«Любов на відстані: як зберегти стосунки у час війни» – поради психолога Олексія Мельника
Війна розділила тисячі пар по різних містах, країнах і навіть континентах. Коли кохана людина далеко — серце стискає тривога, а будні заповнює самотність. Як витримати цей іспит, не втратити тепла й підтримати дітей, розповів журналістам БУГу психолог Олексій Мельник.
Стосунки на відстані, пояснює психолог, вимагають не частоти дзвінків, а справжньої присутності.
«Коли ви говорите, важливо відкласти справи й дати увагу тільки партнеру. Ділитися не лише новинами, а й внутрішнім станом: сказати “мені самотньо” чи “я втомився”. Це створює емоційну близькість навіть через екран», — радить Мельник.
Допомагають також символи: спільні ритуали, фото, листівки, маленькі речі-нагадування, які підтримують відчуття нитки між людьми.
Але поруч зі щирістю є й страх — за життя і здоров’я коханої людини. За словами психолога, не варто намагатися його витіснити:
«Страх треба визнати й поділитися ним, сказати партнеру: “мені буває страшно”. Водночас важливо мати власні “острівці стабільності” — звичні справи, прогулянки, маленькі радості, які повертають відчуття опори».
Це не прибирає страх повністю, але дозволяє не дати йому заволодіти всім життям.
Не менш болісною буває образа, якщо партнер рідко телефонує чи пише. Тут важлива чесність без докорів:
«Замість “ти ніколи не дзвониш” скажіть: “мені важливо чути кілька слів від тебе, це дає відчуття близькості”».
Допомагають і «місточки» — збережені голосові повідомлення чи записи моментів спілкування, які нагадують: контакт існує, навіть якщо він нечастий. Це підтримує внутрішню нитку зв’язку й зменшує напругу.
Окрема тема — діти. Вони дуже тонко відчувають настрій батьків. Якщо мама постійно сумна чи тривожна, вони починають думати, що «щось не так із татом» або «він нас залишив».
Тому потрібні прості й чесні слова: «тато далеко, але він нас любить».
Добре діє спільний ритуал — малюнки чи листи для тата, аудіоповідомлення. Важливо й дозволяти дітям висловлювати емоції: сльози, сум чи навіть злість. Це нормально, коли дитина плаче чи злиться на відстань. Головне — щоб вона знала: почуття дозволені, а тато все одно лишається частиною її світу.
А що після повернення? Часто виявляється, що знову жити разом — теж виклик.
«Кожен звикає до власних ритмів. Тому перші дні чи тижні можуть бути напруженими. Це нормально. Важливо дати простір одне одному й прямо говорити: “мені треба час, щоб звикнути”. І водночас створювати нові традиції — не повертатися у старе, а будувати оновлене життя разом», — підсумовує психолог.
Журналісти «БУГу» й надалі висвітлюватимуть актуальні теми, аби допомогти українцям легше пройти цей непростий період та відчувати підтримку навіть у найскладніші часи.
БУГ – завжди поруч з читачами.
