Повернення мажоритарки, відсутність застави: нові правила гри на місцевих виборах у малих містах
Після ухвалення Виборчого кодексу кількість депутатів у радах не змінилася, й експерти вважають це за суттєвий недолік. Якщо кандидат захоче балотуватися до ради міста/селища, то він не зможе водночас висуватися ані на посаду мера цього чи іншого населеного пункту, ані до облради, як це було 2015 року. Кандидування до рад різних рівнів заборонене (ст. 216 ВК). Проте застави в малих містах немає.
У невеликі міста повертається мажоритарка. Кандидати тепер мають право висуватися самостійно. Округи збільшаться втричі й з одномандатних перетворяться на кількамандатні: 2-4 мандати на округ. Рух ЧЕСНО з’ясував, як сприймають нові правила Виборчого кодексу місцеві політики та провідні експерти, які труднощі можуть виникнути в разі переходу на таку систему і як їх можна подолати.
Хто й чому проти мажоритарки
Протягом останніх років громадський сектор, зокрема Рух ЧЕСНО та ГО “Центр UA”, вів адвокаційну кампанію проти мажоритарки на парламентських виборах.
Мажоритарну систему так і не ліквідували до виборів народних депутатів, хоча це було частиною коаліційної угоди парламенту 8-го скликання. А от на місцевих виборах 2015 року мажоритарка була відсутня на всіх рівнях, окрім сіл і селищ, де партійні осередки не були розвинені. Зараз, перед прийдешніми місцевими виборами, відбувається істотне збільшення громад. Облдержадміністрації затверджують нові плани розвитку. У методології йдеться про те, що одним із критеріїв спроможності громади є саме кількість населення. Але мажоритарку Виборчий кодекс повертає у громади, що мають до 90 тисяч виборців, і ця реформа не враховує процесів децентралізації.
“Бажання запровадити одну й ту ж виборчу систему на місцевих виборах і в невеликих об’єднаних територіальних громадах (ОТГ), і в містах обласного підпорядкування та райцентрах – зрозумілий крок законодавців, адже так простіше. З іншого боку, парламентські вибори продемонстрували величезний кадровий голод політичних партій. Запровадження багатомандатної мажоритарки в містах обласного підпорядкування та райцентрах лише поглибить цю проблему. Для представників локальних еліт не буде ніякого сенсу брати участь у партійному будівництві, адже особиста впізнаваність і так даватиме хороші шанси на потрапляння в місцеву раду”, – каже Андрій Андрушків, виконавчий директор “Центру спільних дій”.
“Таким чином розрив між Печерськими пагорбами та сотнями міст по всій країні лише посилюватиметься, що є небезпечним для держави, яка намагається йти шляхом реформ. Депутати ще можуть звернути увагу на цю проблему та внести відповідні правки у Виборчий кодекс, інакше на нас чекають значні негативні наслідки в майбутньому”, – додає Андрушків.
Представник руху “Сильні громади” Павло Островський, який останніми роками моніторить роботу органів місцевого самоврядування Донеччини та Луганщини, Виборчий кодекс критикує:
“Є реальна загроза, що на Сході пройдуть гречкосії. Межі округу збільшаться, і для перемоги на окрузі будуть потрібні більші ресурси. Отже, здорожчає вхід у політику. Якщо для центральних та західних областей України гречкосії – це ті, хто прийде, щоб красти з бюджету, то у східних областях це проросійськи налаштовані політики. Після розстрілів на Майдані саме через місцеве самоврядування хотіли освятити Януковича як легітимну владу. Згадайте з’їзд у Сєвєродонецьку. Згадайте, що готували в Харкові через два дні після розстрілів на Майдані”.
Островський наголошує на тому, що партійна система висування кандидатів уже дала розвиток партосередків на місцях, тож її варто зберегти.
На думку очільника полтавського осередку “Самопомочі” Вячеслава Кущинського, у мажоритарній системі виборів зацікавлена Росія:
“Відсутність згуртованих структур від Маріуполя до Львова, від Чернігова до Херсона дає Росії можливості більше маніпулювати й роз’єднувати. А партії якраз об’єднують. Але саме партії, а не політичні проєкти”.
