Безвіз після виборів: чи залишиться безвізовий режим із ЄС за президента Зеленського

За останні два роки безвізовий режим України з Євросоюзом став не просто зручним, а звичним. Кількість виданих біометричних паспортів вже перевищила 12 мільйонів! Проте, чи збережеться він при новообраному президентові Зеленському і які причини відмови українцям при виїзді до країн ЄС називали частіше, спробуємо розібратись у матеріалі.

Досі багато хто пам’ятає, на яку тривалу та непевну історію могла перетворитися поїздка до Варшави, Рима, Праги чи Брюсселя для тих, хто не мав відкритої візи. Не дивно, що через це багатьох так тривожить питання про те, чи немає небезпеки скасування безвізу з ЄС – особливо з огляду на останні події в Україні. Європейська правда вирішила нагадати, якими є умови збереження безвізового режиму.

Журналісти також розібралися, що відбувається з його роботою зараз, в тому числі з відмовами українцям у перетині кордону (яких нині безпрецедентно багато). А щоби розібратися в цьому, згадаймо, як саме ми прийшли до безвізового режиму.

Відлуння битви за безвіз

Щоби зрозуміти, що загрожує безвізу (і чи загрожує щось взагалі), варто згадати, як ми його отримали.

“Безвізовий діалог” Києва з Євросоюзом почався у далекому 2008 році. У 2010-му Україні надали План дій візової лібералізації – першій серед держав регіону. Проблема у тому, що, отримавши цей документ, Київ довго ним “пишався”, не виконуючи. Як наслідок – нас обійшли всі, хто того бажав.

Молдова почала безвізовий діалог влітку 2010 року і менше ніж за чотири роки вже мала скасовані візи. Грузія стартувала в лютому-2013 і вклалася у чотири роки з гаком. А от Україна поставила “антирекорд”: майже дев’ять років від початку переговорів до старту безвізу.

Чому так довго? Причин можна назвати чимало.

Це і те, що Україна долала шлях першою, домовляючись “з нуля”, а наші сусіди мали змогу скопіювати український план. Це і те, що у 2010-2013 реальних змін бракувало. Це і проблеми з антикорупційними реформами вже після Революції гідності.

І, нарешті, причиною є те, що Україна – надто велика. Це серйозний аргумент, через нього рішення щодо нашої держави часом ухвалюються надто довго. Та коли це стається – Україна, як локомотив, може потягнути за собою інші держави регіону.

Саме це сталося з безвізом.

Молдова і Грузія не випадково отримали безвізові плани, ідентичні українському. Річ у тім, що після початку переговорів з Україною ЄС погодився зробити безвізовий режим однією з “морквинок” формату Східного партнерства (СхП) – тобто доступним для всіх держав регіону.

До переліку тих, хто досяг успіху, згодом може долучитися Вірменія, яка цього року почала безвізовий діалог з Єврокомісією. Ще дві держави партнерства – Азербайджан та Білорусь – зберігають формальне право на безвіз, але не факт, що вони колись зважаться йти цією непростою дорогою.

Річ у тім, що до переліку умов для скасування візового режиму ЄС включив проведення значних реформ, в тому числі у питанні боротьби з корупцією та дотримання прав людини, і це – не формальність, а реальна вимога. Та ця дорога відкрита в обидві сторони.

Безвіз можуть як надати, так і забрати.

Провівши реформи, наша держава отримала безвізовий режим, але у разі їх скасування його дія буде зупинена. Ще одна теоретично можлива причина його призупинення – якщо будь-яка країна ЄС стикнеться з напливом тих українців, хто порушив або намагається порушити правила безвізового режиму.

А отже, нам самим важливо стежити, щоби ці проблеми не виникли.

Безвіз із відмовами

Якщо на початку дії безвізового режиму доводилося переконувати українців, що їздити “за біометрикою” не складно, то зараз у цьому немає потреби. Багато хто вже мав змогу “помацати” безвіз та переконатися в його дієвості.

При цьому, як не дивно, достовірної статистики саме безвізових подорожей не має ніхто!

