Формула води: що треба знати про якість і ціни на водопостачання
Що треба знати про воду, її якість та водопостачання в Україні. Коли та за яких обставин українці зможуть отримувати якісну питну воду з крана.
Вчені досі не можуть дійти згоди щодо того, скільки води на день повинна випивати доросла людина. Утім, точно відомо: пити треба не лише для того, щоб утамовувати спрагу. Шкіра, серце та суглоби теж потребують води, – інформує Економічна правда.
Перш ніж вода потрапляє у кран, вона проходить довгий процес очищення, щоб споживач не відчув на собі дію мікроорганізмів та шкідливих речовин. Утім, незважаючи на знезараження, не кожен українець наважиться пити таку воду.
Тимчасом у багатьох європейських країнах воду можна пити прямо з-під крана.
Тема якості води стала актуальною влітку, коли єдиний в Україні виробник хлору, підприємство “Дніпроазот”, зупинив його постачання. Водоканали забили на сполох і почали відверто та гучно говорити про проблеми в індустрії. А їх чимало.
Що не так з водою, якою ми користуємось, які проблеми в країні з водопостачанням, з якими загрозами можуть стикнутися мільйони українців, і чи можливо в Україні отримувати якісну питну воду з крана.
Від джерела до водоканалу
Головне джерело водопостачання для 70% населення України — Дніпро. У його басейні функціонують п’ять великих магістральних каналів і десять водогонів. Вони створені для водопостачання маловодних районів, забезпечення населення питною і технічною водою та зрошення земель.
Основними забруднювачами Дніпра, за даними Національної доповіді про якість питної води та стан водопостачання, є підприємства чорної металургії та агросектор (20%), а також комунальні господарства (67%), які скидають неочищені стоки у річку.
Віце-президент асоціації “Укрводекологія” Ольга Бабій підтверджує: багато промислових підприємств безкарно скидають стічні води з перевищенням допустимих норм концентрацій шкідливих речовин як в систему каналізації, так і в річки. Як наслідок — страждають міські очисні системи та навколишнє середовище.
В Україні тільки у 2017 році були схвалені жорсткі правила щодо контролю за скиданням стічних вод підприємствами, які вже багато десятиліть діють у ЄС. Проте, цього замало. Без якісного контролю і встановлення високих штрафів змусити підприємства інвестувати в очищення стоків буде складно, додає Бабій.
У випадку потрапляння до річки шкідливих промислових викидів, водоканалам доводиться різко змінювати технологію очищення і діяти в аварійному режимі, а це — додаткові витрати, які пізніше стають причиною зростання тарифів на воду, насамперед — для населення.
Правда ще і в тому, що очисні споруди, які входять до складу водоканалів, є вторинним забруднювачем річок. Вони будувалися в середині минулого століття, застаріли і не дозволяють ефективно очищати воду.
Очистка на водоканалі
Майже всі водоканали живуть в режимі постійного “гасіння пожеж” та браку коштів. Протягом 24-х років не відбувалося жодного суттєвого оновлення систем очищення води.
Споруди, що очищають воду, працюють за застарілими державними стандартами. Більшістю водоканалів використовується стара технологія очистки з хлоруванням та відстоюванням. Причина — відсутність коштів для оновлення.
Для якісних змін у системі проблему потрібно побачити комплексно. Навіть найбільш сучасне очищення на водоканалі не вирішить проблему якості води в стакані споживача, бо доставляти її доведеться по старих трубах.
Перший крок — інвентаризація мереж. Це дорого і вимагає зміни систем обліку та управління. Для чого? Для того, що б знати, які мережі треба замінювати першочергово і скільки на те потрібно коштів. Через відсутність такої інформації в галузі повністю відсутнє планування.
“На одиничних водоканалах є геоінформаційні системи (ГІС) — системи збору, зберігання і графічної візуалізації даних. Без неї неможливо розробити стратегію модернізації підприємства, неможливо побачити, що потрібно оптимізувати, скільки треба коштів на відновлення мереж, які резерви мають міста, що треба розвивати. Відсутність інформації про мережі – відсутність інформації про те, куди рухатись. Грошей для впровадження ГІС у водоканалів нема, тому майбутнього в них поки не має”, — підсумовує Бабій.
