55 років на птахофабриці у Володимирі: як змінювалося виробництво і життя Миколи Огороднічука
Микола Анатолійович Огороднічук – людина, яка присвятила 55 років роботі на птахофабриці. Він був свідком її розширення, технічного розвитку та змін у структурі виробництва.
У цьому інтерв’ю він розповідає про свій шлях від комбайнера до бригадира відлову, а також ділиться цікавими фактами про функціонування підприємства в різні часи, – розповідають на сайті птахофабрики.
Початок кар’єри та перші роки роботи
— Як ви потрапили на птахофабрику?
— Я прийшов у 1970 році. Прийняв мене на роботу Віктор Євгенович Мацюк. Спочатку був комбайнером, тоді мені було 17 років і працював у полі. Потім пішов в армію, а після повернення знову став до роботи. У 1984 році перейшов у птахівництво – жінка порадила, бо в селі було зручніше працювати.
Як функціонувала фабрика у 70-х?
— Якою була фабрика, коли ви прийшли?
— У 70-х роках тут було лише 9 пташників. Воду качали кіньми, механізації не було, усе робили вручну. Корми зберігали в дерев’яних будках, їх возили на конях теж. Пташників було мало, а виробництво було дрібним.
— Як транспортували курей?
— У тиждень били (забій – ред.) 4 тисячі курей. Їх вантажили у вантажівки, де вміщувалося 500-600 штук. Жінки їздили з ними на старий забійний цех (наразі цього приміщення не існує – ред.), розвантажували, а потім поверталися назад.
Розширення виробництва та криза 90-х
— Як змінилася фабрика у 90-х?
— У ті роки багато людей скоротили – 700 працівників звільнили. Було складно, але фабрика почала розростатися. Будували нові бригади, з’явилася механізація, але перші роки було важко.Та й ніхто не питав, була сім’я і треба було працювати.
— Чи працювала залізнична колія, що зараз є на фабриці?
— Так, через неї привозили корми та відправляли продукцію. Наприклад, яйця вантажили у вагони й відправляли на москву. Біля яйцескладу навіть були грядки – вирощували помідори та огірки.
— Чим ще займалася фабрика, крім вирощування курей?
— Окрім курей та качок, тут були вівці. Пасла їх спеціальна працівниця – “баранеса” ( жартує – ред.). Одного разу нам навіть дали одного барана на шашлик, коли нас директор відправляв на Світязь відпочити! (з посмішкою пригадує чоловік – ред.)
Від комбайнера до бригадира відлову
— Як ви стали бригадиром?
— Після кризи 90-х, коли сам написав заяву на звільнення, але за трохи мені запропонували повернутися на птахофабрику. Тоді мене направили у бригаду відлову. Відтоді я 18 років працював бригадиром. Ми розробили систему роботи з нуля, навчали людей, організовували процес.
— Що змінилося у технологіях?
— Колись усе робили руками, зараз більшість процесів автоматизовані. З’явився власний комбікормовий завод, нове обладнання, сучасні умови праці.
Секрети управління персоналом
— Як на фабриці підтримували дисципліну?
— Було таке, що начальниця кадрів зупиняла автобус і казала: “Хто п’яний – завтра в мене в кабінеті”. І без питань! Тоді все було зрозуміло, хто за що відповідає, і йшли прямо вирішувати питання (сміється – ред.)
— Що б ви порадили молодим працівникам?
— Хай працюють, якщо хочуть заробляти. Зараз молодь не та: сидять на заправках ночами, а батьки їм усе дають. У наші часи такого не було – хто хотів заробити, той працював!
Життя після виходу на пенсію
— Ви будете сумувати за роботою?
— Та ні, не буде коли! Тепер господарство, корови, сільське життя.
— Що залишиться у пам’яті після 55 років роботи?
— Величезний шлях, як мій особистий, так і той який пройшла фабрика – від дев’яти дерев’яних пташників до сучасного підприємства. І я радий, що був частиною цього і можу згадати, як це все будувалося і розказати, де мурував, де в полі працював, а де в пташнику..
Історія Миколи Огороднічука – це приклад витривалості та працьовитості.
За 55 років він бачив, як птахофабрика з маленького радянського господарства перетворилася на сучасне підприємство. Він працював у непрості часи, пережив кризи та реформи, але завжди залишався частиною колективу. Його розповідь – це жива історія підприємства, що нагадує нам про важливість досвіду, наполегливості та любові до своєї роботи.
