Надія Савченко: “Влада є для того, щоб люди її спрямовували, як баранів. Коли барани кудись не туди йдуть, їх луплять”

Народний депутат України Надія Савченко на гутірках під час фестивалю “Бандерштат”: погляд на армію, війну та владу.

Дочекалися, що “мусора” не ведуть себе як “господарі життя”

Перше, що побачила біля Верховнї Ради, коли прийшла на роботу – поліцейських. Я підійшла до хлопців поговорити, запитати, як зараз поліції служиться. Вони розказали, що все добре. Коли спитала, чи достатньо їм стимулу, мені дуже сподобалась відповідь: “А тобі достатньо?”. Відповіла: “Я й без стимулу можу Україну захищати”. Поліцейський: “Так чого ти в мене питаєш?”.

Зрозуміла, що нарешті проснулася та українська гідність у наших людях. Дочекалися. Дочекалися, що “мусора” не ведуть себе як “господарі життя”, а коли вони стали простими людьми, які мають самоповагу, і я дуже зраділа, що у нас така буде поліція. І, дай Боже, їй не скурвитися, так само, як і мені.

Два роки вам з мене малювали якусь зовсім іншу людину

Вже почула перші “ооо…”, “фу…”, добре, що яйця не полетіли. Але давайте вже якщо яйцями з зеленками, то не ганьбіться, ви ж західняки, давайте відразу бруківкою і цеглою, а ще краще – гранатами. Розумію, що я вам трохи не зрозуміла, тому що два роки з мене малювали якусь зовсім іншу людину.

Знаю, що багато хто напевно навіть серед присутніх тут був на війні, вже бачу знайомих хлопців. Війна війною. Путін х…ло. Він то х…ло, а коли державу будувать будемо? У нас, крім зовнішніх ворогів, є ще внутрішні. Якщо хтось не хоче цього бачити, то це не означає, що молоді люди повинні бути такими ж сліпими і дурними. Нас не врятує якийсь народний депутат чи президент. Врятуємо ми самі себе і треба починати робити щось своїми руками. Тому тільки того хочу добитися, після Революції і захисту нашої землі, щоб у нас не згасло це. Бо, на жаль, переживала і майдан 98-го і 2004-го років – важко було, коли зневірюєшся. Я настільки втомилася зневірюватися, що цього разу готова вже просто померти до кінця, щоб тільки в нас вийшло. Тому  буду говорити і робити все так, як вважаю правильно і потрібно. Буду помилятися – підказуйте. Тільки підказуйте конкретно, а не так, як у нас люди вміють – просто осудити: “А, не вийшло…”.

Не народ барани для влади, а навпаки

Влада є для того, щоб люди її спрямовували, знаєте, як баранів, коли їх в загоні десь гонять. Якщо барани кудись не туди йдуть, їх луплять. Так от влада – це ваші барани. Не народ барани для влади, а навпаки. Такщо женіть їх, куди треба. І поки ви не будете їх гнать, вони будуть іти і паскудити вам, де тільки можна.

У кожної людини є свій ворог. Розібратися і назвати конкретно якісь прізвища внутрішніх ворогів країни не можу, я вам скажу абстрактно все ж таки – це корупція. Не можу назвати конкретну людину, бо в мене немає на руках доказів. Коли є докази – я називаю, вже шукаю матеріали по Волині. І, люди, не будьте байдужими, тому що врятувати вашу Волинь, ваші ліси та озера, які зараз міліють, бо десь канали риються на кордоні, можете ви. Не будьте байдужими, бо це ваша земля, захищати її можна не тільки в бою.

Мені байдуже з ким вести переговори за полонених, хоч з чортом

Ви можете собі не вважати нормою вести переговори з терористами, я не втомлюсь пояснити вам ще раз, щоб молодь зрозуміла. Коли сиділа у в’язниці, мені мати військового написала листа. В неї, захищаючи Україну, загинув єдиний син, і вона говорила, що може зрозуміти ту матір, в якої син, одурений пропагандою російською, загинув з боку сепаратистів.

