Ігри в патріотів. Чи буде реальна боротьба на окрузі №23 без «Континіуму»?
За рахунок того, що політична команда «Континіуму» вирішила не висувати власного кандидата на парламентських виборах по округу №23, боротьба тут вже не буде виключно конкуренцією «грошових мішків», натомість може стати ще й конкуренцією популістичних ідей, підкріплених заграванням із тематикою патріотизму і опонуванням «владі з Києва».
Чи зможуть на цих оперативно організованих виборах перемогти самі виборці? Все залежить від них самих, зокрема від свідомої та невеликої частини громадянського суспільства, яке може сприймати нардепа не як «пана», який приїжджає раз у рік роздати гроші та обіцянки й постійно підживлює електорат вікнами, майданчиками та іншими подачками.
РЕАЛЬНА КИРДА
Найпотужнішим місцевим кандидатом, якого могла знайти «Батьківщина», стала депутатка облради від Маневиччини Людмила Кирда. Родом вона саме із цього району, до того ж вже не один рік працює із місцевим електоратом і має досвід виборів у окрузі №23. Нагадаю, у 2014 році вона зуміла набрати 22,17% та зайняти другу позицією після Ігоря Єремеєва, добре забезпеченого ресурсами та кадрами (40,90%).
Також на користь Людмили Кирди і партійний бренд «Батьківщини». Згідно із опитуванням Центру Разумкова, партія «Батьківщина» сьогодні має найвищий рейтинг на всеукраїнському рівні – 12% тих, хто збирається взяти участь у виборах. (За «Самопоміч» – 10,6%, за «Солідарність»– 9,9%, за «Опозиційний блок» – 9,1%, за «Радикальну партію Олега Ляшка» – 8,4%). А повернення Надії Савченко може теж додати кілька пунктів до потенціалу цього партійного бренду.
Зрозуміло, що вподобання лише одного «сільського» виборчого округу відрізняються від цих результатів. Однак треба визнати, що в результаті опозиційного позиціонування, «тарифної» критики влади та інших чинників «Батьківщина» залишається потужним брендом для кандидата-мажоритарника на Волині.
Щоб претендувати на перемогу, Кирді потрібно віднайти кошти для паритетної боротьби із командою Палиці, активізувати місцеві осередки партії, віднайти людей для КВДД, а також організувати якісну рекламну кампанію. Ще у неї є можливість частково «похвалитися» результатами роботи в облраді, зокрема участю у обговоренні «бурштинових» питань, вирішенні проблем «Волиньторфу» та боротьбі проти закриття малокомплектних шкіл.
Саме висунення Людмили Кирди свідчить, що в обласному осередку «Батьківщини» наразі перемагають сили на чолі з Олегом Кіндером, які політично не співпрацюють із укропівцями та Ігорем Палицею зокрема. Хоча останнього разу голова облради ненав’язливо продемонстрував, що може телефоном обговорити із Юлією Тимошенко те, як голосує білосердечна фракція в раді рішення щодо передачі КП «Волиньприродресурс» бурштинових земель.
Нагадаю, лояльним до Палиці Василю Столяру та Роману Карпюку таки вдалося усунути Валентину Касарду із посади голови фракції. Але за таке «свавілля» вони поплатилися виключенням із партії. Вже на наступній сесії облради у травні залежний від групи Палиці депутат Володимир Кучер раптом згадав про те, що прихильниця Кирди і водночас директор санаторію «Пролісок» Касарда провела у закладі збори «Батьківщини», за які нібито не заплатили. Також Кучер раптом «згадав» про можливі порушення екс-голови облради Валентина Вітра – теж представника «Батьківщини». Більше про це читайте у матеріалі мого колеги Руслана Пилипчука.