Вплив споживача на якість
Ситуацію на українських водоканалах можна назвати поганою або дуже поганою. На більшості підприємств галузі середня втрата води під час її доставки до споживача становить 30-50%.
За даними Мінрегіону, середньодобова річна норма споживання питної води на одного мешканця становить від 25 до 285 літрів залежно від району забудови і системи водопостачання.
“Головні причини — зношеність труб та відсутність у водоканалів важелів впливу на злодіїв, які крадуть воду, зокрема, через незаконні врізування. Відсутність компенсації споживачами загальнобудинкової різниці на багатоквартирних будинках. Часто така різниця в будинках, де є 100 % облік води в квартирах та загальнобудинковий лічильник, складає 50 % від обсягу поданої на будинок води. Причина – магніти на лічильниках та крадіжки води всередині будинку. – зазначає Бабій.
Зношені старі труби в будинках та мережах — це причина вторинного забруднення води.Проте без повноцінних карт мереж працівники водоканалів про дірки у трубах дізнаються тільки після виникнення великих проривів у мережах.
Ціна неефективного управління
Треба розуміти, що тарифи в різних населених пунктах не можуть бути однаковими. Вода з річки не може коштувати стільки ж, як вода із свердловини.
Так само вартість води у Києві буде відрізнятися від ціни на неї у Харкові чи Одесі. Причини можуть бути різними: від довжини трубопроводу до технології очищення.
Формування та реалізація цінової і тарифної політики на водопостачання та водовідведення входить до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, НКРЕКП.
Однак перш ніж тариф буде підвищений, компанія-постачальник, так званий ліцензіат, повинен подати до НКРЕКП відповідну заяву, у якій повинен пояснити, чому виникла необхідність для перегляду вартості послуги.
“На одному підприємстві на очищення річкової води можуть використовувати 30 грамів реагенту, на іншому — 100 грамів. Абсолютно різні процеси, тому єдиного тарифу на воду бути не може. Це все залежить від технології”, — підкреслює Бабій.
Структура середнього тарифу на централізоване водопостачання виглядає так.
Джерело: 52 ліцензіати НКРЕКП, дані за 26 липня 2018 року
Майже 40% у тарифі на водопостачання займають зарплати, електроенергія — трохи більше 30%. У тарифі на водовідведення оплата праці з відрахуваннями займає майже 45%, електроенергія — 26%. Частка інших складових не перевищує 8%.
Джерело: 52 ліцензіати НКРЕКП, дані за 26 липня 2018 року
Тарифи — єдина стаття доходу водоканалів. В асоціації кажуть, що цих коштів вистачає тільки на першочергові цілі: виплату зарплат, електроенергію та інші витрати, пов’язані з щоденною діяльністю підприємств.
При цьому інвестиційні програми в останні три роки водоканали не виконують. Причина — несвоєчасне коригування тарифів регулятором.
“Ми мусимо платити зарплату і податки, а також розраховуватися за електроенергію — інакше нас відключать. Тому ми вимушені жертвувати інвестиційними програмами: ремонтами та розвитком”, — розповідає віце-президент профільної асоціації.
За її словами, несвоєчасне коригування тарифу стало причиною невиконання інвестиційних програм. Через це галузь продовжує занепадати. “Середнє зношення мереж в Україні становить 75%”, — скаржиться Бабій.
Щоб не допустити повного зношення мереж та інфраструктурного колапсу, водоканали потроху латають дірки за кошти міжнародних фінансових організацій.
Інвестиції МФО — крапля в морі
За кошти міжнародних фінансових організацій в Україні реалізується кілька інфраструктурних проектів. Один з найбільших — “Розвиток міської інфраструктури-2”, який фінансує Світовий банк. Мова йде про кредит на 292 млн дол. Ще 50 млн дол на цей проект виділив Фонд чистих технологій.
