15 мільйонів за життя: чому родини загиблих в російському полоні не можуть довести катування своїх рідних
Судмедексперти не хочуть підтверджувати наслідки катувань у загиблих українців, які перебували в російському полоні. З чим це повязано?
«росіяни написали, що причиною смерті мого чоловіка була пневмонія. Наша судмедекспертка каже, що це був туберкульоз і що вона не бачить слідів катувань. Чекайте, він же не поїхав до росіян у колонію попити чаю і там захворів. У нього нігті з пальців вирвані — це не катування? Він важив 110 кг до війни, а в морзі лежав висушений скелет замість тіла — це його не катували?
Військова частина підтвердила, що Сашко потрапив у полон під час виконання бойового завдання. А в лікарському свідоцтві про смерть написали, що він помер через захворювання, а не внаслідок участі у воєнних діях. Я посперечалася з судмедексперткою, а вона викликала до моргу поліцію», — розповідає Оксана Г.
Її чоловік Олександр потрапив у полон у квітні 2022 року. російська сторона передала його тіло в Україну у грудні 2023 року. Досі Оксана намагається довести, що її сімʼя має право отримати 15 мільйонів гривень за загиблого в полоні.
«Я переконана, що експерти пишуть у своїх висновках про смерть від захворювання, бо держава хоче зекономити на виплатах таким сім’ям, як моя, адже нас багато», — говорить Тетяна Т., дружина військового. Його тіло передали з полону в березні 2024 року.
«Щоб за померлого в полоні родина могла отримати виплату як за бійця, що загинув у бою, потрібно довести, що людина потрапила в полон під час виконання бойового завдання. І що смерть спричинена саме перебуванням в полоні», — пояснює адвокатка з військового та кримінального права Адвокатського обʼєднання «Актум» Оксана Доготер.
Але чи можуть українські експерти визначити причину смерті бійців за станом тіл, переданих з росії? Як оформлення медичних документів може вплинути на долю виплати? Чому Женевська конвенція заважає безперешкодному призначенню таких виплат? Усе це зʼясовувало hromadske.
Проблеми судмедекспертизи
«Нас у Донському примушували 5 тисяч разів за день присідати. У камері був старший чоловік. Він не витримав, упав, а нам заборонили йому допомогти. Ми над ним присідали до самої ночі. Я пам’ятаю, як його очі поступово ставали скляними. Його серце зупинилося.
А Павла Божка росіяни так били, що переламали всі кістки, у нього відмовили нирки. У карцері йому 13 діб спати не давали, у нього почалися психічні розлади. А за російськими документами він помер у колонії від панкреатиту», — розповідає колишній боєць Олексій Ануля. У російському полоні йому шість разів змінювали місця утримання. Його обміняли в ніч проти 1 січня 2023 року.
За словами одного зі слідчих, який веде досудове розслідування у справах загиблих українських полонених, причиною їхньої смерті росіяни завжди вказують якусь хворобу: пневмонію, туберкульоз, серцеву недостатність, проблеми шлунково-кишкового тракту тощо.
«У мене таке враження, що наші судмедексперти, коли тіло доставляють в Україну, просто переписують українською російські висновки й не проводять експертизу як слід. росіяни написали моєму чоловікові “туберкульоз” — наші це повторили», — говорить Оксана К., дружина загиблого в полоні.
Однак слідчий це спростовує.
«Ми не можемо сліпо вірити тому, що пишуть російські судмедексперти. Після повернення тіла експертизу проводять уже наші фахівці — у межах кримінального провадження щодо смерті. І свідоцтво про смерть РАЦС видає на основі висновків українських експертів, а не російських», — сказав він нам на умовах анонімності.
За словами Олексія Анулі, померлий у полоні боєць може довго лежати в камері серед живих, поки росіяни заберуть тіло. Але чи одразу вони передають його своїм експертам для проведення розтину? І скільки часу минає, перш ніж проведуть обмін?
Судмедексперт Станіслав працює з тілами, які повертають в Україну. Він зауважує, що їхній стан зазвичай жахливий: вони могли довго бути прикопані в тимчасовому похованні, зберігатися не в морозильній камері або декілька разів заморожуватися й розморожуватися.
Окрім того, тіл для обміну між росією й Україною так багато, що й в українських моргах вони можуть бути іноді місяцями, перш ніж дійде до експертизи. Це все ускладнює роботу експерта. Тетяна Т. розповіла, що судмедексперти навіть не змогли зшити тіло її чоловіка після огляду: воно було як желе.
«Експертиза має дати відповідь слідчому, чи могли ушкодження, яких зазнала людина, стати причиною її смерті. Існують затверджені МОЗом правила проведення судово-медичної експертизи трупів.
