Особливості національної медицини, або так далі тривати не може! Приклад Володимир-Волинського ТМО

Якби Данте відвідав коридори Володимир-Волинського територіального медичного об’єднання у пікові години, його сім кіл пекла виглядали б по-іншому. Стоячи у черзі на здачу крові біля дверей (ба ні – дверей я не бачила за людськими спинами) клінічної лабораторії із оберемком паперів та хворою дитиною, на думку спало одне – а чи вистачить мені та дитині здоров’я аби пройти хоча б обстеження, не кажучи вже про весь процес лікування…

Понеділок, 09.00 ранку. Відкриваю двері ТМО і від кількості батьків із хворими дітьми – втрачаю мир та спокій на душі. У вузькому, тісненькому коридорі педіатричного відділення стоять “крики та стинання” малят, розриваючий кашель школярів та нервові обурення дорослих. У моєї доньки – болить живіт, однак, аби завести амбулаторну картку змушені хвилин 20 стояти обличчям до обличчя із вірусними хворими.

Поруч із реєстратурою – кабінет, де приймає педіатр тих дітей, які мають ГРВІ, високу температуру та інші загострені форми захворювань. Понеділок – день врожайний: хворих – через край, із так званого “Фільтру” виходить медсестра та, оглянувши кількість людей, говорить: “Не знаю, чи лікар встигне усіх прийняти. Ви б займали чергу у 54 кабінет, там лікар приймає з 11.00”. Отож, 2 години – безрезультатного сидіння із хворим малюком в очікуванні встановлення діагнозу, та ще й не факт, що дочекаєшся прийому.

Телефон в реєстратурі – розривається від дзвінків із викликами лікаря додому. Як пізніше розповів нам головний лікар ТМО Олександр Клачук, 09.02.2015 року було зареєстровано 124 виклики медиків додому. Аби дільничі встигали відвідати усіх хворих, Олександр Георгійович навіть дав для виїздів власне авто.

Нарешті, реєстратура позаду, прямуємо на 3-й поверх педіатрії до лікаря, який приймає здорових дітей. Ситуація тут не краща – черги, черги, тиснява…

Отримуємо направлення на аналізи і вже не йдемо, а женемося їх здавати, оскільки доки стояли в чергах настала  пора, коли лабораторія закінчує забір крові…

Вдираюся в коридор до лабораторії – і від подиву німію: в одній черзі “доходять до кондиції” вагітні, діти та … мобілізовані! Дверей у лабораторію не видно – спини, спини, спини. Пробую пояснити, що дочці зле – підозра на гастрит і у відповідь чую ще страшніші діагнози… Одним словом, пекло!

Потрапивши все ж таки в лабораторію, спілкуюся із лаборантами – їх всього двоє на усю масу людей. Милі дівчата, які не зважаючи на кількість пацієнтів та їхні настрої, все ж зберігають доброту та особливий підхід до дітей. Сестрички кажуть, що це реформа – економія штату, об’єднання дорослої та дитячої лабораторій, а також мобілізація… Таке життя…

А далі – ще цікавіше. Медичний огляд хірурга дітки Володимира-Волинського та району проходять у дорослій поліклініці, дитячий офтальмолог – один на усі випадки життя – і стаціонар, і поліклініку, і приймальне відділення. Просто при нас швидка привезла підлітка із травмою ока – і черга амбулаторних хворих “замерзла” на добрих пів години, доки офтальмолог надавала невідкладну допомогу. А із отоларингологом ситуація взагалі була б смішна, якби не була такою сумною – спеціаліст традиційно один на усе тероб’єднання, однак приймає він лише… 1 годину і 50 хвилин на добу! Години прийому – 08.00 – 09.50! далі лор іде у військкомат…  І побачать його у ТМО – наступного дня, але знову ж таки не на довго.

Такі перипетії, пережиті на власній шкурі сподвигли мене завітати на інтерв’ю до головного лікаря Володимир-Волинського ТМО Олександра Клачука.

– Питання перше, пане Олександре, як так сталося, що отоларинголог у Вашому лікарняному закладі приймає лише неповних 2 години?

Так, справді, вузькі спеціалісти на сьогодні не повністю укомплектовані у Володимир-Волинському ТМО. У грудні 2014 року в декретну відпустку пішла лікар цього профілю і в лікарні залишився лише один отоларинголог. Зараз чекаємо, доки пройде інтернатуру ще один спеціаліст, який готовий працювати у нас.

– А що взяти на роботу спеціаліста просто зараз, а не чекати проходження кимось інтернатури проблема?