Проект розрахований до кінця 2020 року. Він охоплює три компоненти: покращення міської інфраструктури, зміцнення інституційної спроможності та розвиток соціально-економічного потенціалу. До проекту долучена низка найбільших комунальних підприємств країни, зокрема водоканалів та компаній поводження з відходами.
Отримання цих коштів стало реальним завдяки успішній реалізації першого проекту “Розвиток міської інфраструктури” на загальну суму 140 млн дол. У ньому брали участь 14 комунальних підприємств та 14 міст України.
Метою першого проекту було поліпшення якості послуг з водовідведення та водопостачання, відновлення основних фондів водоканалів та підвищення енергоефективності цих підприємств.
Крім того, у 2015 році 400 млн євро на фінансування інфраструктурних проектівукраїнських великих і середніх міст із захисту та відновлення комунальної інфраструктури виділив Європейський інвестиційний банк.
Ще один проект — Бортницька станція аерації. За допомогою майже 1 млрд дол кредитних коштів, наданих Японією, вона повинна стати зразковим підприємством.
Більше глобальних іноземних інвестицій в інфраструктурні проекти в Україні нема, хоча очевидно, що вони вкрай необхідні. За словами Бабій, кошти в країну не прийдуть, поки уряд не затвердить стратегію розвитку галузі.
“Кабмін повинен показати, скільки у нас є грошей, скільки нам потрібно та в які терміни ми їх повернемо. Тільки після цього почнеться розвиток”, — упевнена вона.
До слова: МФО надають кредити у валюті. Враховуючи останні девальваційні тенденції, ці позики можуть значно підвищити цифри у квитанціях споживачів.
Модернізація свідомості
За даними НКРЕКП, на господарські потреби використовується кілька мільярдів кубометрів води за рік і п’ята її частина йде в каналізацію. Вода втрачається при протіканні водопроводів, кранів, змішувачів, змивних бачків.
“З несправного крана за добу витікає до 1,5 куб м води, з бачка — до 8 куб м”, — заявляють у комісії.
Для економії води необхідно підтримувати запірну арматуру в робочому стані, вчасно міняти прокладки і трубопроводи. Однак головний захід з економії — “модернізація” свідомості та зміна власних звичок. Як це зробити? Комісія дає такі поради.
Витоки в санвузлі. Найбільші витрати води у квартирі відбуваються в санвузлі. На перший погляд, вони незначні, але загальний їх обсяг величезний. Причиною таких витоків є наліт на клапані, тому бачок необхідно регулярно чистити і промивати.
Ванна чи душ? Для приймання ванни потрібно 150-200 л води, для душу — 20-30 л.
Миття посуду. Мити посуд під проточною водою неекономно двічі: крім води, збільшується витрата мийних засобів. Ощадливіше користуватися двома раковинами: в одній розчиняється мийний засіб, в іншій посуд обполіскується.
Чищення зубів. Зазвичай під час чищення зубів вода безперервно тече з крана. Такі витрати дорівнюють обсягу витоків через несправність бачка туалету. Набагато ощадливіше чистити зуби, набираючи воду в склянку.
Прання. При пранні чи полосканні білизни не варто наповнювати ванну водою доверху. Користуватися пральною машиною бажано при її повному завантаженні.
Використання води за межами будинку. Не варто поливати город водопровідною водою, це карається штрафом. Для миття машини слід використовувати губку і відро — при використанні приєднаного до крана шланга йде надто багато питної води.
Усунення витоків. “Якщо ви не можете усунути причину втрати води самостійно, викличте слюсаря. За ремонт з усунення витоків платити не треба. Вартість роботи і матеріалів для ремонту входить у суму сплачених комунальних платежів. Подавайте заявки на ремонт і скарги в письмовому вигляді”, — радять в НКРЕКП.
Якщо витік води не ліквідований у той же день, ЖЕК зобов’язаний компенсувати збитки. “Не бійтеся відстоювати свої права”, — додають в комісії.
