Відомі українські батьки висловили свою думку про збори грошей з батьків на потреби класів

Після гучного скандалу, пов’язаного із цькуванням харківської школярки, батьки якої не здавали гроші на потреби класу, українці висловили свою думку стосовно здачі грошей на школу.

Журналісти запитали думку співвітчизників про практику таких зборів і подібні ситуації у школі, – пише НВ.

Ігор Гуменний, президент торгово-промислового холдингу UBC Group

Я не бачу крамоли у зборі коштів. У бідній країні Україні немає грошей. Якщо батьки хочуть [гідних] умов, нікуди не дітися від співфінансування навчального процесу.

Можливості батьків, моральні колізії, які виникають під час цього, – це питання нашого виховання і людяності. Самофінансування тут ні при чому.

Наприклад, у UBC Group діти найкращих співробітників після 14 років навчаються у приватних школах в Англії. Там на ремонт і вечірки не збирають, але обов’язкова шкільна форма, комплект на рік, [коштує] близько 1.000 фунтів стерлінгів. І це крім оплати за навчання.

Зоя Казанжи, консультант з комунікацій агентства E’COMM

Моя дочка в молодших класах навчалася у приватній школі. Це були 1998-2001 роки. Вибір школи ми зробили свідомо. У тому числі і для того, щоб не бігати за вчителями з подачками. Далі був ліцей з обов’язковими зборами у фонд класу та у фонд школи однією сумою.

Одного разу з колегами підрахували доходи цього престижного ліцею. За контрольні цифри взяли десять класів, а в кожному по три класи з наповнюваністю 30 людей. У нас вийшло, що за дев’ять місяців школа збирає суму, еквівалентну $40 тис. Тому моя дочка знову пішла у приватну школу.

Ще до недавніх часів усі шкільні фонди, особливо в містах-мільйонниках, – це великий тіньовий ринок. З чіткою ієрархією і відправкою грошей наверх. Коли держава гідно не оплачує працю, завжди з’являється альтернатива. Я рада, що таке закінчується. Важко, з інцидентами і з’ясуванням відносин, з хором активних мам і вигадуванням різних доплат, але закінчується.

Єгор Соболєв, народний депутат від Самопомочі

Ми теж із [дружиною] Марічкою [Падалко] здаємо гроші в батьківські комітети трьох класів, де навчаються троє наших дітей. Але ці комітети очолюють відповідальні батьки, які організовують збір коштів на необхідні витрати. Також ніколи не виникало проблем і зі звітністю.

А історія, що сталася в Харкові, не про батьківські комітети, а про вихід із рабства. Шлях, який у кожної людини і сім’ї свій.

Богдан Кутєпов, журналіст Громадського ТБ

Для мене це питання було закрите з першою ж платіжкою, яку принесла донька зі школи. Мене обурило, що в муніципальній школі, яку з помпою відкривали мер Києва Віталій Кличко і прем’єр Володимир Гройсман, мене зобов’язували за харчування дочки платити через благодійний фонд. Який, до речі, очолили співробітники школи. Тоді я написав пост у Facebook, де запитав, чи законно це. Розгорівся скандал, який дійшов до департаменту освіти КМДА. Врешті з дирекцією школи зійшлися на тому, що фонд при школі буде існувати й далі, але він стає добровільним і не має права організовувати шкільне харчування.

Так що у фонд школи я не платив і не збираюся цього робити. І радий, що нарешті багато батьків перестали здавати в цей фонд гроші. Зрештою, зараз держава виділяє достатньо грошей на освіту, і найчастіше потрібно не з батьків тягнути гроші, а написати листа до департаменту освіти із проханням надати необхідну послугу. Ну, хіба що, як нас запевняють, сюди не входить охорона школи.

Інша справа фонд класу. Час від часу я адресно здаю по 500 грн на потреби класу або добровільно купую книги для класу. Зрештою, якщо всі батьки погоджуються на День вчителя викладачці дарувати, наприклад, не картку у Brocard, а педагогічний семінар з підвищення кваліфікації, я з радістю здаю на такі ініціативи гроші разом з усіма.

Тарас Чорновіл, політик, екс-депутат Верховної ради

Зараз мій молодший син вже в університеті, але коли він навчався у школі, то, звісно, ця тема була для мене актуальною. Але я до цього ставився досить спокійно і лояльно.

Негативно ставлюся, лише коли додаткове фінансування у школах носить примусовий і безальтернативний характер. Адже, по-перше, така система непрозора, і завжди виникає думка, що хтось на цьому краде. А це страшно отруює взаємини. По-друге, не всі батьки можуть платити однаково великі суми. Є ж люди, яким не під силу такі кошти. І потрібно відпрацювати систему, яка виключала б пресинг дітей, чиї батьки не можуть або не хочуть робити такі внески. А ті, хто хоче мати додаткові спеціальні опції, можуть піти у приватні навчальні заклади. Де за окрему суму їхніх дітей забезпечать і тортами, і вечірками, і спеціальною екскурсійною програмою за кордон.

Зрештою, в міру того як держфінансування шкіл буде виходити на 100%, потрібно, щоб до того моменту будь-які доплати у школах на законодавчому рівні були жорстко заборонені. Це потрібно виносити за межі шкільних приміщень та освітнього процесу.

Іванна Коберник, радник міністра освіти і науки України

Побори та збори коштів – далеко не завжди ініціатива школи і вчителів. Часто це спосіб реалізуватися для недореалізованих батьків.

У школі не повинно бути місця речам і подіям, які дискримінують хоча б одну дитину. Благодійна допомога може існувати, але саме як благодійна допомога. Коли кожен сам вирішує, яку суму або інший посильний внесок хоче внести в життя школи.

Якщо хтось хоче з’їсти якийсь квазіелітний торт із яскравими барвниками – будь ласка, за межами школи. Дискримінація дітей повинна бути припинена і покарана. Як і сталося у Харкові. Директору винесли догану, вчителя, який не відреагував на приниження дівчинки, відсторонили. Але дисциплінарні заходи не можуть змінити налаштованість батьків. І тут уже необхідна робота всього суспільства. Якщо ми хочемо, щоб суспільні норми змінювалися.

Андрій Кокотюха, письменник, кіносценарист

З радянських часів збереглася ідіома “зметикувати на трьох”. Це означає, троє незнайомих чоловіків скидаються по 1 руб. і купують пляшку горілки. Головне в цьому процесі – добра воля і взаємна згода людей, яких об’єднує лише негайна потреба отримати якусь суму на вирішення критичної проблеми.

З фондами класу і школи те саме. Якщо батьки хочуть вирішити проблеми школи, державної установи, вони повинні робити це на добровільних засадах, за своєю ініціативою та обопільною згодою. Якщо ініціатива йде зверху, тобто “у школи грошей немає, і ви зобов’язані допомогти вашим дітям облаштувати навчальний процес”, це називається поборами. Це радянський анахронізм.