Який ти, Хрестителю Руси? До 1000-ліття з дня смерті Великого Київського князя Володимира.

22-го та 23-го набазі Володимир-Волинського історичного музею відбулися пам’ятні читання до річниці із дня смерті князя Володимира.  У перший день читань звучали теми «Життєвий шлях князя Володимира”, “Внесок у розбудову Київської держави”, “Фольклор про Володимира Великого”. Другий день – присвячено особистому життю князя та запровадження християнства як пануючої релігії на Русі.

У доповіді наукового співробітника музею Олексія Петруніна, можна знайти цікаві факти з життя нашого славного предка, державотворця, засновника Києво-Руської держави князя Володимира.

Отже, невідома точна дата народження князя Володимира Святославовича. Він був одним із наймолодших синів князя Святослава Хороброго і був народжений не від княгині Ольги, а від однієї із наложниць князя,  тому до нього була така неуважність з боку літописців та з боку сучасників. Ймовірно, він міг з`явитися на світ між 956 і 962 роком.

Місце народження князя також точно невідоме. Знову маса загадок, гіпотез, різних припущень. Є три головні версії : українська, російська і білоруська.

У літописах кінця 15-го століття, які виявлені на території Росії дослідниками, сказано що Володимир народився на території села Будутино, куди розгнівана княгиня Ольга відправила його майбутню матір, свою ключницю, Малушу. Російські дослідники припускають, що йдеться про село Будник (під Псковом).

Українські дослідники, зокрема, Юрій Диба висунув версію, що батьківщиною князя є село Будятичі Іваничівського району Волинської області. Українська версія є більш вірогідною, тому що Київщина  і Волинь завжди були пов’язані між собою культурно та економічно. Потрібно взяти до уваги ще географічний фактор. Від Київщини до Волині близько 500 км відстані, а Псков входив до складу Новгородської землі – це була північна околиця тогочасної Київської Русі, відокремлена від решти території глухими непрохідними пралісами і топкими болотами. Був доступний лише водний шлях комунікацій з тими землями.

Також і білоруси претендують на батьківщину князя Володимира. Є припущення, що це могло бути село Будатино.

Кожен народ, кожна країна намагається приписати собі якісь заслуги князя, хоча місце народження – це не його заслуга, а просто збіг обставин.

Дитинство і юність були найважчими періодами життя великого князя Київського. Причиною цього стало його походження від ключиці Малуші. Це призвело до непростих стосунків між братами – Олегом і Ярополком. Доходило до того, що навіть придворна прислуга, знать відверто глузували з нього, називали його «холопищем», хоча князь Святослав визнавав його за свого сина. Саме в ці періоди його життя почалось формування його як особистості, закладаються риси характеру, які мають вплив на всі подальші вчинки у зрілому віці.

Очевидно, щоб уникнути протистояння між своїми дітьми, князь Святослав відіслав наймолодшого сина відіслав в далеке північне місто Русі – Новгород, поставив його там своїм намісником. В літописах пишуть, що Володимир княжив у Новгороді, будучи ще неповнолітнім. В ті часи повноліттям вважалось досягнення віку в межах 22-х – 23-х років. Володимир вирушив до Новгорода не сам, а в супроводі брата його матері. Це був Добриня. Як і в українському, так і в російському фольклорі, його ім’я неодноразово згадується у різних творах, які передаються з покоління до покоління уже кількасот  років.

В кінці 10-го століття Новгород був одним з найбільших торговельних центрів в Північній Європі, і контроль над цим містом мав для київських князів дуже велике значення, тому що водними шляхами від Балтики до Чорного моря проходив знаменитий шлях «із варягів в греки» – трансконтинентальна «водна артерія», по якій шли товари, гроші.

В 972-му році трагічно загинув князь Святослав у битві з печенігами і одразу ж між його дітьми спалахує ворожнеча, міжусобиці. Переміг Ярополк, старший, який вбив свого брата Олега і став великим князем Київським. Володимир в цей час знаходився у Новгороді і зрозумів, що Ярополк не зупиниться на вбивстві одного брата. Вони з Добринею вирушають до найближчих сусідів: на Скандинавський півострів, який тоді населяли племена вікінгів – норманів. На Русі їх звали «варягами». Цей період життя не висвітлений у літописах, можна припустити, що він разом з вікінгами брав участь у численних військових походах.

Зібравши цілий військовий загін із вікінгів-норманів, князь повертається на Новгородську землю і починає відвойовувати її для себе. Оволодівши містом, оголосив братові війну. Протистоянню з Ярополком передував напад Володимира на Полоцьке князівство. Перед тим, як воювати з братом, Володимир вирішив одружитися. Його вибір пав на князівну Ругніду – доньку володаря Полоцького князівства. Далі сталась міжусобна сутичка – Ругніда не бажала виходити за незаконно народженого князя, і Володимир не придумав нічого кращого, як захопити місто Полоцьк, спалити його вщент і силоміць змусив стати князівну його дружиною, а всю родину її – знищив.

