Ми перебуваємо на другому фронті. Ми також на війні, гуманітарній війні, – волонтерське подружжя з Дніпра

Власники успішного бізнесу весільних суконь у Дніпрі на четвертий день війни виїхали з рідного міста та приїхали до сім’ї в Устилуг. Проте, відчувши себе у безпеці, не змогли сидіти склавши руки і спрямовують усі свої сили на допомогу українцям.

Про них написали у газеті Слово правди.

“Ми готові були робити абсолютно все. Льоша казав, що якщо треба буде вантажити – будемо вантажити. Треба сітки плести? Будемо сітки плести!”, – зізнається Юлія і додає, що активними вони з чоловіком були завжди.

Спершу подружжя звернулося до місцевої влади із бажанням бути корисними, але довго чекати все ж не  захотіли – уже наступного дня Олексій  та Юлія почали генерувати ідеї щодо надання допомоги. Так і зародився волонтерський рух “Разом ми сила!”.

Зізнаються, що спершу було важко, проте отримали найцінніше – підтримку від громади Устилуга та Володимира, благодійників, що ділилися найнеобхіднішим, волонтерів, громадських діячів із туристично-інформаційного центру Володимир-Волинської міської ради та усіх, хто порадами та теплим словом вселяли віру, що все неодмінно вдасться.

“З самого початку, чесно кажучи, ми не думали, що можна створити волонтерський рух, в якому неактивно будуть брати участь 300 осіб, а активно – декілька десятків людей, які допомагають, які поруч з нами почали “шевелитися” і щось робити”, – ділиться Юлія.

У перший тиждень війни діяти почали через соціальні мережі, пропонуючи свою допомогу родинам, що зуміли вибратися із окупованих територій України. Отримуючи список потреб від людей, комунікували спільно із небайдужими через Instagram, Facebook та Telegram-канал.

“І вже через тиждень люди почали самі виходити на нас. З Дніпропетровщини, звідки ми родом, Кіровоградщини, бо там є знайомі волонтери, і Запоріжжя. І вже 8-10 сімей зверталися щодня із запитанням: “Чи можете ви допомогти?”, – розповідає волонтерка.

Перебуваючи в рідному для Олексія Устилузі, подружжя зосередилося на допомозі і вимушеним переселенцям,  і ЗСУ.

“Інколи дуже важко і важливо знайти саме адресата, який потребує допомоги. І в цьому частина волонтерства”, – звертає увагу Юлія.  Проте, разом з Олексієм вони чітко зрозуміли, що будь-який вклад у перемогу України важливий.

“У нас декілька напрямків. Перший – це гуманітарна допомога волонтерським центрам або адресна, тобто сім’ям. Зокрема, дитяче харчування надсилаємо, також гігієнічні, косметичні засоби, одяг”, – пояснює Олексій, зауважуючи, що щоденно вони із дружиною роблять до десяти таких відправлень.

Окрім цього, волонтери надають необхідну допомогу і пологовим будинкам у своєму рідному Дніпрі, що приймають біженців із Харкова, Маріуполя та інших гарячих точок України, співпрацюють із Дніпропетровською обласною клінічною лікарнею ім. І. Мечникова. Також опікуються родинами, які знайшли прихисток у віддалених селах, забезпечують транспортування українців між областями.

“Ми кажемо, що це “теорія 7 рукостискань”. Дуже допомагали знайомі із Дніпропетровщини, бо ж ми самі із тих країв. Ми телефонували туди до волонтерських центрів, до знайомих, у яких є буси або вони просто мають змогу допомогти, і таким чином це відбувалося”, – додає Юля.

До того ж, активісти комунікують із медиками міста Володимир для пошуку необхідних ліків для українців, що вимушено покинули свої домівки.

“Нещодавно був хлопчик з однією ниркою, якому ми шукали дуже рідкісні препарати. Бо без цих препаратів дитина жити не може”, – пригадує  Юлія один із щемливих випадків допомоги волонтерського руху “Разом ми сила!”. 

Важливим напрямком для Олексія Калитюка та Юлії Любивої залишається і допомога нашим захисникам. Спільними зусиллями їм вдалося організувати масштабну закупівлю кровоспинних турнікетів із Німеччини. Вони потрібні, щоб у випадку поранення військові могли самотужки зупинити кров до надання медичної чи домедичної допомоги. Турнікети передані бійцям тероборони міста та відправлені до українських військових із Закарпаття, Львівщини та Дніпропетровщини.

“Ми розуміємо, що воїни отримали 3-4 турнікети і роздали їх своїм побратимам. І вони точно дійшли до адресата, будуть використані, не будуть перепродані. І це для нас дуже важливо”, – ділиться Юлія.

Подружжя волонтерів із Устилуга зізнається, що цінним та особливо необхідним є внесок кожного, навіть якщо хтось далеко за межами нашої держави. За час війни до їхньої волонтерської ініціативи долучилися жителі Канади, Іспанії, Польщі.

Наразі засновники волонтерського руху “Разом ми сила!” дбають про забезпечення військових із Дніпропетровського ТРО розвантажувальними системами та плитоносками, які доволі важко відшукати. Але для Юлії та Олексія немає нічого неможливого!

“Ми знайшли виробництво у Кропивницькому, де для нас відшивається ціла партія. Там контактуємо із волонтерами із цього міста, які дивляться, роблять зйомки. Ми, відповідно, вносимо корективи в пошиття – побажання від наших хлопців. А як тільки ми отримаємо їх, вони підуть одразу на Дніпропетровську ТРО”, – пояснює Юля.

Волонтери зізнаються, що подекуди буває складно не лише фізично, а і морально.

“Є накопичена втома, але результат зворотній, який отримуємо у вигляді посмішок маленьких дітей, подяк наших військових, добрих і теплих очей помічниць, які плетуть маскувальні сітки. І це все підбадьорює, тому нас ще вистачить на багато-багато звитяг!” – переконує Олексій.

Найбільше подружжя цінує підтримку міста Устилуга,  куди вони і самі приїхали, лишивши рідну домівку: “Висловлюємо величезну вдячність Устилузькій міській раді, ліцею, громаді, яка збирала одяг і речі”. І зі сльозами на очах згадують історію дитячої шапочки, принесеною мамою з Устилуга, яка потім знайшла нову власницю – маленьку дівчинку із Маріуполя, що наразі перебуває у Запоріжжі.

“Це стимулює працювати далі. Ми розуміємо, що перебуваємо на другому фронті, який також важливий. Бо ми також на війні, гуманітарній війні. Ми навіть самі не знали, що у нас є такі можливості!” – із усмішкою стверджує Олексій. 

“Фронт дуже великий і широкий. І я думаю, що є куди йти – тільки вперед, вперед і ще раз вперед” – підтримує коханого Юлія.