Кущинський також зауважує, що нові зміни до закону відкидають необхідність партій як таких:
“У містах з кількістю виборців менш ніж 90 тисяч (а таких більшість) виходить, що партії ніби не потрібні. Виникає розрив між формуванням політики загальнообласної та загальноукраїнської з реаліями на місцях. Депутат ОТГ повинен мати безпосередній контакт з однопартійцями в області. Якщо є політична партія, тоді є контакт із депутатом облради, з депутатом Верховної Ради. Відповідно, можна доносити важливість ухвалення якогось рішення або закону. А так цей зв’язок втрачається. Це питання можливостей для невеликих громад”.
Таку позицію підтримує й однопартієць Кущинського з фракції “Самопоміч” у Львівській міській раді Роман Кізима:
“Це ж цілком логічно, що коли в країні відбувається децентралізація й укрупнюються громади, створюються ОТГ, то має бути виключно партійна боротьба. Має бути боротьба ідеологій. Мають змагатися соціалісти, ліберали, консерватори тощо. А в нас що? Війна вождів і мода! Звісно, з точки зору більшої репрезентативності волі виборців мажоритарка краща, але я відстоюю боротьбу партійних ідеологій і принципів. Має бути один депутат від одного округу й за партійною квотою”.
Кізима наголошує, що правила гри слід було змінити для того, аби країна розвивалася, але ці зміни мали відбутися заздалегідь.
Голова фракції “Свобода” в Київській облраді Ігор Сабій каже, що існуватиме внутрішньопартійна боротьба:
“В Україні проблема з партіями, які мають розбудовану свою міцну регіональну структуру. Ще більша проблема з ідеологічними партіями. Як я маю тепер як людина, яка відповідає за розвиток партосередків, переконувати, щоб ішли від партії, а не самовисуванцями? Таке рішення – це удар по партбудівництву”.
Система попередніх виборів залишала деякі округи без депутатів. За цієї ж системи кожен округ де-факто буде представлений 3 депутатами.
Однак у такій системі мер Тростянця Юрій Бова (“Сила людей”) вбачає й недолік. Він зауважує, що, хоча від одного округу переможуть одразу троє кандидатів, вони можуть бути з одного з колишніх округів, тобто по суті будуть з одного мікрорайону. У такому разі цей мікрорайон знов-таки буде для них у пріоритеті, а виборці решти двох колишніх округів залишаться без свого представника в раді. Ніхто не впевнений, що до наступних виборів правила знову не змінять, тому стійкої мотивації працювати на втричі більшому окрузі не буде.
“Звісно, те, що зараз ввели мажоритарку, може бути для людини, яка є активною й ніколи не розглядала себе як представника якоїсь партії, можливістю балотуватися. Але якби цей активіст знав про введення мажоритарки за кілька років, розумів, які межі округу, то міг би працювати з майбутніми виборцями. Коли правила гри змінюються просто перед виборами – це завжди мінус. Особливо співчуваю членам комісій, яким треба видавати й рахувати бюлетені по-новому”, – каже міський голова Тростянця Юрій Бова.
Парламент зазвичай змінює виборче законодавство незадовго до виборів на вигідні для нової коаліційної більшості умови. Вибори до місцевих рад – не виняток. Так, у липні 2015 року, за кілька місяців до виборів, ВРУ попереднього скликання змінила правила гри, ухваливши ЗУ “Про місцеві вибори“. Зараз Виборчий кодекс затвердили дещо раніше.
Коли виборче законодавство змінюється в такий спосіб, це впливає не лише на якість роботи комісій, які мають швидко зорієнтуватися, як видавати та рахувати бюлетені, а й на результати виборів і якість представництва.
Експерт з питань місцевого самоврядування, екс-нардеп Юрій Ганущак не підтримує збереження мажоритарної системи:
“Я – проти. Це було політичне рішення, прийняте ще в попередній каденції. Я – за, щоб була партсистема по повній програмі. У рамках проведення децентралізації представництво маленьких населених пунктів фіксується через старост. Зараз іде дискусія, чи старости є адмінпозицією, чи це політична посада. Якщо політична – їх обирають, а якщо адміністративна – призначають. Моя позиція: старост мають обирати. І тоді вони отримують компенсацію залежно від кількості населення, за яке відповідають. Якщо старости обираються, тоді решта має бути за пропорційною партсистемою”.
