Біженці й переселенці – не одне й те саме

Напевне, не тільки ми звернули увагу на те, який вигляд мають «нелеґали» біля кордону Польщі. Напевне, саме нам, українцям, легше вловити деталі, які випадають з уваги людей, чия країна не мала власних біженців.

Справді, коли йдеться про те, що хтось був змушений раптово кинути все й бігти з дому, щоб туди не повертатися, то це має дуже специфічний вигляд. Напевне, у 14-15 роках багато хто бачив це персонально. Тут ми хочемо звернути увагу на те, що біженці й переселенці – не одне й те саме.

Перші біжать без нічого, взявши найцінніше, й часто цього цінного виявляється небагато, оскільки будь-яка війна породжує якийсь прошарок мародерів, котрі розуміють суть того, що відбувається, як і те, що в біженців є щось, чим можна поживитися. Коротше, біженці опиняються без нічого й тішаться тим, що пощастило хоч життя зберегти.

Всі решта – переселенці. Тобто їм не загрожувала смертельна небезпека, але вони рушили в дорогу, байдуже з якої причини. Це – важливий момент, який поділяє цих людей на тих, хто рятував своє життя, й тих, хто міг би жити вдома, але вирішив поїхати геть тому, що так захотілося або щось змусило це зробити.

Звідси випливає, що біженці – це знедолені люди, які не мають засобів для існування. Саме на це напирає ООН і навіть деякі діячі в ЄС, оцінюючи ситуацію на польськім та литовськім кордоні з Білоруссю.

Але звідки вони взялися, ці біженці?

Для нас зрозуміло, що якщо в тебе вистарчило грошей на міжнародний і досить далекий рейс з Басри до Мінська і якщо ти отримав студентську візу, то ти вже – не біженець, бо маєш і час на те, щоб зібратися в дорогу, і гроші на цю дорогу.

Але ці люди опиняються біля кордону, і виявляється, що, прибувши з теплих країв, вони досить непогано вдягнені по сезону в новий одяг, котрий в їхніх місцях просто не потрібен. Ентузіасти вже ідентифікують їхній верхній одяг та взуття, наводячи ціни за каталогами, і це – непоганий одяг, і наші співвітчизники ще подумають, чи його купувати, чи шукати щось дешевше.

Настільки ґрунтовно підготовлених до місцевих умов біженців ще пошукати треба. Ну, і плюс до того, можна ні на що інше не дивитись, а тільки на те, як ця публіка документує “репресії” польських прикордонників. Всі, хто читає ці рядки, можуть прямо зараз подивитися на свою мобілку і відповісти на просте запитання: ви пересіли на Айфон 13? Ні? А на Айфон 12? Теж ні? Та що ж це таке!

А втім, ми теж на них не пересіли, а той, хто вирішить це зробити, має витратити на це близько тисячі доларів, залежно від моделі. Так от, багато «біженців» мають саме такі девайси. А тепер просто уявімо: «біженець» непогано і по сезону вдягнений і взутий, в руках тримає смартфон, за який не соромно, і при цім він не просто його в руках тримає. Нічого подібного. Він кудись жене стрім, а це означає, що оплачено пакет мобільних послуг.

Можливо, він встановив картку місцевого оператора, але, найімовірніше, в нього – його стара картка, щоби з ним могли зв’язатися рідні, близькі і, зрештою, провідник на тім боці, який довезе його до Німеччини. А це означає, що йому вистачає грошей на те, щоб оплачувати роумінґ із жирним лімітом потокових даних.

Хто його знає, як із цим в Іраку, Сирії, а тепер уже й Малі (привіт Ваґнеру), але авторові якось довелося покопатися в тарифах єгипетських операторів зв’язку, й там навіть на місці, в Єгипті, йде весела тарифікація потокових даних, залежно від переданого обсягу. Якщо в Іраку/Сирії/Малі такі ж тарифи, то можна уявити, скільки «біженцеві» коштує цей стрім у роумінґу.

Проте, очевидно, його це не бентежить.Тепер іще одне запитання до колєґ: хто з вас цього чи минулого року був на відпочинку в Єгипті, Туреччині чи Европі? Тих, хто не підняв руки, питаємо – чому? Напевне, тому, що цього року Єгипет і Туреччина суттєво подорожчали через відкриття цих країн для туристів з расєї, і багато хто вирішив відкласти до кращих часів відпочинок, який коштує тисячу доларів «на ніс».