Якщо від моменту смерті минуло багато часу і тіло зберігали в неналежних умовах, то через загнивання справді нелегко визначити стан внутрішніх органів, знайти сліди катувань. Через гниття, наприклад, зникають ознаки крововиливів або докази застосування електрошокерів. А якщо труп скелетований, то і факт розриву внутрішніх органів унаслідок побиття уже неможливо встановити», — говорить судмедексперт Станіслав.
За його словами, до полонених росіяни застосовують витончені способи катування: багатогодинне стояння з піднятими руками, перебування в кам’яному мішку (карцері), нескінченні віджимання від підлоги тощо.
«Це катування, яке не залишає слідів: просто не витримує серцевий м’яз. Але який експерт встановить причину зупинки серця? Однак крупозну пневмонію я побачу і на гнилому трупі, так само — переломи кісток», — додає судмедексперт.
Чи помер би він, якби не полон?
Для родичів загиблих у полоні важливе не лише визначення хвороби, що стала причиною смерті. Необхідно, щоб судмедексперт зафіксував: хвороби чи травми, несумісних із життям, людина зазнала саме в полоні, і це є наслідком тамтешніх умов утримання.
«Якщо людину два роки, наприклад, катують голодом, то причиною її смерті є незворотні процеси в організмі, викликані тривалим голодуванням, а не просто хвороба шлунка. Якщо в людини внаслідок виснаження чи стресу в полоні ослабло серце, то 5 тисяч присідань для неї можуть стати смертельними.
В експертному висновку фахівець має зазначити, що смерть сталася через загострення хвороби, що настала внаслідок катувань. А щоб експерт так написав, слідчий мусить поставити йому конкретне запитання про це», — зауважує адвокатка Оксана Доготер.
Тобто якщо експерт у своєму висновку не повʼязує смерть із перебуванням у полоні, то слідчий не запитав у нього про цей зв’язок.
«Я не можу говорити про всіх слідчих. Особисто я ставлю експертам ті запитання, які необхідні мені в межах конкретного кримінального провадження», — сказав нам слідчий, до якого ми звернулися по коментар.
За словами Оксани Доготер, якщо слідчий не поставив судмедекспертам потрібних запитань, родичі загиблого мають домогтися проведення додаткових експертиз. І клопотати про те, щоб у межах кримінального провадження допитали колишніх військовополонених, яких утримували із загиблим в одній камері чи колонії.
«Тут важливим є кожен нюанс. Наприклад, чи померла б людина в полоні від цієї хвороби, якби їй вчасно надали фахову медичну допомогу? Чи можливо встановити ознаки катувань? І якщо судмедексперт напише у висновку, що ознак катувань встановити неможливо через розпад тканин організму, то адвокати на суді зможуть використати цей факт на користь інтересів родини — якщо родина захоче оскаржити результати експертизи через суд», — говорить адвокатка.
Ціна одного підкреслення
Як розповів нам слідчий, на мішку з тілом, яке після обміну надходить у конкретний морг, іноді може бути бирка або просто папірець із написаним прізвищем та іменем загиблого, ксерокопія російського лікарського свідоцтва про смерть, де вказані дата, місце і причина смерті.
І якщо розтин може допомогти нашим експертам ухвалити рішення про причини смерті, то щодо дати смерті та її місця доводиться вірити росіянам на слово. Або не вірити. І тоді в лікарських свідоцтвах про смерть у відповідних графах зʼявляються записи «невідомо» — як у документах чоловіків Оксани К. та Тетяни Т.
«Виходило, що мій чоловік помер невідомо де й коли. І його сім’я не може претендувати на виплати. Хоча в Координаційному штабі та в Червоному Хресті знали, де росіяни його утримували», — обурюється Оксана К.
Завдяки численним клопотанням вона домоглася, щоб в новому лікарському свідоцтві місцем смерті експерт вказав СІЗО №2 міста Вʼязьми Смоленської області росії й дату смерті, яку записали росіяни. Так само і Тетяна Т. «вигризала» запис, що її чоловік такого-то числа помер у російському місті Володимирі.
«Але найголовніше для родин загиблих у полоні — графа в лікарському свідоцтві про смерть, де зазначається, внаслідок чого людина померла», — говорить Тетяна Т.
Ідеться про пункт 9 — «Смерть настала внаслідок». У ньому є багато підпунктів, які конкретизують висновок. Експерт має підкреслити відповідний. У документах чоловіків Оксани Г. і Оксани К. підкреслений підпункт №1 — «Захворювання». Судмедексперти не знайшли можливості підкреслити підпункт №8 — «Ушкодження внаслідок дій, передбачених законом, та воєнних операцій».
«То що, мій чоловік був не на війні й не в полоні? Я звернулася до уповноваженого Верховної Ради з прав людини, в Міноборони та в МОЗ. Звідусіль отримала однакові відповіді, що ці інстанції не можуть вплинути на рішення судмедексперта», — розповідає Оксана Г.
