Ретро фото містечка Порицьк, околицями якого було село Павлівка
У 1407 році Великий князь литовський Вітовт надав своєму слузі Іллі Вячковичу жалувану грамоту на володіння Порицьком (назва мотивована апелятивом phka — поселення розташоване на березі річки). В цій грамоті зазначено: «Порыцко и другає Порыцко». Очевидно, вказівка на два Порицька пов’язана з тим, що поселення розташовувалося по обидва боки річки Луги, яка й ділила його на дві частини, кожна з яких в різний час по різному розвивалася.
До кінця XV століття поселення було у власності нащадків Іллі Вячковича, допоки одна з них — Варвара, не вийшла заміж за сина Василя Корибута, князя Збаразького — Федора, який став новим власником і зачинателем роду князів Порицьких. У їх власності Порицьк залишався майже до середини XVII століття. Наступний власник — белзький воєвода Кшиштоф Конєцпольський вступив у право володіння після одруження з княжною Софією Порицькою. Близько 1640 року їхня донька Олена вийшла заміж за Андрія Загоровського — підсудка луцького — і отримала в посаг порицькі землі. В 1684 році після одруження з Катериною Загоровською новим власником став Войцех Чацький. Чацькі були останніми власниками Порицька і володіли ним до 1939 року, – пишуть у спільноті Ladomeria.
За частиною поселення на правому березі Луги закріпилася назва Старий Порицьк. Про нього ми володіємо зовсім невеликим об’ємом інформації. Відомо, що в 1577 році його власник Олександр Порицький вносив зі Старого Порицька плату за 4 дими ланових, 3 дими на півланках (дим — одиниця оподаткування, господарська оселя; лан — поземельна міра, малий лан — 16,8 га, великий лан — 25 га), 4 городники (сезонні або наймані робітники), а в 1583 році — за 6 димів і 2 городників. Наступна інформація відноситься до XIX століття. В ході польського національно-визвольного повстання в квітні 1831 року під Порицьком відбулася битва корпусу польського генерала Юзефа Дверницького з драгунами генерала Рудигера. Полеглі в цій битві були поховані в могилі біля Старого Порицька. На цей час Старий Порицьк вже названо фільварком. Поблизу Старого Порицька також було віднайдено могилу польських повстанців (командир Войцех Комаровський), які полягли в битві з царськими військами 2 листопада 1863 року. До Другої світової війни на цій могилі стояв хрест.
В кінці XIX століття в Старому Порицьку було 105 домів і 643 жителі, дерев’яна церква на місці старої і початкова школа.
Під час Першої світової війни згоріла частина резиденції Чацьких, яка так і не була відбудована. 30 березня 1919 року біля Порицька, який був зайнятий українцями, відбулися бої українських і польських військ. У вересні 1942 року гітлерівці в Порицьку замордували близько тисячі євреїв. А через рік, в липні 1943 року тут відбулася каральна акція над польським населенням, що наклало певну тінь на українсько-польські стосунки. Відкриття 11 липня 2003 року в Павлівці (назва Порицька з 1951 р.) пам’ятника жертвам волинської трагедії привело до повного порозуміння і налагодження стосунків.
Ще б жертвам розправ поляків над українцями всю історію, і тоді да. А то якось так дивно весь час виходить, коли покараний забуває про свої злочини і згадує лише свою біду.
А в нас завжди так!Це ж наші рідненькі політики кудись лізуть по історії.Від Хмельницького до теперішніх……І все через ж..у. Я з дитинства пам*ятаю розповіді бабусі і батька тих часів,як в Устилузі і прилягаючих селах поляки вбивали людей і хати палили.А депутати,які мовчать або заперечують ці події або голдомор,або тупі,або вороги України…Та і не тільки депутати…..