерського районного суду міста Києва 18-го грудня 2015-го року.  Підпримство звинуватило нардепа у тому, що 9-го грудня 2015-го року із трибуни Верховної Ради України виступив із вимогами до тодішнього генпрокурора Віктора Шокіна та голови Фіскальної служби України Романа Насірова щодо перевірки сплати податків “Флорою”. У підсумку заяви підприємство вимагає спростувати подану інформацію політиком, компенсувати моральну шкоду в розмірі 100 тисяч гривень та оплатити судовий збір.

Наступний судовий позов  до народного обранця ПП “Флора” подає вже в березні 2016-го року. Тепер позов окрім нардепа,  стосується і Верховної Рада, яка виступає другим відповідачем. Вимоги не змінюються: Ігор Гузь повинен спростувати інформацію зі свого виступу із-за трибуни від 15-го березня 2016-го року, виплатити 100 тисяч моральної шкоди та судовий збір.

Логічним у цьому ланцюгу судових засідань могли б стати і розгляд в судовому порядку подій літа 2015-го року, а саме стрілянини поблизу ПП “Флора”. Проте 28-го грудня 2015-го року Постановою Головного управління Національної поліції у Волинській області було закрите криінальне провадження.

Як йдеться у підсумку постанови: по факту пошкодження транспортних засобів трактора марки ЮМЗ, який належить підприємству та автомобілю “Опель-Аскона”; по епізоду вчинення хуліганських дій особами в балаклавах; по факту використання службовими особами ПП “Флора” свого службового становища для заволодіння майна ТОВ “НВК “Органіка”; незаконного поводження зі зброєю закрили у зв’язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення.

І на завершення додамо короткі біографічні відомості про власників приватного підприємства “Флора”. Як виявляється, що для директора та одного із засновників підприємства судові розборки та кримінальне минуле не нові етапи. В числі засновників приватного підприємства раніше перебував і екс-нардеп Сергій Бондарчук, але наразі вийшов із керівного складу.

Владислав Поляков, нинішній директор ПП “Флора”:

Зокрема ряд видань приписує Полякову кримінальне минуле. Так, 5.11.2008 року Поляков зі спільниками, застосовуючи вогнепальну зброю, викрали громадянина Висоцького, утримували тиждень в підвалі та, застосовуючи тортури, вибили з нього 300 000 доларів. Через рік Поляков зі спільниками викрали громадянина Балаша, від якого вимагали переписати квартиру на злочинців. 4.07.2007 Поляков зі спільниками викрали громадянина Замонського.
Хоча як зазначив у коментарі одному із видань сам Владислав Поляков, кримінальні провадження справді відкривалися, але потім були закриті за відсутністю складу злочину.

Ігор Діденко – одіозний український чиновник, якого у 2001 році затримувала німецька поліція за підозрою в розкраданні грошей «остарбайтерів». У 2004 році Діденко за вироком німецького суду отримав 4 роки та три місяці ув’язнення за участь в махінаціях нардепа Віктора Жердицького, згодом суд його виправдав. У 2011-му Печерський суд Києва визнав винним Ігоря Діденка у скоєні службового злочину (справа про розкрадання майна НАК «Нафтогаз України») і обрав йому покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на три роки. Суд дійшов висновку, що зібрано достатньо доказів, які повністю доводять провину Діденка. А ще Діденко, будучи заступником голови «Нафтогаз України», підписав кабальні для України тарифи на російський газ по 500 доларів, за які потім судили Юлію Тимошенко. Був заступником Міністра енергетики та вугільної промисловості України, 8 грудня 2015-го року написав заяву про відставку.