Хто й чому підтримує мажоритарку
Щодо впровадження мажоритарного компонента на рівні рад у тих громадах, де кількість виборців не перевищує 90 тисяч, в експертів і політиків немає одностайності. Так, Олександр Солонтай партійну монополію в місцевому самоврядуванні критикує:
“Монополія – це завжди погано, а монополія на те, хто може висувати депутатів, була суттєвим ударом по самоврядуванню та суперечила логіці децентралізації. Шкода, що така монополія залишилась у 30 міських громадах України, де виборців понад 90 тисяч”.
Колишній нардеп Павло Різаненко, який сам балотувався як мажоритарник, але був висуванцем “Голосу” на виборах 2019 року, теж проти виключно партійного висування на місцевому рівні:
“Партійне висування треба залишити лише в облцентрах та обласних радах. Мене непокоїть, коли місцеві ради приймають загальнополітичні рішення, які продиктовані партією: щодо мораторію й ринку землі, формули Штайнмаєра тощо. Це не їхні повноваження. Яка партійна ідеологія є в маленькій раді, де кількість виборців – 30 тисяч? Що партія сказала, те й відголосували. Можна говорити про партійність, коли кількість виборців – від 50 тисяч. Це дуже добре, що активні громадяни зможуть подавати свої кандидатури. Партії тепер мають змагатися за увагу регіональних лідерів і мають їм щось суттєве запропонувати, щоб вони пішли під їхнім стягом”.
Поборник збереження зелених зон у Бучі Віктор Бархоленко, який був депутатом Ірпінської міськради у 2006-2010 роках та Бучанської селищної ради 1996-2002 року, також підтримує перехід на мажоритарну систему:
“Через пропорційну партійну систему я не міг балотуватися. З якими партіями йти? Ми ж не в США. Партії в нас – це клуби за інтересами. Я маю принести чемодан грошей, щоб включили у список. Я вибув із цього процесу у 2010 році, а тепер маю шанс повернутися. Так, будуть засівати гречкою, а так хоч шанс з’явиться. Навіть якщо не сформуємо більшість, це дасть змогу подавати до суду позови щодо рішень ради. Депутат представляє інтереси мешканців, і йому легше в суді довести, що він має право позиціонуватися. Як громадянину мені постійно треба доводити, що тут зачепили саме мій інтерес”.
Бархоленко вважає, що часу цілком досить, аби до осені сформувати на місцях команду активістів.
Мер Тростянця Бова каже, що з мажоритарниками йому як міському голові, напевно, легше працюватиметься, ніж з партійцями:
“Мені здається, мерам легше буде комунікувати з депутатами. От уявіть, що пройшли представники якоїсь партії, де просто не сприймають мера, який потрапив у раду. І починається політична війна, від якої страждає громада”.
Бова твердить, що меру маленького міста, якщо він прагне його розвивати, буде легше дійти спільної мови не з політсилою, а з депутатом-мажоритарником, якщо цей депутат теж дбає про розвиток свого міста та добробут мешканців округу, а не про особисті інтереси.
Скільки депутатів буде в радах
Кількість депутатів у міських радах порівняно з 2015 роком не зміниться. Принаймні якщо значно не змінилася кількість виборців. Проте для громад, які збільшуються внаслідок об’єднання в ОТГ, зміни відбудуться, бо зросте кількість виборців.
Саме тому Рух ЧЕСНО нагадує, як обчислюється кількість депутатів у місцевій раді. З 2015 року ця формула не змінилася.
Якщо після об’єднання в ОТГ кількість виборців перевищила 90 тисяч, то з правилами гри на виборах до місцевої ради нового скликання можна ознайомитись у матеріалі: “Нові правила гри на виборах. Як це буде”.
Кізима наголошує на тому, що кількість депутатів слід було б зменшити й у великих, й у малих радах.
Солонтай також підтримує позицію щодо зменшення кількості депутатів:
“Виборчий кодекс не змінив кількість депутатів, хоча у 2015 році порівняно з 2010 роком було скорочення складу рад майже на третину. Сподівалися, що це скорочення кількості депутатів продовжиться, але, на жаль, народні депутати заклали існуючі нормативи у Виборчий кодекс. Краще мати менше депутатів, але якісніших”.