Від червня 2017 року, коли запрацював безвізовий режим, українці майже 40 мільйонів разів подорожували до держав ЄС. Однак до цієї цифри входять також ті, хто їздить із візами (шенгенськими чи робочими), і ті, хто має дозвіл на проживання в ЄС. Прикордонники нарахували понад 2 мільйони поїздок із “чистими” паспортами, але профільні експерти вважають, що реальна кількість безвізових подорожей – в рази вища.

Не ведуть такої статистики і у Брюсселі. Ба більше: навіть якщо людина перетинає кордон ЄС із візою у біометричному паспорті, її часто зараховують як “безвізового” туриста, в тому числі не знімають відбитки пальців.

А от що європейці уважно рахують – то це кількість “проблемних” подорожуючих. 

Біда в тому, що українців серед них – чимало, і ця кількість стрімко зростає.

Як повідомили в агенції ЄС Frontex, у 2015 році, коли ще діяв візовий режим, на кордоні “розвернули” майже 22 тисячі українців. За рік їх було на 6 тисяч більше. У 2017, із запуском безвізу, цей показник перевищив 37 тисяч, а в 2018 сягнув 57,5 тисяч!

Це – абсолютний рекорд серед усіх країн, громадяни яких подорожують до Європи. Нині жодна інша держава світу не має близьких до того значень.

Фактично, три з десяти відмов у в’їзді на кордонах Євросоюзу – українські!

Звісно, на фоні всього багатомільйонного потоку українських подорожуючих це – небагато, близько 0,3%. Це вдесятеро менше, ніж відсоток відмов консульств у “візові часи”. Але кожному із 57,5 тисяч наших співгромадян, які потрапили у цю статистику, відмова зламала плани та стала серйозною проблемою.

І тому варто розібратися, з яких причин українців розвертають на кордоні ЄС. Європейська прикордонна агенція Frontex надала трохи деталей щодо цього.

Готелі, гроші, дні – через що відмовляли українцям

Найчастіша причина – відсутність або непереконливість документів про мету візиту (22,7 тисячі відмов). Це – найширша підстава, вона застосовувалася найчастіше навіть у той час, коли ми їздили до ЄС із візами.

Головна порада, як не потрапити у таку халепу: завжди майте із собою роздруковану бронь готелю та зворотні квитки (якщо подорожуєте літаком).

Відсутність зворотного квитка – одна з найчастіших причин проблем на кордоні. Радимо не покладати надію на квиток у телефоні. В аеропорту може не бути інтернету, або ж телефон може розрядитися. Отримати відмову через це буде особливо прикро, а такі випадки мали місце. Якщо ж ви зупиняєтеся у друзів, у родичів, у кемпінгу тощо – будьте готові надати прикордоннику контакти цих друзів/родичів або деталі запланованого маршруту. Додамо, що на наземному кордоні зворотні квитки, як правило, не вимагають навіть у автобусах, а у тих, хто їде власною машиною – і поготів. І це не є проблемою.

На другому місці – відмови через “нестачу грошей” у туриста.

Ця причина минулого року показала просто вибухове зростання.

У 2016 році через це відмовили у в’їзді 2 тисячам українців, у 2017 їх було вже 4370, а торік ця цифра перевищила 16,5 тисяч! Вражає, чи не так?

На жаль, ми маємо вдосталь історій, коли підстави цих відмов були сумнівними. У Шенгенському кодексі, зокрема, є норма про те, що кошти можна мати на банківській картці, але на практиці прикордонники, особливо польські, це положення ігнорують. І тому наша порада така: майте достатню кількість готівки, якщо подорожуєте через Польщу або якщо є проблеми з іншими документами (приміром, за відсутності броні готелю). Адже питання коштів найчастіше постає саме у “проблемних” випадках, коли прикордонник має підозри щодо подорожуючого, але не може довести їх іншим чином.

І, нарешті, ще одна популярна причина відмови, на яку варто звернути увагу – перевищення 90-денної норми перебування в ЄС для тих, хто не має посвідки на проживання. Торік через це 5,8 тисячі людей повернули з кордону до України.

Щоправда, всі ці деталі матимуть значення лише у разі, якщо безвіз збережеться.