І при цім ніхто нікуди не біжить. Ми, й не лише ми, підрахували, що, залежно від маршруту та інших умов, пригода «досягни Німеччини» може обійтися одному «біженцеві» від 10 до 20 тис. доларів. Як вам ваша Туреччина з одним кілобаксом проти “біженця”, готового заплатити за свій квест удесятеро чи вдвадцятеро дорожче?

Такі гроші навіть для поляка будуть дуже суттєвими, й за такі гроші він точно не буде грати в «козаки – розбійники» десь на кордоні Білорусі й Литви. Причім ніхто не може дати ґарантії того, що, виваливши таку чималу суму грошей, ти таки потрапиш до цієї самої Німеччини. А як не вийде, то що тоді? Але ж ні, вони їдуть.

Ще один дуже важливий момент, якого не можуть чи не хочуть побачити ні ООН, ні ЄС. Біженець за означенням – зламана людина. Його щось настільки злякало, що він наважився кинути все й бігти, рятуючись від якогось натурального жаху. Це важкий стан, бо потрібен час, щоб усвідомити той факт, що ти кинув насиджене місце, де (можливо) жили покоління твоїх предків.

Якщо ти надумав міґрувати, то певний час відв’язуєшся від усього того, що тебе тримає вдома, й тоді цей процес проходить поступово, а якщо ти не збирався цього робити, то тобі доводиться розривати всі ці зв’язки одразу й по-живому. Коротше, це – особливий стан психіки, на кшталт депресії. Коли в людини вислизає ґрунт з-під ніг, вона втрачає впевненість в усьому і, зокрема, у своїх силах, – тому вона й біжить. А тепер нехай кожен знайде відео, яке йому сподобається, але обов’язково – зі штурмом прикордонної огорожі, й оцінить просто для себе: вони, ці люди – зламані?!

Очевидно, що тут і близько немає нічого такого, що би свідчило про спустошення і пригнічення. Вони активно маневрують і діють винахідливо і злагоджено. А їхня організація, хоча б із вибором місця прориву, свідчить про що завгодно, тільки не про розгубленість.

Кадри відео, що показують тисячний натовп людей, які бредуть уздовж автомагістралі до конкретного місця, однозначно свідчать про те, що це – організований захід і що натовп пов’язаний внутрішньою дисципліною та спільною метою.

Так, у них немає зброї, але діють вони як справжні найманці. Хтось виставляє вперед жінок та дітей і відтягує їх у тил, коли починають діяти штурмовики. А певна частина цього угруповання зайнята зйомкою того, що відбувається, і викладає стріми в Мережу, даючи інформаційне прикриття заходу.

Так, у кадри потрапляють «біженці», які вільно говорять російською з білоруськими силовиками невстановленої приналежності, оскільки на їхньому камуфляжі немає знаків розрізнення, але це можуть зрозуміти лише ті, хто знає російську, а в ООН та ЄС таких небагато, й тому відос виходить заліковим.

І якщо все це зібрати разом, то образ «біженця» випаровується, а на його місці виявляється цілком забезпечений і непогано екіпірований пасажир, який діє легко й невимушено. Легкість тут у тім, що, якщо сім’я з трьох осіб вклалася у цей квест своїми грошима по 10 кілобаксів на ніс, то тут розігрується доля цілого статку, як на мешканця бідної країни. А якщо в них “жирний” варіянт із бюджетом 20 тис. на ніс, то нехай кожен прикине, як би він переживав за результат заходу, в який він вклав стільки своїх грошей.

Але по цих людях не скажеш, що їх це турбує. Звідси випливає, що всі ці “біженці” гуляють не за свої. Вони отримали підйомні саме за цирк, який вони влаштовують, – з проривом кордонів, виттям, смородом і таким іншим. Цього висновку можна дійти ось на якій підставі.

З відкритих джерел стало відомо про те, що щойно відбулися перемовини міністра закордонних справ Збіґнева Рау з його турецьким колєґою Мевлютом Чавушоглу щодо перекриття потоку міґрантів до Білорусі. У свою чергу, підставою для цієї зустрічі стали відеокадри, на яких «біженці» показують білоруські візи у своїх паспортах, отримані в Білорусі, а до Мінська вони прилетіли зі Стамбула літаками турецьких авіяліній.