Вона сказала: “А нам більше ділити нічого, у нас більше нічого немає”. Якщо так каже людина, яка втратила найбільше, то чи мають право “вякати” ті, хто взагалі нічого не втратив, або ті, хто втратив менше?

Вам показують одну картинку, в бою зовсім інше, а влада має третє

Коли говорили, що звільнять Савченко, якщо здадуть дорогу в Крим, я казала, що помру тут кожної хвилини. Або коли за мене були готові міняти двох, я теж була проти, бо вважаю це неправильним. Дуже боялася, щоб моє життя в Україні не обійшлося дорогою ціною. Але якби, наприклад, сказали, що треба відпустити сепаратистів, щоб витягнути хлопців, які сидять там, то треба вибирати – якщо не випустимо цих, то втратимо наших.

Легенда ходить, коли Сталіну пропонували його сина поміняти на полоненого німецького генерала, він сказав: “Я солдатів на генералів не міняю”. Його син загинув.

Ми або воюємо, або терпимо. Вас дурять, вас відволікають. Вам показують одну картинку, в бою йде зовсім інше, а влада має третє. І ви цього ніколи не побачите, бо будете жити тільки тими лозунгами…

Дуже круто, коли герої помирають. У нас багато мертвих героїв, але я хочу, щоб вони жили. Ніколи не скажу, що якщо міняти терористів на наших хлопців, то краще не міняти. Скажу так: якщо вони випустять наших військових за одну мене, то я піду до них знову сяду.

На днях в Чугуєві трапилася історія: молодий олігарх збив на пішохідному переході (тіло відлетіло на 60 метрів) військового льотчика, лейтенанта. Він одразу подзвонив, приїхали татусеві охоронці, порозкидали скло з переходу, викинули кросівок, якого зірвало з ноги. Сіли за кермо, почали стирати відбитки пальців. Поліція приїхала, ці от “царьки життя” почали диктувати поліції, що потрібно писати в протоколі. Підійшли до батьків і сказали, що отримають компенсацію, якщо не будуть піднімати справу, бо винний вже призначений: “Якщо не будете піднімати шуміхи – отримаєте компенсацію, а якщо будете – самі розумієте”. Тут же зникли всі свідки, які сказали: “Ми жити хочемо”. Не прийшли журналісти, не стали це висвітлювати в соцмережах або на телеканалах. Але саме страшне, що батьки сказали: “Добре”. Так от, якщо батьки продають своїх дітей, то що ви в чорта хочете від народних депутатів? Що я можу зробити, навіть якщо обіллю себе бензином і спалю, що від цього зміниться? Нічого, а мені дуже боляче чути про такі ситуації. Мені від цього так боляче, тому що я просто не розумію, за що тоді Христос був розіп’ятий. Тому як я боротимусь за хлопців – це мій шлях. Будете мене осуджувати – осуджуйте, все одо буду робити те, що вважаю привильним.

Той, хто був у в’язниці, знає, що половина людей сидять там без вини

І, на жаль, та система пострадянська, яка нам дісталася, система правосуддя, ментів поганих створена для насилля над людьми. Росія хоче її зберегти, а я хочу її поламати. Тому що я познайомилася з нею в Росії і не хочу бачити цього в нас. Так, закон Савченко важкий, він важко вдався. Це як вбитий клин в систему, який показує, що в ній працює не так. Але це не означає, що треба клини вибивать з гнилої системи. Це значить, що цим клином треба розвалити всю систему, щоб збудувати нову.

За те, щоб не виходили злочинці чи вбивці, треба давати не 15 або 9 років, а пожиттєво, або 30, 40, 60 років. У нас зараз є або до 15-ти, або пожиттєво. І дуже часто трапляється, що “мажора” не візьмуть, а назначать замість нього злочинця. Його будуть викручувать, ломать, він не буде зізнаваться, його будуть бить. Врешті-решт він зізнається, його закриють на пожиттєво, а знаєте чому? Щоб він більше ніколи не мав можливості сказати правду. І у нас, щоб ви розуміли, пожиттєво сидить більше тисячі п’ятидесяти, здається, людей. І це дуже багато для розвиненої демократичної країни пожиттєвих вироків.