Що таке тримандатні округи
Раніше виборці, прямуючи на виборчу дільницю, знали, що вони голосують у межах одного мажоритарного округу й переможе тільки один кандидат. Тепер округи можуть бути, приміром, тримандатними. Це стосується рад тих населених пунктів, де кількість виборців не перевищує 90 тисяч осіб.
Наприклад, на Київщині до таких громад належать усі, окрім Білої Церкви.
Якщо під час формування округів у великих громадах кількість депутатів ділитимуть на 10, то в малих громадах кількість округів визначатимуть діленням на 3. Тобто, якщо у Броварах чи Ірпені 36 депутатів, то потрібно 36 поділити на 3 – буде 12 округів по 3 мандати на кожен. (Щоправда, кількість виборців у цих громадах може змінитися після утворення ОТГ, а отже, зміниться й кількість депутатів).
Виборці голосуватимуть за одного кандидата, який їм до вподоби. А переможуть у такому збільшеному втричі окрузі одразу троє.
Колишній нардеп Різаненко зазначає, що, маючи трьох депутатів на одному окрузі, виборці одержать якісніше представництво, бо навіть у міжвиборчий період там буде конкуренція. Він каже, що ризики гречкосійства можливі, але нова система їх теж збалансовує:
“Ви зрозумійте, що тих, хто обирає політиків-гречкосіїв, десь 20% від усіх виборців. І насправді все залежить від явки. Якщо прийде лише 40% виборців, то буде більшість тих, хто обирає гречкосіїв. Тому всі мають думати над тим, як підвищувати явку. Але якщо буде тримандатний округ, то тут ситуація не геть така, як на мажоритарці. Якщо буде кілька гречкосіїв, то вони цей електорат гречколюбів “порвуть” між собою. І таким чином отримають шанс пройти або партійці, або мажоритарники-активісти”.
Ганущак твердить, що в разі запровадження системи тримандатного округу з одного округу до ради справді може потрапити гречкосій, але друге та третє місця можуть поділити між собою представник партії та якийсь активіст чи науковець.
В’язні округів
Кандидатам на посаду міського голови Виборчий кодекс дає змогу на всіх рівнях вибрати самовисування чи висування від партії. У бюлетені кандидати в депутати та мери мають бути розміщені за алфавітом.
Єдина вагома відмінність полягає в тому, що відтепер політики не можуть балотуватися одночасно і в мери, і до ради. Тож, програвши вибори й не здобувши посади міського голови, кандидат на 5 років вибуває з політичного процесу регіону та залишається без представницького мандата.
Раніше політик, який претендував на крісло мера, міг водночас очолювати партійний виборчий список до ради й у разі перемоги ставав мером, а зазнавши поразки, отримував депутатський мандат, якщо його партія долала 5% бар’єр.
Для громад, де менш ніж 90 тисяч виборців, досі існує нерівність із більшими громадами. Там задля економії бюджету мерів обиратимуть в один тур. Тобто виграти може навіть той, хто набрав менш як 20% голосів, якщо це найвищий результат в окрузі й решта кандидатів просто розпорошила голоси. Відтак правила гри під час обрання голів у різних громадах залишаються нерівними.
Для кандидатів у депутати, які хочуть спробувати свої сили в малих громадах, також діє правило одного округу. Тобто балотуватися паралельно до облради та міськради не можна, як, власне, і на посаду мера.
Це, напевно, пов’язане з поверненням у маленькі міста мажоритарної системи. Якщо кандидат виграє вибори до міськради в мажоритарному окрузі, але також матиме змогу піти за списком до облради й вибере обласний рівень представництва, то в мажоритарному окрузі довелося б знову проводити вибори, якби кандидатам дозволили йти на різні рівні. 2015 року, коли мажоритарки в містах не було, у таких випадках партсписок просто посувався й до ради заходив наступний представник партії без виборів.
Застави немає
Якщо для кандидатів у мери та партій, які підуть на вибори у великих громадах, застава зросла у 40 разів, то на низовому рівні її немає взагалі.
Хоча законотворці вже подали проєкт закону, аби зменшити суму застави, принцип нерівності умов для кандидатів до парламенту та кандидатів у ради на місцевому рівні зберегли.