Уявіть собі, проблема. Ще у нас вакантне місце акушер-гінеколога. Я про це офіційно повідомляв в Управління охорони здоров’я, в пресі була інформація. І уявіть – ніхто не поспішає зайняти ці місця. Тому на сьогодні така ситуація у нашому медичному закладі.

А взагалі, інститут сімейної медицини передбачає, що лікар-терапевт повинен вміти діагностувати і лор-захворювання також, проконсультувати при проблемах очей та болях у черевній порожнині. А направляти до вузьких спеціалістів сімейний лікар повинен лише в крайніх випадках.

– А як же бути із медичними оглядами та обхідними листами? Якщо у моєї дитини стоїть у листку профогляду “отолоринголог”, а його на місці немає, чому нам не підписав за нього педіатр?

Цей огляд діти проходять один раз при влаштуванні у дитячий садок чи школу. Я вважаю, що можна підлаштувати батькам свій час та пройти цього спеціаліста.

– Я спілкувалася із дитячим лікарем під час візиту із донькою. Спеціалісти стурбовані тим, що педіатри, дорослі терапевти згідно з новою реформою, повинні в один день дивом стати лікарями широкого профілю – лікувати всіх і від всього. Ваше ставлення до цього?

Ви знаєте, для справжнього лікаря, який бажає вчитися – це не проблема. Усі пройдуть перекваліфікацію. Я великих проблем не бачу. Однак, питання в тому, чи усі спеціалісти хочуть перевчатися чи навіть навчатися чомусь новому. Повірте, далеко не усі.

– Я як мама все ж вважаю, що інститут педіатрії та неонатології повинні зберегтися недоторканими. Адже діти – це майбутнє нації, і загнати їх у загальні черги із дорослими просто не гуманно.

Я утримаюсь від коментарів по даному питанню. Скажу лише одне – як бачите на сьогодні наше ТМО зберігає дитяче відділення і у поліклініці, і у стаціонарі.

– Як Ви особисто ставитесь до реформи у медицині?

Не хочу висловлювати свою думку з цього приводу. Однак, чекаємо усі змін у нашій галузі. Накази міністра охорони здоров’я треба виконувати – в нашій структурі по іншому не можна. Саботаж у медицині може вартувати комусь життя.

Під час інтерв’ю із Олександром Георгієвичем склалося враження настороженого ставлення головного лікаря до мас-медіа. На багато питань я почула “утримаюсь від коментарів” та “це питання не за адресою”.

Саме тому, як громадянка нашої держави та мешканка Володимира-Волинського наважусь зробити власні висновки про ситуацію у медичній галузі міста: штат ТМО недоукомплектований, через що під дверима вузькопрофільних спеціалістів постійні черги. Зацікавленості робити свою роботу активніше у медиків немає – зарплатня мізерна, наплив хворих – не піддається культурним висловам. За прийом лікар терапевт чи педіатр приймає… більше 60 чоловік! у сусідній Польщі допустимий максимум хворих на одного сімейного лікаря – 10-11. Як на мене, при такому стані речей лікар може не допомогти, а навіть зашкодити пацієнтові через втому!

Відповідь пана Клачука на моє питання про реорганізацію чи перебудову приміщення дитячої поліклініки мене трохи здивувала. “Приміщення нашого лікарняного закладу типове для районних лікарень. Його планували науковці 70-х років минулого століття. На таку кількість населення, яку мав Володимир-Волинський район воно вважалося достатнім. А на сьогодні кількість жителів майже не зросла. Тому міняти щось глобально цьогоріч ми точно не будемо”, – сказав Олександр Георгійович.

Так, пане лікарю, науковці минулого століття спланували лікарняне приміщення у розвинутих тоді тенденціях мінімалізму та економії простору. А ще науковці та архітектори 60-х років 20 століття спланували “хрущовки” та “малосімейки”.  Але, чомусь ніхто не прагне сьогодні, у 21 столітті придбати “малосімейку”, а мріють про квартири, чи навіть будинки із просторими кімнатами, великими кухнями та роздільними туалетом та ванною.

На жаль, радянські стандарти лишилися не лише в архітектурних шедеврах. “Совдепією” тхне від стилю роботи, системою організації праці, підходу до хворих, які заважають працювати медикам. І не зовсім їхня вина у тому, що люди їм просто набридли. Їх також загнали в такі умови праці.

Система медицини в нашій державі просто кричить про необхідність змін. Так далі тривати не може. Інакше нам не місце у Європі.