«Приїжджаєш — і як не в своїй тарілці. Тягне назад до хлопців», — військовослужбовець 100 бригади
Волинянин Володимир Осіюк — командир відділення 100-ї окремої механізованої бригади. Початок повномасштабної війни волинянин пам’ятає як сьогодні, адже довелося докласти зусиль, щоб отримати повістку.
Про це розповів 35-річний військовослужбовець, пише Суспільне.
З його слів, у перший день збройного вторгнення Росії в Україну їздив по рідному селу на Ковельщині, аби відшукати старосту та отримати повістку.
“24-го лютого подзвонила мама і каже: “Вов, ти бачив, що почалась війна?” Кажу: “Ні”. До обіда ще почекав, з обіда почув, що роздають повістки. Подзвонив сам до нашого старости і попросив повістку. Машиною найшов сам, взяв повістку в руки і поїхав в Ковель в військкомат”, — сказав чоловік.
Володимир Осіюк зазначив: його рішення про вступ до війська спочатку прийняли не всі. У складі волинської бригади, а тоді ще ТРО, він потрапив під білоруський кордон, де відбувалися заняття й навчання для бійців як-от риття окопів, оборонні та бойові дії, тактична медицина.
“Друзі не вірили, що піду, думали що так просто балабол. Сім’я не хотіла щоб ішов і мама особливо, але так як тато пройшов Афганістан, то був той запал, щоб захищати свою країну, своїх дітей”, — розповів волинянин.
Після теорії та практики, отриманої на Волині, волинську “Сталеву сотку” передислокували на схід, де, зі слів Володимира Осіюка, саме пекло бойових дій. Бригаду відправили на Лиманський напрямок — у Серебрянський ліс.
Чоловік зазначив: бійцям було страшно, але страх вдалося перебороти, адже отримали команду тримати певні позиції. З його слів, найважче було в перші дні, коли для кожного воїна все — нове.
“Так як я був командиром відділення, я вів за собою побратимів, і кожен мав якусь задачу виконувати на рубежі, щоб стримувати агресора. Як ми тільки прийшли на той рубіж, агресор звідкись дізнався, що нові й одразу почалися штурми в перші дні, але дякувати Богу ніхто не злякався, і ми стримали штурми”, — розповів захисник.
Волинянин постійно був на зв’язку зі своїми рідними. З його слів, телефонував спершу мамі, щоб не хвилювалася, адже мала онкозахворювання, а потім дітям і дружині. У червні цього року мами Володимира Осіюка не стало.
“Вона (мама — ред.) сказала, що мені щось погано, знов назначили хімію. Кажу: “Мам, не хвилюйтеся, все буде добре”. Була надія, що все буде добре, мама дуже чекала, що я приїду і з дня на день мав би приїхати, але так сталось, що не дочекалася”, — сказав військовий.
Дружина та двоє синів, розповів боєць 100-ї механізованої бригади, найбільша його розрада зараз. З його слів, сім’я завжди зустрічає з обіймами.
“Діти все розпитують: “Тато, а в тебе є гранати? А в тебе є така там машина? Тато, а що ти там робиш?” Старший Сергій, то він скромніший, а менший Сашик як приїжджаю, то рахуй кожен день зі мною: “Тато я з тобою! Тато, завези нас на озеро”, — каже чоловік.
Сини, зі слів чоловіка, сильно сумують і потребують батьківської уваги. Постійно хвилюється і дружина, сказав Володимир Осіюк, котрій також потрібна підтримка.
“Двоє дітей, а так як хлопці, то є хлопці. Треба, щоб батько часом і крикнув. Як на сході був, то вона каже: “На трубку, скажи їм щось, щоб послухалися”, — розповів захисник.
Після короткотривалих відпусток вдома, говорить командир відділення 100-ї механізованої бригади, все одно хочеться повертатися в стрій, до побратимів.
“Бачення зовсім інше. Приїжджаєш, і як не у своїй тарілці. Якось не так, все по-іншому. Назад туди уже до хлопців тягне, бо вони як брати вже стали, побратими. Довго служиш, діти ростуть, хочеться і з ними проводити час, і десь на природу виїхати”, — каже чоловік.
Зараз Володимир Осіюк перебуває на відновленні на одному з полігонів у західній частині України. З його слів, розслабитись собі не дозволяє, адже війну ще не завершено.
“Коли поїдемо знову туди, на схід, може всі навики і не знадобляться, але потрібні нам ми зможемо використати в ситуаціях, які в нас можуть виникнути. Думаю, що ми переможемо! Залежить, напевно, як підтримає нас Захід зброєю і всім іншим. Якби Захід підтримав нас цим всім, плюс наша мотивація, тай перемога за нами!” — додав військовий.
