Як 51-ша бригада Савур-Могилу боронила

Герої батальйону «Колос» у серпні минулого року змінили хід війни на Донбасі. Про них відомо небагато, адже бійці цього спецпідрозділу не люблять зайвої уваги. Добровольці, мобілізовані з Рівненської і Волинської областей, не шкодуючи себе, виграли один з історичних боїв, атакуючи вчетверо більші сили противника.

Батальйон спецпризначення 51-ї окремої механізованої бригади «Колос» був основною ударною силою під час штурму кургану Савур-Могила. Напередодні 28 липня бійці отримали наказ знятися з блокпостів та зайняти оборону на «висотці», що вже мала бути «зачищеною» від ворожих сил. 380 воїнів 51-ї бригади виступили маршем, – пише Рівненська правда.

– Коли розвідувальний підрозділ близько 10 ранку наблизився до Савур-Могили з боку селища Первомайськ, то побачили, що на двох висотах майорять прапори так званої «ДНР», а бойовики нам нахабно махають руками, – пригадав командир відділення з позивним «06-й».

Було зрозуміло: курган спочатку потрібно звільнити від терористичних сил, а вже потім займати там оборону. А ворог тим часом почав бити зі ствольної артилерії і мінометів у напрямку колони української техніки, що зупинилася на підходах до кургану. Потім напереріз нашим військовим виїхали УАЗ і КАМАЗ з проросійськими найманцями. В перше «командирське» авто бійці «Колоса» поцілили з гранатомета. Водій вантажівки, що йшла слідом, вирішив не випробовувати долю, і КАМАЗ зник з поля бою.

– Тоді ми з УАЗа затримали двох найманців з Харкова і російського офіцера. Підполковник РФ отримав поранення руки. Він розповідав нам «казки», що він ополченець і шахтар. Але зрештою зізнався, що кадровий російський військовий, і ми передали його нашим спецслужбам, – додав «06-й».

На штурм пішли о 21-й. Спочатку по об’єкту «відпрацювала» артилерія, далі двома групами на техніці з вимкненими фарами наші хлопці піднялися на курган. Билися рішуче, не шкодували себе, аби вибити ворога із вигідної позиції. Територію музейного комплексу наші бійці знали погано, та і в темряві рухатися було важко. Перебуваючи на відкритій місцині під щільним вогнем артилерії з боку Російської Федерації, вони вимушені були відступити.

Зайнявши позиції поблизу селища Петровське, в «Колосі» розробили новий план захоплення кургану. Тоді батальйон очолив наш земляк, підполковник Микола КАПІНОС з позивним «Нептун».

– Парадокс, але, здається, російські війська добре прорахували наші дії – з усіх можливих інтернет-ресурсів знищили фото, відео і схеми будівель музейного комплексу на кургані. Ми нічого путнього не знайшли, окрім так званих супутникових знімків, – доповнив боєць-зв’язківець з позивним «Дикий». – Дуже дошкуляла російська артилерія. Тому розвідку проводили, як кажуть, боєм.

Напередодні вирішального штурму, який відбувся 7 серпня 2014 року, українські військові провели бездоганну тактичну операцію. До гори наблизилося п’ять наших танків, декілька БМП-2 і відкрили вогонь. Їх підтримала самохідно-артилерійська батарея. В результаті цієї акції впала бетонна конструкція всередині стели, поховавши під собою бойовиків. Найголовніше – «колосовці» «відпрацювали» все чітко та повернулися без втрат. Це вселило бійцям ще більшу віру в перемогу.

– Ми скористалися своєю перевагою. «Колос» сформував з добровольців одну штурмову групу, своїх штурмовиків виставив батальйон 25-ї окремої повітряно-десантної бригади, а групи 3 полку спецпризначення оточили район бойових дій для виявлення можливої підмоги бойовикам, – розповів комбат «Нептун».

