Щоб триматися духом, постійно жартували, – боєць 51-ої бригади. Фото
Кафедра суспільних дисциплін Луцького педагогічного коледжу організувала зустріч студентів з волинським героєм, який захищав Батьківщину на Сході України й пройшов «пекло» Іловайського котла. Кажуть, що так у молоді формують патріотизм.
Зустрівся із студентами Луцького педагогічного коледжу боєць 51-ї бригади Максим Лящук сьогодні, 9-го жовтня.
Цьому молодому українському бійцю, який побував у зоні АТО, – 20 років. Максим три місяці воював у «гарячих точках», був в Луганську, остання точка бою, перед поверненням додому на відпочинок, – Іловайськ.
«Коли студенти зустрічаються з безпосереднім учасником війни на Сході України, тим паче майже такого ж віку, які і вони, в кого одні і ті ж інтереси, то це значною мірою впливає на формування їх світогляду і виховує патріотизм», – розповідає завідувач кафедри суспільних дисциплін Луцького педагогічного коледжу Ірина Ковальчук
Перед початком спілкування студентів з Максимом Лящуком присутнім продемонстрували документальний фільм, який ще не показували по телебаченню.
«Це відео не те, що показують зазвичай по телевізору, тут «живі кадри», події, які розгорталися на очах українського бійця, воно допомагає краще осягнути усі масштаби цієї війни. Зауважу, що, лише згідно з офіційною статистикою, на цій війні загинуло 72 волинянина», – звернувся до студентів викладач ЛПК та керівник суспільно-політичного клубу «Всесвіт» Анатолій Кравець, який і організував цю зустріч.
У продемонстрованому відео журналіст, який пішов воювати на Схід України, показує власний пережитий досвід, починаючи з дня, коливін прийшов добровольцем в Нацгвардію, до реальних боїв.
Після перегляду студенти розпитували у військового Максима, де він воював, чим харчувалися, чи вистачало набоїв, як давали відсіч іноземному агресору, що допомагало морально втриматися на плаву.
«Моя підготовка – це рік строкової служби перед мобілізацією, іншої підготовки не було. Щодо харчування, то не було нічого, от, десь по дорозі наберемо сухпайків за нормами на тижнів два, і жили так на них місяць-півтора. З водою теж були проблеми, шукали, де могли. Раз біля одного села була водонапірна башта, у ній була зелена вода, жаби плавали, але нічого, іншої не було, ми її набирали, і щось на ній готували. А щоб триматися духом, “щоб дах не з’їхав”, ми постійно жартували, з усього, навіть, коли обстріл був. Це спочатку було страшно, що аж тіпало, а потім звикаєш», – розповів боєць 51-ї окремої гвардійської Перекопсько-Харківської Празько-Волинської ордена Леніна двічі ордена Червоного прапора ордена Суворова і Кутузова механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
