«Коли мама більше не може» — як не згоріти у втомі та зберегти любов до дітей: поради психолога Олексія Мельника
Бути мамою — це не тільки про любов і турботу, а й про виснаження, злість, роздратування й відчуття самотності. Психолог Олексій Мельник пояснює, чому ці почуття — нормальні, як знаходити підтримку, коли її наче ніде взяти, і що робити, аби не втратити внутрішню опору навіть у найважчі дні.
Журналісти БУГу поспілкувались з спеціалістом.
Кожна мама час від часу стикається з емоційним перевантаженням. За словами психолога Олексія Мельника, злість або роздратування на дітей — це не ознака “поганого материнства”, а природна реакція людини, яка втомилася. Часто емоції спрямовані не на дитину, а на саму ситуацію безсилля, коли немає можливості відпочити чи побути наодинці.
Для дитини важливо не те, що мама злиться, а як вона проявляє цю злість. Якщо мама говорить відкрито — “я зараз роздратована, мені треба хвилинку”, — дитина бачить, що почуття можна висловлювати без крику та страху.
«У процесуальному підході ми кажемо, що злість — це енергія межі. Вона допомагає захистити себе або простір. Коли мама визнає свою злість, вона краще чує себе — і, відповідно, краще розуміє дитину», — пояснює психолог.
Саме тоді роздратування перетворюється не на конфлікт, а на спосіб відновити контакт.
Особливо важко тим мамам, які залишилися самі — або тому, що виховують дітей без партнера, або тому, що чоловік на війні. У таких випадках, каже Мельник, жінка часто опиняється в емоційному вакуумі: світ зменшується до побуту, тривоги й нескінченної відповідальності.
Психолог радить не чекати, що підтримка прийде ззовні, а поступово створювати її самостійно. Це можуть бути контакти з іншими мамами, волонтерськими спільнотами, психологічними групами чи просто онлайн-спілкування, де можна бути справжньою, не вдаючи “сильну”.
«Опора формується не лише через людей, а й через контакт із власними станами, — це моменти, коли ви відчуваєте спокій, силу, вдячність — навіть якщо вони короткі. Підтримка починається з дозволу собі сказати: “Мені важко, але я жива, я справляюся”»,- пояснює фахівець.
Ще одне важливе питання — як пояснити дитині, чому мама іноді плаче чи злиться, щоб не травмувати її. За словами Мельника, дитину лякають не емоції, а невідомість. Вона відчуває, що щось відбувається, але не розуміє, і може подумати, що винна сама. Тому важливо говорити просто й чесно: “Я зараз плачу, бо мені важко, але це не через тебе”.
Психолог радить додавати тілесну підтримку — обійми, дотик, спільне сидіння поруч. У процесуальній психології це називається “контакт без тиску”: дитина відчуває, що її світ стабільний, навіть якщо поруч емоційна буря.
Є й ситуації, коли мамі вже потрібна не просто підтримка, а професійна допомога. За словами фахівця, перші “дзвіночки” — це зникнення радості, постійна втома, апатія, надмірне почуття провини або думки “я не справляюся”. Якщо навіть відпочинок не допомагає, це сигнал перевантаження нервової системи.
Мельник підкреслює: звернення до психолога не означає психічний розлад. Це спосіб відновити контакт із собою, розвантажити емоційний тиск і повернути ресурс.
«Мама — не лише роль, а жива людина. Турбота про неї — не егоїзм, а інвестиція в емоційне здоров’я всієї сім’ї», — додає експерт.
І навіть коли здається, що сил зовсім немає, маленькі ритуали здатні підтримати енергію щодня. Психолог радить знаходити моменти тиші: коротка прогулянка, глибокі вдихи, декілька хвилин розтяжки — усе це допомагає знімати напругу і відчувати, що ти теж людина, а не тільки “мама, яка має все встигати”.
Такі маленькі дії створюють відчуття стабільності навіть у найскладніші дні. Бо мама, яка дозволяє собі відновлюватися, — це мама, яка знову може любити, чути й бути поруч не через силу, а з любов’ю.
Читайте корисні поради на БУГ.