ДРУГИЙ ШАНС ДЛЯ КОНСТАНКЕВИЧ
Після поразки у 2014-у Ірина Констанкевич отримала другий шанс стати нардепом. Хоча вона фактично ніколи не працювала в окрузі, тут з минулого року активно працює політична команда Палиці, яка залучає значні фінансові ресурси. Так, у містах та селищах вже працюють приймальні фонду «Тільки разом», активісти «УКРОПу» долучаються до всіх основних резонансних тем в межах округу (конфлікт із білорусами у Ветлах, «Волиньторф», бурштин), встановлюють майданчики, оновлюють стадіони.
«Бурштинова» тема може стати одним із наріжних каменів кампанії опозиційного на всеукраїнському рівні УКРОПу, адже їх меседжі непогано резонують із образою на владу потенційних та нинішніх бурштинокопачів. Все це звучить приблизно так: «Влада в Києві разом із політично упередженими силовиками, які вже репресували маленького Корбана, кришує бурштин і заробляє собі величезні гроші, а ви живете на цій землі і не маєте нічого. Ми дамо вам комунальне підприємство, яке дасть вам добувати цивілізовано. І з цього ви будете наповнювати місцевий бюджет, годувати сім’ї та матимете можливість послати Порошенка на…».
До того ж в окрузі вже активно формується система матеріального заохочення, яку вже не раз випробували в Луцьку: частково за рахунок власних сил, частково за рахунок колишніх працівників команди Єремеєва. Публічний вияв цієї системи: роздача путівок у Буковель в навчальних закладах, ну а не публічним, можливо, колись зацікавляться правоохоронні органи.
Для команди УКРОПу під час цієї кампанії не так важливо, хто саме буде їх кандидатом. Адже сама Констанкевич досі не проявила себе як успішний політичний лідер, а починати за 1,5 місяця до виборів вже пізно. Ще під час місцевих виборів 2015-го їх штаб успішно випробували іншу модель: орієнтуватися на імідж «господаря» Ігоря Палиці, популярні лозунги, матеріальні ресурси та засилля агітації через всі доступні канали. Якщо сильних опонентів немає, в таких умова перемогти може будь-яка політично адекватна людина. Чи буде Людмила Кирда сильним опонентом, побачимо.
«СОЛІДАРНІСТЬ» ХОЧЕ БОРОТИСЯ?
Висуванцем від пропрезидентської «Солідарності» в 23-у став боєць АТО Юрій Кулачек. Ось вичинка із його біографії: З 1985 по 1991 р.р. – робота в комсомольських органах. Потім працював на різних посадах в комерційних структурах (в тому числі – 1992-1997 р.р. – начальник відділу МТЗ ЗАТ «Оболонь», 2010-2013 р.р. – Голова наглядової ради ПАТ «Укрінбанк». Двічі обирався депутатом Ківерцівської районної ради.
Зважаючи на те, що у 2014 році він як самовисуванець набрав у окрузі аж 1,93% голосів, нині цей кандидат виглядає не надто перспективно. Чи розуміли це лідери «Солідарності», коли його висували? Очевидно, так. А тому треба визнати, що Юрій Кулачек буде технічним кандидатом у цій «гонці». Наскільки мені відомо, один з лідерів обласної «Солідарності» непублічно визнав, що в нього немає шансів перемогти.
«ІДЕЙНІ» КАНДИДАТИ
У матеріалах з прогнозами того, хто переможе на прийдешніх виборах, журналісти часто наперед визначають двох-трьох переможців, а на інших кандидатах «ставлять хрест» через те, що в них мало фінансових ресурсів, не надто сильна команда та не надто популярні для люмпенізованих мас лозунги. Проте пишучи саме так, журналісти не завжди неправі, адже в Україні саме кандидати із найбільшою кількістю грошей, командою та популярними для мас лозунгами перемагають благородних лібералів-інтелігентів, які «рублять правду-матку» про критично низький рівень свідомості електорату. Отож, в цьому розділі я намагатимусь знайти баланс між цинічними виборчими реаліями та бажанням не посягати на права всіх кандидатів, незважаючи на їх ймовірні шанси.
