Найсильніші в світі пауерліфтери живуть у Іваничах

Дві золоті, три срібні та дві бронзові медалі привезли іваничівські спортсмени Анатолій Марценюк, Вадим Божик та Павло Міщук із Кубка світу ВПА. Спілкування з пауерліфтерами дає можливість впевнитися, що провінційна прописка високим досягненням не перешкода.

Ми росли на фільмах Брюса Лі, Арнольда Шварценегера і саме на них хотіли бути схожими тоді ще підлітки-товариші. Пригадую, в дитинстві знайомі хлопці обклеювали стіни плакатами своїх кумирів, дивилися фільми за їх участю, де кінозірки періодично рятували світ (з такими біцепсами, розуміється, це не важко було зробити). Діти виростали, життєві пріоритети змінювалися і лише одиниці продовжували жити за принципом  “зроби своє тіло гідним свого духу”. Ще менше тренувалися не для краси, а для певного спортивного інтересу і досягнень. От як “реальні пацани” з Іванич, які тягають гирі і штанги. Погодьтесь, звучить серйозно. Із почуттям гумору у них, правда, все гаразд, та й силу, кажуть, використовують лише у благих спортивних намірах, не інакше. І хоч існує багато видів спорту, які вимагають менше зусиль і напруження, тим не менше Анатолій Марценюк, Вадим Божик та Павло Міщук обрали саме пауерліфтинг.

У кожного з них – своя історія, яка, зрештою, привела до титулів і цілої низки медалей та нагород. Павло, наприклад, працюючи на будівництві в Луцьку, вирішив підтренуватися у спортзалі, повз якого одного разу довелося проходити. Тренер, розповідає, ні до кого не мав діла, а от його зачепив. Це знайомство, власне, й було кроком до світового лідерства з пауерліфтингу.

Для Толіка Марценюка та Вадима Божика першим спортзалом став майданчик з турніком. Десь тоді ж почали займатися над вдосконаленням тілобудови та витривалості.

Потім, звісно, коли почали серйозно тренуватися, були інші умови: зал в Іваничах з гарними тренажерами і хорошим тренером, який вчив правильно виконувати вправи.

“Прийшли вперше і побачили, як Паша підіймає штангу. Подумали, що це круто і захотіли собі спробувати”, – розповідає Вадим Божик.

Ще одна маленька перемога Павла Міщука над собою (штанга 405 кілограмів)

Вони стали відвідувати спортивний зал задля того, щоб мати гарну фізичну форму. Тоді ще ніхто й не мріяв про участь у конкурсах та спортивні здобутки. Павло, розуміючи, що хлопці налаштовані серйозно, схиляв їх до свого улюбленого виду спорту. Так і прийшли у пауерліфтинг… Прийшли, побачили, перемогли.

10-12 червня 2016 року у місті Луцьк в СОК “Адреналін-Сіті” пройшли змагання Кубка світу ВПА (World WPA Powerlifting, Bench Press, Seangle Deadlift Cup). Результати іваничівців:

Марценюк Анатолій: золото з жиму штанги (137,5 кг, звання майстра спорту України), срібло з пауерліфтингу (447,5 кг) та бронза зі станової тяги (165 кг);

Божик Вадим: срібло з пауерліфтингу (362,5 кг) і станової тяги (155 кг, розряд кандидат у майстри спорту України), бронза з жиму штанги (95 кг);

Міщук Павло: золото з пауерліфтингу (695 кг) та станової тяги (265 кг), срібло із жиму штанги (180 кг).

“Про пауерліфтерів знав лише, що це здорові дядьки. Насправді спочатку прото почав працювати над тілобудовою, а потім “затянуло” – просто сподобалось. Пауерліфтинг – це хобі, до якого ми відносимося серйозно. Завжди ставиш перед собою нові завдання, випробовуючи можливості свого організму. Неправильно казати, що кожну вільну хвилину проводимо в спортзалі: кожен зайнятий власною справою, тому потрібно балансувати свій час. Буває по-всякому: можна з невеликим бажанням йти на тренування, а виходити звідси з прекрасними відчуттями!”, – каже Вадим.

Зрештою, спортсмени – теж люди і змагаються з власною лінню та бажанням піти замість залу на піцу, наприклад. Не потрібно думати, що ось, вони вже звикли до такого насиченого спортивного життя за роки тренувань. Іноді просто хочеться пограти якусь комп’ютерну гру серед ночі, а вранці потрібно підняти себе себе з дивану і принести в тренажерний зал.

Та щоб досягнути успіхів у спорті, потрібно працювати. Допомагає в цьому комплексна програма підготовки –  постійні тренування і індивідуальна програма харчування. Пауерліфтери розповіли про вживання спеціального спортивного раціону із великим вмістом білка і про своє негативне ставлення до нарощення м’язів за допомогою хімічних добавок.

“Генетична схильність, робота над собою і бажання – шляхи, які ведуть до великого спорту. Багато молодих людей, коли відразу не отримують результату, за браком терпіння та сили волі відмовляються від спортивної кар’єри”, – діляться секретами успіху спортсмени.

До слова, хлопці вирішили спробувати себе в ролі тренерів. У спортзалі тренують представниць прекрасної статі, які приходять, щоб підтримувати форму та для гарного самопочуття і, звісно, для селфі поряд з тренажерами. У кожного своя ціль. Деяким просто бракує терпіння. Не отримавши швидкого результату, вони закидають свої мрії десь далеко, не розуміючи, що треба трішки почекати. Тим паче, якщо тренером є людина, котра має здобутки у спорті – це вже про щось говорить. Тільки так можна набратися досвіду і покращити свої показники.

“Буває, у зал приходять люди, яких природа не обділила гарною статурою, які швидко прогресують. Інші до таких результатів працюють в залі не один місяць, вони готові це робити. А тут якась дівчинка, що тільки переступила поріг спортзалу, всього за кілька занять їх може легко наздогнати”, – говорить чемпіон світу Павло Міщук.

У пауерліфтингу вікових обмежень не існує, тому плани на майбутнє хлопці можуть будувати дуже сміливі. Хоча є ще одна сторона медалі – фінансова. Для участі в змаганнях треба вносити внески – приблизно 2 тисячі гривень. На дорогу та проживання також потрібно витрачати власні кошти. Прикро, адже за кордоном чемпіони навряд чи почувалися б так скромно в матеріальному плані. Добре, що є ті, хто підтримують: Вадиму і Толіку – місцева влада (селищна рада), Павлу – директор ТзОВ «Павлівський пивзавод» Юрій Пікута. А ще бути сильнішим допомагає віра в Бога.

“Будь-яке тренування може закінчитися фатально. Не ту вагу взяв – і все. Адже в цьому виді спорту абсолютно прозаїчна печальна історія, яка наздоганяє чи не кожного – травма. Дякую Господу за те, що вберіг від таких прикростей”, – каже Паша, тримаючи в руках з тридцять медалей.

У спорті є одна риса, яка виробляється з часом: вміння у будь-якій ситуації робити свою справу, якою важкою, здавалося б, вона не була. Чемпіони з Іванич мають намір і надалі розвиватися у пауерліфтингу і якщо не підведуть життєві обставини, вийти на міжнародний рівень.

Юлія Ховайло, інтернет-видання “БУГ”