У Швеції найнижчий рівень злочинності, там найбільш вільні в’язниці, там за перший злочин дається місяці, тому що людина помилилася, за другий дається роки, за третій – пожиттєво. Але ми калічимо людей з першого разу. Щоб ви розуміли, я відсиділа два роки і вернулася дикою. Людина, що сидить 5 років, вона з в’язниці не повертається, вона лишається там мізками, нервовою системою… І коли виходить, отримує довідку і її більше не сприймає суспільство. Ніколи.  Ти не можеш влаштуватися нікуди, не дивлячись на те, що в тебе є родина і ти готовий чесно трудитися. Ні, людина не повертається в суспільство. Я хочу змінити це, бо не так повинна жити Україна. Якщо хтось з вас глибше вивчить те питання, а не просто начитається в сцмережах дурні якоїсь, то ви так само зрозумієте ще одне – що не всі вийшли по “закону Савченко”. Що в один час звільнилися люди по амністії, тому що закінчився термін ув’язнення, по достроковомку ув’язненні. Було 4 механізми звільнення, а всіх, хто вийшов, приписали під один, начебто він звільнив кагал злочинців, бандитів і так далі.

Чи потрібна в Україні влада, якщо народ може скоріше домовитися між собою?

Влада і Збройні Сили України повинні були захищати кордон і не допустити війни на Донбасі. Люди одурені, затуркані і сірі, я й зараз приїжджаю в неокуповані території і говорю з жінками: “Давайте відправимо ваших дітей у Львів в літній дитячий табір, а зі Львова – до вас в Луганськ. Відповідь: “Нет, я своего ребенка во Львов не пущу”. Люди не виїжджають за межі свого району. Те, що народ – бидло – це вина влади. У нас країну треба розвивати і була можливість це робити 25 років. ЇЇ добили. У когось вистачило сил, пам’яті історії, пам’яті роду, щоб розвивати своїх дітей, а когось забили, “забичили”. Що за 25 років зроблено було нашою владою українською для того, щоб все це змінити? Треба задуматися, чи потрібна в Україні влада, якщо народ може скоріше домовитися між собою.

Чому ми так довго і важко у Верховній Раді приймали закон про українську пісню? Я приїхала, клацаю телевізор, де російськомовні серіали. В мене таке враження було, що я знов у в’язниці. Всі серіали йдуть російською мовою з українськими титрами внизу, та на чорта вони такі треба? Один чоловік мені дуже правильно сказав, що коли його діти почали дивитися “Пірати Карибського моря” російською, то сів біля них і почав перекладати кожне слово, щоб у них в голові не відбилося “сундук мертвеца”, а от  “скринька мерця”. Так от нашим дітям в головах повинні відбиватися наші рідні звуки. Мені байдуже, якою мовою говорите ви, головне, щоб українською говорили ваші діти і внуки. Всі мультики мають бути українською.

Говори про мир – готуйся до війни

Є у нас кримський батальйон, створили вихідці з Криму, їм ще досі не дали номеру військової частини. Це перше питання, яке маю вирішити. Напевно, один Бог знає, коли закінчимо війну. Я бачу деякий шлях. Знаєте, як кажуть: говори про мир – готуйся до війни. Нам завжди треба бути на сторожі, і навіть тут, на Волині. У нас кордони скрізь. Тому є певні плани, але стратегію і тактику краще не розповідати, а втілювати.

У Верховній Раді ніхто нікому не вірить, там людина людині – вовк

Коли вперше зайшла у Верховну Раду – там 450 людей. До мене підійшло чоловік 10 вітатися, знайомитися, тиснути руку, і всі вони мені сказали одну приблизно фразу: ніколи нікому не вір і не кажи, що це я тобі сказав. Коли до мене підійшла 10-та людина, я вже сміятися почала і відповіла:” А я нікому казать не буду, ви говорите одне й те саме”. Тому я ніколи нікому не вірю, особливо в Верховній Раді. І не тільки я. Там ніхто нікому не вірить, там людина людині – вовк.