Висуванцем від ВО «Свобода» став перший заступник голови облради Олександр Пирожик. Хоча до цього він ніколи активно не працював у «маневицькому» окрузі, тут є осередки «свободівців», які можуть непогано працювати у переважно сільських громадах. Проте за попередніми оцінками, нині у ВО «Свобода» не надто багато фінансових ресурсів, а їх мережа осередків не може ефективно конкурувати із «Батьківщиною» чи «УКРОПом».
«Самопоміч» делегувала на округ лідера фракції у облраді Михайла Імберовського. За час роботи в облраді їх фракція позиціонувала себе як загалом опозиційна. Що і стало однією з причин відхилення пропозиції Імберовського щодо бюджетного регламенту ради.
Іще одним ударом по «Самопомочі» на всеукраїнському рівні стало «розпинання» міського голови Львова Андрія Садового за загибель рятувальників на Грибовицькому сміттєзвалищі біля міста Лева. У цьому напрямку навіть зійшлися позиції медіа-імперії Ігоря Коломойського, «Народного контролю» та команди Петра Порошенка. Треба визнати, що проблема сміття у Львові справді є. А тому медіа війна про «Самопомочі» спрямована на порушення їх опорної ідеї – прикладу успішного розвитку Львова на чолі із Садовим.
Але це все лише побічно стосується Імберовського. А більше його стосується той факт, що наразі «Самопоміч» розвивається як партія середнього класу, дрібних й середніх підприємців та інтелектуалів за рахунок своєї відносної «чистоти», пропаганди культу активізму та ліберальних ідей. Однак такі ідеї навряд чи стануть надто популярними у сільському окрузі, який роками «прикормлював» нардеп-«гречкосій». Тому одних лише правильних ідей для не місцевого лідера тут не вистачить. Чи є в Імберовського ресурси на активну рекламу? Чи є в нього активні місцеві осередки? Чи є достатній авторитет на місцях?
Приблизно ті ж аргументи можна наводити щодо шансів кандидата від «Народного контролю» Тетяни Ленартович. Хоча вона родом із Любешівщини, досі контролівці активно не працювали в окрузі, а значних фінансових ресурсів у них просто немає. Загалом теж саме я міг би написати і щодо кандидата від «Радикальної партії» Сергія Були, й «правосека» Олександра Сачка.
Як не дивно, кандидатом знову зареєструвався Федір Веніславський – доцент кафедри конституційного права України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (Харків, родом із Олики). У 2014 році він таки став третім із результатом 12,88%. На нинішніх виборах він може відтягнути частину голосів у лідерів, однак перемогти без дієвої команди та підготовки «ґрунту» на окрузі за 1,5 практично неможливо.
Ще одним кандидатом, який робить ставку на «земляцтво», став екс-голова Камінь-Каширської РДА Іван Вовк. Хоча у нього є суттєвий мінус – членство у Партії регіонів на далеко не останніх посадах. За інформацією «Вістей Каменя», Вовк вийшов з партії Януковича вже 21 лютого 2014-го, коли більшість Героїв Небесної сотні вже загинули. Тому цей аргумент він навряд чи зміг би «перебити», навіть масово роздаючи гроші на окрузі.
***
Чи означає все це, що ідейні політичні команди без значних фінансових ресурсів ніколи не зможуть перемагати олігархів у округах такого типу, як 23-й? Не зовсім. Щоб перемогти, як на мене, таким політсилам варто за кілька років до ймовірних виборів розбудовувати мережу активістів у кожному більш-менш великому населеному пункті, долучатися до вирішення всіх важливих питань життя округу, влаштовувати толоки, інші акції і активно пропагувати свої ідеї через звичайну кампанію «від дверей до дверей».
Будь-яка реклама у медіа не замінить живого напівагітаційного спілкування із людьми.
Новий закон щодо державного фінансування політичних партій, можливо, допоможе підтримувати такий варіант. Це набагато важче, ніж просто «засівати» округ, але набагато переконливіше, послідовніше і корисніше для виховання суспільства загалом.
Антон БУГАЙЧУК для інтернет-видання «БУГ»
