Багатодітна мама з Волині про біженців: «Місця вистачить на всіх»
Іноді просто вражає, на які надзвичайні вчинки може бути здатна звичайна людина, звичайна жінка. Жителька Нововолинська, яка двічі поборола смертельну хворобу, змогла виховати і поставити на ноги 13 дітей, та ще й прийняти у дім біженців. Кореспондент інтернет-видання «БУГ» поспілкувався з такою жінкою, Оленою Матвіюк, мамою дитячого будинку сімейного типу у Нововолинську на вул. Львівській, 44.
– Пані Олено, то скільки ж у вас дітей?
– Троє біологічних дочок, і десятеро прийомних, одну з десяти дочка моя удочерила (наймолодшу, Софійку).
– Якого віку ваші діти?
– Софійці 5, а далі 10 років, 11 і аж до 23, а найстаршим 34, 35. Різного віку наші діти.
– То скільки ж вас живе вдома?
– Та поки всі. Ну, тобто, дві дочки заміжні живуть окремо. До речі, незабаром знову маємо весілля. Дочка Лілія, котра удочерила Софійку, скоро виходить заміж. Ще тато у нас є, але зараз поїхав на заробітки.
– Як успіхи ваших дітей у навчанні?
– Всі молодці, всі вчаться. Син закінчує 5 курс Луцького політехнічного університету, дочки вчаться у Львові в медичному і в університеті Франка, ще один син вчиться в Нововолинську в електромеханічному коледжі, дві дочки вчаться на перукарів, а ще двоє школярів. Ну а старші вже вивчилися. Звісно, і пільги працювали. Але мої діти теж старанні.
– Як ви даєте раду зі стількома клопотами? Чи допомагає вам хтось? Можливо, міська влада?
– Та які там клопоти, я звикла (сміється). Ні, ніхто нам не допомагає, особливо на будівництві. Все за власний кошт. Колись ми записали диск про те, як нам Бог допоміг – я двічі зцілилася від раку, і поїхали в Америку, де продавали ці диски. На виручені кошти якраз побудували будинок.
– Це будинок для старших дітей, у яких вже свої сім’ї??
– Так. Розумієте, ми з чоловіком вирішили забезпечити наших дітей житлом ще й після того, як вони створять свої сім’ї. Тому побудували 6–квартирний будинок в селі Осмиловичі. Правда, він ще не закінчений, і не зданий в експлуатацію. Але три тижні тому ми прийняли 14 людей з Дніпропетровська, це теж з будинку сімейного типу. У Дніпропетровську поки безпечно, але у цих людей під боком гіркий досвід інших сімей в сусідніх областях, які не змогли вчасно виїхати, і багато людей загинуло. Тому вони бояться. У нас же місця вистачає. У наших біженців дітки мають проблеми з пересуванням, серед них є інваліди. Зараз ми шукаємо перевізника – таксі на 8 дітей, їх треба довозити до міста в школу №9 Нововолинська.
Так от, ми лише кілька днів тому перевезли їх у село, до того вони жили у нас, спали на підлозі, на матрацах. Ми ще не закінчили будинок,тому там не було ні плитки, нічого. Ми все збирали по людях, допомогли церкви.
– Доки Ваші переселенці планують жити у Нововолинську?
– Ну, до кінця навчального року – це точно. Далі все буде залежати від ситуації в країні.
– Можливо, маєте якісь труднощі? потрібна якась допомога?
Та хіба я знаю (усміхається), так одразу й не згадаєш… Ніби все у нас є… А от нашим дніпропетровцям… Дуже хочеться, щоб діти могли нормально їздити в школу.
Це феноменально, коли сім’я з 13 людей приймає у себе біженців – сім’ю з 14 людей. пишаємось такими людьми.
Василина БОРУЦЬКА