Оксана К. з Тетяною Т. теж добиваються підкреслення саме підпункту №8 у лікарських висновках. Бо саме він є офіційним підтвердженням того, що смерть настала внаслідок виконання бойового завдання. Без цього сім’ї не отримають 15 мільйонів гривень.
«Підкреслити підпункт 8 експерт може на основі документів, які підтвердять, що загиблий був військовослужбовцем і потрапив у полон під час бойових дій. Це може бути витяг з наказу про виконання бойових завдань, довідка із частини, що під час виконання бойового завдання боєць потрапив у полон, або витяг із журналу бойових розпоряджень частини. Також береться до уваги інформація Червоного Хреста, який підтверджує перебування особи в російському полоні, відомості про передання цього тіла українській стороні тощо. Ці всі документи має зібрати слідчий», — говорить адвокатка Оксана Доготер.
На її переконання, якщо цих документів у кримінальній справі немає, слідчий неякісно виконав свої обовʼязки. Якщо документи є (наприклад, як у справі чоловіка Оксани К.), а судмедексперт не підкреслив підпункт 8 — це або недбалість експерта, або він виконує чиїсь негласні вказівки.
«Але проблема в тому, що не всі слідчі знають, як правильно поставити запитання, а експерти іноді не знають, як належно на нього відповісти. Але, найімовірніше, причина у величезній завантаженості експертів і слідчих, яким треба одночасно працювати з десятками кримінальних справ», — припускає адвокатка. І радить родичам загиблих у полоні звертатися до суду, якщо іншими способами довести причиново-наслідковий звʼязок між перебуванням бійця в полоні і його смертю не вдається.
Пастка Женевської конвенції
Здавалося б: чому уряд не може ухвалити якусь постанову, за якою родини загиблих у полоні від російських тортур автоматично отримували б належну виплату, як родини загиблих на полі бою? Це зберегло б стільки ресурсів і нервів! Виявляється, що це неможливо.
«Наше вітчизняне законодавство не може суперечити міжнародним правовим нормам. Женевська конвенція щодо поводження із військовополоненими забороняє катування. Відповідно до неї, сторони, які воюють, не можуть порушувати конвенцію, тобто тортури в російському полоні неможливі. Тому українці мусять доводити, зокрема в судовому порядку, що їхні родичі загинули в полоні від тортур та нелюдських умов утримання, а не від хвороби, від якої вони могли б померти й без полону», — пояснює адвокатка Доготер.
Виходить, якщо Україна хоче захистити своїх полонених, вона повинна на весь голос кричати про російські тортури.
«Я після похорону Паші Божка зробила плакат про наших закатованих, щоб привернути увагу громадськості й депутатів до проблем полонених. Я запитала в Координаційному штабі, чому українські офіційні інстанції мовчать про катування та загибель у полоні. Мені відповіли, що про таке не можна говорити, бо росія може відмовитися обмінювати тіла, буде ховати їх на своїй території та про них ніхто й ніколи не дізнається. Але ж мовчати, коли наших вбивають у полоні, — це теж ненормально. Я дуже боюся за свого брата», — ділиться з нами сестра полоненого Марія Баркова.
Факти доводять, що росіяни таки реагують на розголос.
Колишній боєць Олексій Ануля, який відсидів 108 днів у карцері, де до того катували Павла Божка, переніс уже 18 операцій і зараз готується до 19-ї. У нього були переломи кісток і хребців, численні розриви внутрішніх органів, росіяни вирвали йому нігті та здорові зуби. Чоловік розповідає, що після його інтервʼю для закордонних видань про тортури в полоні та після зустрічей із громадськістю й політиками у 17 країнах ситуація в колонії Донського таки змінилася.
«За моєю інформацією, бити стали раз на чотири дні, а нас били одинадцять разів на день. Є різниця. Туди вже почали приїжджати російські пропагандисти — і наших хлопців хоч для показухи, але почали краще годувати», — говорить Олексій.
Можливо, розголос таки зможе запобігти смертям українців у російському полоні. Бо жодні 15 мільйонів не замінять сина, батька чи чоловіка.
***
Громадське звернулося в Координаційний штаб із запитом стосовно українських військових, які загинули в російському полоні. Пресслужба штабу відповіла телефоном, що це питання не до них, і порадила звернутися до МВС. У Головному слідчому управлінні Нацполіції повідомили, що матеріали досудового розслідування є таємницею слідства і «не підлягають розголошенню».
Про обставини загибелі, зберігання та обміну конкретного тіла, особливості проведення судово-медичної експертизи тощо можна було б дізнатися після того, як слідчий передасть справу до суду. Але наразі й це неможливо.
«Я як слідчий не можу передати справу в суд, бо не можу закінчити досудове розслідування — у мене є тіло, але я не можу встановити, хто винний у смерті. Якщо полоненого катували декілька років поспіль, то кого конкретно вважати його вбивцею? Можливо, після війни ці імена будуть встановлені. Але зараз це все — рух у кут», — пояснює нам слідчий.
