Новонароджена Єва Марчук ледь не померла у пологовому відділенні Іваничівської ЦРЛ. Родичі кажуть – винен лікар

Дівчинка народилася у грудні минулого року в пологовому відділенні Іваничівської лікарні й відразу потрапила до реанімації. Діагноз – крововилив потиличної ділянки внаслідок пологової травми.

Катерина та Тарас Марчуки – прекрасне молоде подружжя з Волині, обоє учасники АТО. Військову службу несуть у Дніпропетровську, там винаймають квартиру. Катя – радіотелеграфіст у 74-й ОРБ, її чоловік – капітан, командир роти. Та життя склалося так, що довелося рятувати не лише на війні. Тривалий час вони боролися за життя своєї донечки Єви, яка з’явилася на світ на малій батьківщині Катерини, у Іваничах. Допомагали лікарі, волонтери та прості люди, які співчували їхньому горю. Кошти на лікування крихітки перераховували з усієї України. Подружжя останні чотири місяці згадує як кошмарний сон. Проте важке життєве випробування тільки загартувало їхній шлюб.

Катя приїхала народжувати до батьків в Іваничі. Всі з нетерпінням чекали на появу донечки, внучки. 12-го грудня 2015 року на 34-му тижні вагітності Катерина потрапила в лікарню через внутрішню неспокійність дитини. Оскільки серцебиття плода було зависоким, то на другу добу перебування в медустанові її прокесерили.

При спінальній анестезії породілля мала змогу бачити, що відбувалося у родзалі. Вона чула як дівчинка закричала, потім крик почав давитися. Дитину винесли, не приклавши до грудей. Поки молоду маму шили, ніхто не сказав, що трапилося з немовлям, а коли перевели в палату повідомили, що дівчинку заінтубували. Кесарів розтин проводив завідуючий пологовим відділенням Віталій Послєднік. Його слова – “Все, що міг, я зробив”, – прозвучали як вирок.

Ручною грушею Єві подавали кисень кожні 15 хвилин, потім викликали неонатальну реанімацію з Луцька. Катя залишилася у лікарні в Іваничах, каже, звідси категорично не хотіли виписувати зі швами. Вона 8 днів не бачила доньки. Коли приїхала в дитячу реанімацію, їй сказали, що дитина бореться за своє життя. Це при тому, що, зі слів Катерини, вагітність проходила нормально, без ускладнень.

“Кожного дня вранці сідали з Іванич і їхали до Луцька. Нас впускали до дитини на 15 хвилин, потім поверталися додому”, – згадує вона, не стримуючи сліз.

Неонатальна реанімація дала перше заключення – субдурально-субарахноїдальний крововилив потиличної ділянки зліва внаслідок пологової травми. День за днем дитина почала приходити в себе, стала рухати рукою.

“Виявили находження кісток черепа. При пологах голова була здавлена – інакшого пояснення не маю. Донька почала судомити. Ми пережили 7 зупинок дихання, одна з яких була в Іваничівській реанімації. Після Луцька перевели знову на Іваничі – там у відділенні немає відповідного обладнення. Босяком бігли через всю лікарню в реанімацію, знову викликали швидку з Луцька. Медики спочатку відмовлялися їхати, бо в Іваничах не надали достьатньо аргументів. Допомогли волонтери Тетяна Должко та Олексій Кушнір. Після їхнього втручання прибули аж дві швидкі з області. Ці люди допомогли також потрапити у київський “Охматдит”. Якби не вони, не знаю чи Єву вернули б до життя”, – розповідає Катерина.

У дитячій реанімації встановили діагноз – кістозно-артрофічні зміни обох півкуль головного мозку. Спеціаліст Юрій Радчук доклав максимум зусиль, щоб дівчинка вижила.

Віталій Послєднік, завідуючий пологовим відділенням, Іваничівська ЦРЛ:

Дитину дістав, вона закричала, а потім перестала дихати. Якби я робив першу операцію, я вже стільки їх переробив, але такого раніше не було. Не міг ризикувати і маму відправити на область, бо в дорозі всяке може бути. Зараз починають шукати крайнього, родичі клянуть. Хіба б я спеціально це зробив? Чому в дитини голова така велика? Можливо, там якась вада. Крім того, породілля приховала, що під час вагітності отримувала антибіотики, вона також брала участь в АТО – це теж має свій вплив. Найлегше зараз написати, а довести щось проблематично. Ніхто не може піти проти Луцька. Якщо винний – виганяйте мене. Докоряють, чому не подзвонив. Я за собою вини не відчуваю. 

Тарас весь цей час не був на службі, відповідно, зарплати сім’я не отримувала. П’ять місяців жили на людські гроші, кошти на рахунок скидали навіть з-за кордону. За цей час за квартиру “накапало” біля десяти тисяч гривень, бо ж речі лишилися у Дніпропетровську. На одне годування витрачається 120 гривень, а на день проходить 5-6 годувань. Катя плачучи розповідає, що без допомоги небайдужих не вдалося б врятувати життя доньці. І з осадом на душі згадує лікаря Послєдніка, який, з її слів, ні разу після пологів не поцікавився станом дитини.

Валентина Корнійчук, неонатолог, Іваничівська ЦРЛ:

Як неонатолог маю приймати участь у консиліумі в таких складних випадках. Ми повинні радитися, а лікар консультуватися з обласними спеціалістами чи залишати жінку, чи переводити на третій рівень. Консиліум не був проведений, але оскільки звикла працювати на вищому рівні, настоювала, щоб прокесерили раніше, адже серцебиття плода страждало ще з 12-го грудня. На превеликий жаль, завідуючий вранці 13-го грудня поїхав до Луцька. Почали бити тривогу, я особисто набрала до Послєдніка і попросила, щоб їхав кесерити. Він повернувся о 15:50. Звичайно, це повинно було відбутися рівно на добу раніше. Це пологова травма, і цього ніхто не заперечує. Дитину витягували 20 хвилин, і це також не найкращі медичні показники. Щодо того, чому так сталося – питання не до мене. Я не займаюся з породіллями, лише з новонародженими дітьми.

Сім’я Марчуків нещодавно повернулася у Дніпропетровськ. Майже п’ять місяців перебування на лікарняному ліжку з донькою здавалися вічністю і вони стали ще дорожчими один одному на мільйони літ.

Єва означає “життя”. Не знайти більш вдалого імені для крихітки, яка зуміла перебороти важку недугу.