Прикро, що він не бачить, як дитина росте, – дружина полоненого офіцера з Володимира

Із маленьким згортком, у якому був її син, Валентина Климович стояла на порозі пологового будинку. Її прийшли забирати родичі та друзі. Однак свято появи нової людини, на яку вона так чекала, було сумним. Найбільше у світі зараз хотіла б, щоб з будинку, де на світ з’являються нові люди, її забирав чоловік. Але він був там, де зв’язок з’являється лише час від часу. Під кулями. Ракетами. Бомбами. У Маріуполі. Про інсторію полоненого володимирчанина інформує hromadske. Останні дні в Маріуполі перед великою війною Востаннє вона бачила Дмитра 23-го лютого. Забіг в обід додому. Вимучений. Вже два тижні весь екіпаж пошуково-рятувального судна «Донбас» чергував на кораблі. Додому на ніч їх не відпускали. Тоді як по телевізору оцінювали ризики вторгнення росії, старший помічник командира Дмитро Климович розповідав дружині про диверсії, що вже стаються, але заспокоював: усе буде добре. Валентина наготувала чоловіку їжу, прийшла і лягла поруч із ним. Почала ридати. Від її схлипувань Дмитро прокинувся. «Ти чого?» — спитав спросоння. Вона ж виплакувала страхи: «А раптом війна, а раптом тебе заберуть, що мені робити, а як же наш син?» Валентина була на 9-му місяці вагітності. Дмитро заспокоїв її, зібрав лотки з їжею і вискочив із хати. Завжди, коли приходив з роботи чи йшов, цілував, а того дня — … Читати далі Прикро, що він не бачить, як дитина росте, – дружина полоненого офіцера з Володимира