Ви все добре знаєте, що вони зробили і що саме вони вбивці…

Пишу вам з біллю в серці. Друге серпня для нашої родини стало страшним днем, днем, коли жорстоко вбили мою донечку.

З цього дня минуло два роки, а біль від втрати меншим не став.

«Батьки не повинні ховати своїх дітей». Багато хто каже, що це Воля Божа, а я кажу, що це не Бог – це дурні, бездушні, жорстокі тварюки зробили це.

Кожен раз приїжджаєш на суд і слухаєш, які це гарні хлопчики, які добрі, чуйні, а скажіть мені, чи може добра людина вчинити таке звірство? А потім сидіти на суді і посміхатись мені в обличчя? В обличчя матері, яка втратила єдину дитину, в якої в один момент обірвалося все, яка не бачить майбутнього, не бачить своєї донечки, яка була для неї всім, в першу чергу, сенсом життя.

І в голові питання: «Як жити? Для кого жити? Що робити далі???». І чуєш, як мама вбивці говорить, що він невинний і просить пошкодувати його і відпустити додому. А адвокати, як змії, викручують і перекручують все, щоб тільки вигородити.

Дякуючи Богу, я не залишилася сама. Дякую Вам, родино, друзі, знайомі і чужим людям за те, що допомагали і допомагаєте. Це дає сили. А сили нам треба, тому що тепер проти нас 2 обвинувачених і 4 адвокати, які всіма можливими і, звичайно, неможливими способами хочуть з вбивць зробити «невинних діток і слухняних хлопчиків». Як можна захищати вбивць? Вони мають право, на що право? Не відповідати за те, що вчинили? Чи бути непокараними? Чи все залежить від кількості $$$, чим більше маєш – тому і не винний?

Шановні адвокати, де ваша совість і людяність? Чи це не притаманно для вас? Брехати нам в очі, і суддям, і говорити, що вони не скоїли цього. Ви все добре знаєте, що вони зробили і що саме вони вбивці… Це для вас тільки робота? А як же вбита дівчинка?

В Каті було все життя попереду. Вона тільки розпочинала самостійні кроки. Вона цінувала життя, вона була життєрадісною і доброю. Захищала слабких не на словах, а на ділі. Добре знала, чого хоче досягти в житті і ким бути. Йшла до цього, працювала над цим, вкладала багато зусиль, вчилася, розвивалася. В моєї донечки все виходило, я пишаюся нею, це була моя гордість. 

Хоч я її і не бачу, але вірю, що вона зі мною, біля мене, мій ангел, охороняє, оберігає і дає сили витримати все.

Катінька, ми тебе любимо, пам’ятаємо і сумуємо!!!