Чавушоглу пообіцяв перекрити цей канал постачання нелеґалів до Білорусі, і громадяни Сирії чи Іраку тепер не зможуть використовувати Стамбул як місце збору та ключовий пункт транзиту. Це – дуже важливий момент і ось чому. Як відомо, вся ця епопея має своїм підґрунтям те, що фрау Штазі, крім маси інших своїх подвигів, здійснила ще один.

Вона пропхала найліберальніше міґраційне законодавство в Європі, і для будь-яких міґрантів Дойчландія стала місцем, куди прагнуть усі. Там досить легко можна набути статусу біженця і відтак натуралізуватися і стати громадянином Німеччини. Тобто, на відміну від тієї ж Польщі, уряд Німеччини досить ліберально ставиться до переселенців з Іраку чи Сирії.

Але якщо громадяни цих країн потрапили до Стамбула, маючи по 10-20 тис. доларів на ніс, то чому ж вони не отримують німецької візи і не летять, скажімо, до Мюнхена чи Франкфурта-на-Майні? Переліт коштуватиме приблизно стільки ж, отримати туристичну візу можна, показавши наявність грошей і бронювання готелю, й у висліді весь захід виявиться в рази дешевшим і хоча б не треба буде платити білоруським силовикам та «перевізникам» з Литви та Польщі, а головне – не треба робити нерви на кордоні.

То навіщо ж собі ускладнювати життя?

Відповідь на це запитання розставляє все по своїх місцях. Щоправда, його ніхто, крім нас, не ставив. Все, що ми описали вище, наштовхує на думку, що учасникам цього перфомансу немає потреби витрачати свої гроші. А швидше за все, в них і немає таких грошей. Їм їх вручили, але не для того, аби прямо їхати до Німеччини, а щоб рухатися цілком визначеним маршрутом – через Білорусь і через прорив кордону.

Але в такім разі треба з’ясувати, хто ж цей багатий Буратіно, що може смітити грішми в такім масштабі? Якщо ми візьмемо лише недавній епізод із масовим проривом і погодимося, що на піку натовп налічував 2 тисячі осіб, то, якщо їм заплатити по 10 тис. доларів на ніс, то вийде 20 мільйонів доларів, а це не такі вже й великі гроші для такої величезної операції.

Тим паче, якщо розуміти, звідки беруться ці гроші. А тут усе просто. Хто контролює Сирію – всім зрозуміло, і звідки там беруться гроші – також зрозуміло. В Іраку працює ціле гроно російських нафтових компаній, ну, а що таке російська компанія в будь-якій країні, розповідати зайве.

Те, що частина персоналу працює не так у компанії, як у місцевій резидентурі, навіть і говорити не варто, причім саме в Іраку їм легко розвернутися тому, що дуже багато тамтешніх діячів, зокрема, військових, котрі зараз перебувають на важливих посадах, навчалися ще в совку чи в РФ і відтоді добре пам’ятають, що “Лєнін такой молодой…” і так далі, фрау Штазі не дасть збрехати.

Але показником стали останні дні, коли в гущавині людей з арабською зовнішністю стало з’являтися дедалі більше чорношкірих «біженців». Ще недавно їх не було, а тепер вони стають дедалі помітнішими, особливо коли одягнені в пуховики. Так от, виявляється, що вони «біжать» з Малі, а як ми знаємо, там нещодавно окопалася ПВК «Ваґнер».

Причім із сусідніх з Малі країн “біженців” немає, а ці – осьдечки вони, і їх стає дедалі більше. Таким чином, люди, котрі все це виконують не за свої гроші, потрапляють під визначення, дане чи то Шекспіром, чи Петраркою: «Хто дівчину напуває, той її і танцює». Тобто, є найманці, які за певну плату діють так, як їм сказано. Ну, а ті, кому вдається прорватися, зривають джек-пот.

А все це разом наводить на думку, що речі треба називати своїми іменами. Якщо це не біженці, а найманці, то й ставитись до них треба відповідним чином. В іншому випадку – ти не зрозумів правил гібридної війни і вестимеш бій із тінню.