Прибувши під Київ з варязьким військом, взявши місто в облогу, Володимир шляхом підкупів та інтриг викликав на переговори брата. Коли той піддався на цю пропозицію, то негайно був вбитий за наказом Володимира у 980-му році. З того часу починається довгий 35-літній період правління князя Володимира вже у статусі Великого князя Київського.

Володимир розумів, що така велика країна, що простяглась від Карпат і до Волги і від Балтійського і до Чорного моря, вимагала єдності. В ті часи ця територія була населена різними племенами, які мали різні мови, релігію, культуру, вірування.

Родо – племінна знать, мала сепаратистські погляди і не хотіли приєднуватись до київської влади. 980-ті роки – перша релігійна реформа з метою уніфікації язичницьких вірувань. Запровадження пантеону з 6-ти богів на чолі з Перуном. В цей період літописи фіксують навіть людські жертвоприношення на капищах. Сказано, що тоді з`явились перші мученики за християнську віру. Але ця реформа була нетривалою, і місцеві племена не бажали об’єднуватись під владою Києва.

Прагнучи здобути авторитет серед своїх підданих, він лицемірно турбується про бідних та слабких, дуже активну увагу приділяє своєму війську. В цей період життя князь, будучи чоловіком в розквіті сил, очевидно, собі не відмовляв у задоволеннях. Він тримав власний гарем з багатьма наложницями, і попри те, що був одружений з Ругнідою, від різних жінок князь мав 12-теро дітей.

Наприкінці 980-их років князь зважився на запровадження у  своїй імперії християнства. Важливим аргументом на користь християнства було долучення Русі до культурного середовища держав Західної Європи. Будучи розумним і далекоглядним політиком, Володимир вибрав християнство східного зразка.

Чому саме східний обряд? В літописах зображена така легенда, що він розсилає гінців по різних куточках світу: до мусульман, римо-католиків, іудеїв і потім, коли всі повернулися, розповідали, який обряд кращий. Князю ніби найбільше сподобався православний обряд.

Володимир розв’язує проти Візантії  війну, захоплює місто Корсунь, Херсонес, і саме там він приймає хрещення і отримує друге ім’я – Василь. Після цього укладає мир на вигідних умовах з Візантією, і одружується із сестрою візантійських імператорів – царівною Анною. Далі починається знаменитий процес «Хрещення Русі».Князь запроваджує християнство як обов’язкову для всіх релігію. Це був дуже болісний процес для усього народу.

Хоча масове хрещення відбулося в Києві, але в провінціях цей процес затягнувся на десятки, навіть сотні років. В деяких землях, наприклад, Волинь, Галичина, Київ християнство не було чимось новим, бо географічне розташування цих земель близьке до країн Західної Європи. В містах вже існували християнські громади.

Антрихристиянські виступи жорстоко придушувалися у Новгороді. Це супроводжувалося створенням широкої мережі церков і монастирів. До Києва, Смоленська, Новгорода приїжджали запрошені з Болгарії, Візантії архітектори, іконописці, різьбярі по дереву, майстри з різних спеціальностей.

З’являються перші писемні носії інформації. В цей період будувалися дороги, карбувались золота і срібна князівська монета, чим він фактично поставив себе на один щабель із королями та імператорами Західної Європи. Налагоджуючи державно-адміністративну систему, князь поділив провінції між своїми синами, і вже в 988-му році вперше згадується наше місто Володимир, яке було передане у володіння одному з його синів, князю Всеволоду. Археологи стверджують, що наше місто існувало раніше на кількасот років, вже були сліди людської життєдіяльності, просто князь підняв це поселення на новий суспільний статус. Це був охоронний форпост на західних землях Київської Русі.

Ще за життя Володимира Великого, між його синами наростає напруження. Він не визначив єдиного спадкоємця. Хоча князь і заповідав, щоб усі сини жили в злагоді, але це лишилось красивою мрією. Як колись Володимир, будучи новгородським князем оголосив війну Києву, так само і один з його синів, князь Ярослав, майбутній Ярослав Мудрий, оголошує війну своєму батькові. Він відмовився платити Києву данину, виявивши непокору батькові. І Володимир став збирати проти непокірного сина військо, але помер 15-го липня 1015-го року, залишивши величезну державу перед небезпекою. На Русь насувалась печенізька орда, здійснювали свої набіги кочові племена. Діти Володимира готувались до запеклої боротьби за київську владу.

Україна є чи не єдиною великою європейською державою, що не має могил своїх відомих предків – вождів, князів, королів. Ми не знаємо, де знаходяться могили Володимира, Данила Галицького. У літописі сказано, що Володимир був похований у Десятинній церкві, в Києві. Нібито в 17-му столітті митрополит Петро Могила віднайшов мощі Володимира Великого. Ця церква була зруйнована під час татаро-монгольського нападу в 1241-му році. Але у науковців викликає сумнів рівень розвитку археології в 17-му столітті. Невідомо, чи це були віднайдені мощі Володимира, чи якісь інші поховання, які могли бути в церкві, наприклад нащадків князя чи духовенства.