Савур-Могила на той час була «найгарячішою» точкою на мапі проведення АТО. Загалом у вирішальному штурмі брали участь 72 бійці зведеного батальйону 51-ї бригади, зведеного батальйону, 25-ї окремої аеромобільної бригади і групи Темура Юлдашева з позивним «Тренер». Бійці пригадують, що навіть один генерал і полковник пішли добровольцями. Між іншим, тим генералом виявився генерал-майор В’ячеслав Назаркін, який нині обіймає посаду заступника командувача військ оперативного командування «Захід».
– Така вже злість була у всіх, ми дуже хотіли якнайшвидше взяти Савур-Могилу. Але, як завжди, чогось не вистачало – то координації, то боєприпасів. А генерал Назаркін, який був з нами під обстрілами на виїзному командному пункті, просто сходу «наступав на горло» озброєнцям, щоб підвозили боєприпаси, витягував нам у підмогу артилерійський резерв і не давав падати духом бійцям. Там ми побачили, що в бою і генерал, і солдат разом в одному окопі ховаються від мін, разом йдуть в атаку, п’ють з однієї фляги і курять одну цигарку, – пригадує «Дикий».

Як розповідає «06-й», сьогодні ті події здаються страшним сном, але він пам’ятає штурм дуже детально. Ворог бився запекло, до останнього. Наші хлопці заходили з двох боків групами. Спочатку найбільше «перепало» десантникам з 25-ки. Вони вимушені були відступити і не взяли б висоту, якби командир не підняв своїх хлопців і особисто не повів їх в атаку знову.

З іншого боку дії штурмовиків «Колоса» прикривав Т-64, який знешкоджував добре захищені позиції кулеметників. Вже на 40-й хвилині бою командира штурмової групи від 51-ї бригади «06-го» поранило в ногу. Але надавати собі медичну допомогу часу не було. У тому бою залишалися в строю всі, хто міг тримати зброю. Кожен знав, що на його місце нікому ставати, а без вогневої підтримки хлопці загинуть.
БПМ бійця з позивним «Бєшений» навіть гусеницю згубила, але з бою так і не вийшла. Тоді отримав смертельне поранення старший лейтенант Валентин Пріхід, який пожертвував своїм життям, аби врятувати товаришів. Півтори години бою здавалися вічністю. Командний пункт батальйону перебував під щільним вогнем артилерії з боку Російської Федерацій. Сили ворога слабшали, постріли поступово вщухали, обидві групи 51-ї і 25-ї бригад зімкнулися. Висота взята…

– Перевести подих не було й хвилини – ми одразу ж почали займати оборону. Надали допомогу пораненим і вони також зайняли позиції. Ми всі розуміли, що противник намагатиметься відбити курган, – говорить «Бєшений». – Після зачистки території кургану ми встановили, що нам протистояли бойовики так званого батальйону «Восток».

14 бійців і один танк батальйону спецпризначення 51-ї окремої механізованої бригади тримали оборону на кургані Савур-Могила з 7 аж до 19 серпня 2014 року. Вони героїчно відбивали атаки противника. А в одному з боїв з оборонної позиції наш Т-64 дав відсіч аж семи (!) атакуючим Т-72.

19 серпня батальйон «Колос» отримав наказ і передав свої позиції бійцям полковника «Сумрака» Ігоря Гордійчука та перейшов виконувати інші завдання.

Підсумком їхніх вдалих штурмових дій стали успішні рейди сил АТО в тилах противника, маневр 72-ї і 79-ї бригад вздовж кордону з Російською Федерацією. Також на кілька таких життєво необхідних тижнів бойовикам були перекриті шляхи поповнення боєприпасів.

– Усі повинні розуміти, що «військовослужбовець 51-ї бригади» – звучить гордо, – підсумували легендарні штурмовики кургану Савур-Могила «06-тий», «Дикий», «Бєшений» та їх комбат «Нептун».

Сьогодні ці бійці в складі військової частини проходять бойове злагодження на одному з полігонів Збройних Сил України і готуються до повернення на Схід держави. Немає сумнівів, що скоро ми почуємо про нові подвиги, не менш значущі, ніж штурм та оборона кургану Савур-Могила.

Олександр Гайн