Треба сказати про канонізацію князя. Це також загадка, адже якихось документів, що підтверджують цей факт, немає. Відомо, що його почали визнавати, тобто зародився культ Володимира, у 15-16-му столітті.

Науковець Богдан Янович виступив із доповіддю на тему «Образ князя Володимира в українському фольклорі».

У багатьох українських піснях, переказах, легендах оспіваний князь Володимир та пам’ять про нього. Його діяльність була настільки багатогранною, що історичні факти переплелися із легендами, переказами. Прозвали його «Володимир – Красне Сонечко» за його турботу до бідних, калік і сиріт.

В одній з легенд йдеться про те, що його дружина, яку він змусив силоміць жити з ним, хотіла вдарити його ножем. І тут він на неї розсердився, а на зустріч вийшов їхній син з оголеним мечем і заступився за матір.

Князь Володимир дбав про військо, як і його батько. Одного разу, дружинники стали нарікати на нього з такими словами : «Горе головам нашим! Дав він нам їсти дерев`яними ложками, а не срібними». Почувши про це, князь Володимир віддав наказ зробити для своїх воїнів срібні ложки. Звичайно, що це легенда, але літописець записав такі слова князя Володимира: «Сріблом і золотом не знайду собі дружини, а з дружиною – здобуду срібло й золото.»

Оригінальним витвором народу є билини. Це жанр героїчного епосу часів Київської Русі, що розповідає про богатирів. Страшним лихом було нашестя печенігів і захисниками виступають герої – богатирі із билин. Щонайкращими епітетами оспівується князь у так званих «Билинах Київського циклу». Найвідоміші особистості в цих билинах це Ілля Муромець і Добриня.

Існує Корсунська легенда про прийняття християнства. Вона має історичну основу. 987-мий рік. Візантійський імператор попросив князя Володимира про допомогу, у боротьбі із одним жорстоким узурпатором. Князь прийшов до Корсуня. Жителі сіл відчайдушно тримали оборону, але серед них знайшовся зрадник, який підказав, що потрібно перекрити воду, і таким чином місто здалося.

Відомо, що аби взяти Анну за дружину, князеві ставлять умову: прийняти християнство. Коли Анна прибула до Корсуня, то князь Володимир осліп. І вона йому дає пораду, що він прозріє, якщо прийме християнську віру. І в купелі хрещення князь Володимир прозріває.

Відомий факт, що коли Володимир вінчався з візантійською принцесою Анною, то патріарх міста Константинополя благословив їх іконою Божої Матері і ця ікона зараз у Зимненському монастирі.

Ще одна цікава легенда про Василівську церкву. Адже відомо, що коли князь повертався з Карпат, де переміг плем’я білих хорватів, і коли він зупинився у Володимирі, то дав наказ, аби кожен з воїнів приніс по одній цеглині і таким чином була збудована Василівська церква як подяка Богові за переможний похід.

Володимир Великий оспівується навіть у колядках, зокрема знамениті образи у колядках і щедрівках Василь і Меланка – їхніми прототипами є князь Володимир і його мати Малуша.

Володимир Данилюк розповів, що спочатку місто мало назву Ладомир у 7-9-му столітті. А уточнення Волинський отримало після Третього поділу Польщі.

Про особисте життя князя розповіла Орися Вознюк.

Літописці по-різному описують кількість наложниць, яких утримував князь. Одні пишуть, що їх було 40, інші – що 800. А ще існує версія про 1100 жінок у гаремі князя. Однак напевне стверджувати ніхто не може.

Перша офіційна дружина князя була Олова (978-979-ті роки). Про неї відомо лише, що вона померла у 1100-му році.

Далі – Ругніда, яку князь взяв заміж силою, знищивши її сім’ю. Князівну перемейнували Гориславою на слов’янський лад. Існує версія, що саме її князь кохав найбільше зі всіх своїх дружин. Вона народила йому найбільше дітей. Це були Ізяслав, Всеволод, Прямислава, Мстислава та майбутній Ярослав Мудрий. Також існує легенда про Ругніду, яка розповідає нам, що вона хотіла вбити Володимира, таким чином помстившись за свою рідню. Пізніше жінка жила з дочкою. Відомо, що Ругніда стала черницею і їй дали ймення Анастасія. У 1000-му році померла.

Четвертою дружиною Володимира була Малфріда – дочка турівського князя. Вона стала матір’ю Святослава. П’ятою була Адель – дочка перемишлянського князя, яка народила Мстислава Хороброго, Станіслава і Судислава. Далі по списку йде Анна Порфіророгенета, сестра імператора Василія ІІ. Вона народила князеві двох синів. Є відомості, що за три роки до смерті, близько 1012-го року відбувся останній шлюб князя із дівчиною, ім’я якої залишилося невідомим.

Наталія Тарковська