Ірина Костюк. Директор Нововолинського історичного музею – про місто, театр, патріотизм та молодь

 Творчими людьми не стають, ними народжуються , – яскравий приклад Ірина – директор музею, актриса, людина з активною життєвою позицією.

Знайомимось ближче:

– Привіт, розкажи нашим читачам коротко про себе.

– Доброго дня. Мене звати Ірина Костюк. Народилась та виросла у Нововолинську, у 2007 році закінчила ЗОШ №3, згодом вступила до Волинського національного університету ім. Лесі Українки (зараз СНУ ім. Лесі Українки) на спеціальність «Музейна справа та охорона пам’яток історії та культури». Після закінчення магістратури влаштувалась на роботу у Нововолинський історичний музей. З 2014 року стала його директором. У 2014 р. вирішила надалі вивчати музейну справу і вступила до аспірантури СНУ ім. Лесі Українки. Зараз поєдную роботу та написання дисертації

  – Як тобі вдається поєднувати роботу в музеї та гру на сцені?

З самого дитинства сцена була мені близькою. У школі, дитячо-юнацькому центрі та палаці культури я виростала. Численні гуртки і виступи. Взагалі, мрією мого дитинства було грати у театрі. Але я й не уявляла як можна до нього потрапити. Лише після закінчення університету, коли повернулась у рідне місто мені випадково випав шанс отримати роль Олени у творі С. Васильченка «На перші гулі». Це була маса емоцій! Кожна репетиція вражала: гра, колектив, декорації… Зараз я не бачу свого життя без сцени. Тому поєднувати досить легко – робота яку я люблю та хобі, яке приносить задоволення.

– Чим для тебе є театр, і, зокрема, наш нововолинський “Авантюра”?

– Для мене театр  – це свято. Позитивні емоції, прекрасний колектив, і найкращий режисер Олена Марків. Саме завдяки їй він існує. Я не змогла  так легко знайти підхід до кожного із нас, адже ми дорослі, досить різні, маємо своє бачення, уявлення, та  тільки говорить Олена Петрівна – відразу всі прислухаються. Театр «Авантюра» Нововолинського палацу культури є для мене другим домом. Я там з легкістю можу бути собою і знаю, що мене зрозуміють і підтримають.

–  Що привело тебе на сцену?

– Сцена це задоволення. А театральна сцена – ще більше, бо  можна бути іншою. Примірявши певну роль, стараєшся уже думати як герой п’єси. Я думаю, що на сцену мене привело бажання нових емоцій, радості і, можливо, поклик серця.

– Де ти навчилась акторській майстерності?

– Акторській майстерності я не навчалась ніде, тому звичайно недоліків є багато, але я їх буду враховувати надалі і виправляти.

  – Як ти вважаєш, чого не вистачає музею нашого міста?

 – У Нововолинську прекрасний музей. І мене радує, що населення починає це розуміти. Я думаю, що не вистачає нам реклами. Це велика проблема. Тому що більшість, особливо люди старшого віку, навіть не здогадуються про його існування. Це прикро. От якби хоча б декілька великих постерів по місту, буклети, інформація по радіо – ситуація б змінилась. Ми намагаємось давати оголошення про заходи чи виставки, та звичайно, поки цього замало.

– Чи цікавляться сьогодні нововолинці історією свого міста? І як часто у музей приходить молодь?

– За три роки моєї роботи можу простежити позитивну динаміку. Люди починають цікавитись: хтось пише статтю, хтось проводить дослідження про об’єкти, що зараз не працюють, когось цікавить походження вулиці… Тому так, нововолинці цікавляться історією міста, особливо молодь. Діти, студенти приходять, спілкуються, діляться враженнями, відвідують виставки і вносять свої пропозиції.

– Хто для тебе є взірцем, на кого ти рівняєшся?

– Мені подобаються життєві позиції Ольги Фреймут та, покійного уже на жаль, Андрія Кузьменка. Якогось кумира я для себе не ставлю,  думаю людина творить себе сама. Кожен наш вчинок впливає на подальшу долю. Вважаю, що ніколи не можна опускати руки, завжди рухатись вперед і нічого й нікого не боятись. Наше життя дане один раз і змарнувати його просто не можна.

– На яку б театральну поставновку ти хтола б потрапити?

– Дуже – дуже мрію потрапити на французький мюзикл «Собор Паризької Богоматері» за участю Ноа, Гару, Даніеля Лавуа, Брюно Пельтьє, Патрика Фьорі, Люка Мервиля та Жюли Зенатті. Але це лише мрія.

– На які п’єси у виконанні “Авантюри” чекати нововолинцям найближчим часом?

– Зараз наш театр планує поїхати у Соснівку Львівської області із «Першими гулями» Васильченка, а потім повторити «Дуже просту історію» Марії Ладо у Жовтневому. А про нові роботи ще нічого не відомо, думаю це буде сюрприз від режисера.

– Кожного дня наша країна втрачає найкращих синів, йде неоголошена війна. Яка твоя позиція щодо подій в Україні сьогодні?

– Зараз Україна переживає свій найтяжчий час – здобуття справжньої незалежності. На жаль, ми втрачаємо тисячі людей. Це страшно! Найкращі хлопці, чоловіки гинуть, родини яких розбила війна – сваряться. Насправді ми давно програли інформаційну війну, а точніше – навіть не вели її. І це була перша помилка. Потім влада, керівництво… Різною є  інформація яку отримуємо з телеекранів із тією,що привозять із фронту бійці. Мені здається – люди почали заплутуватись, не вірити нікому і підозрювати всіх. І це нормальна реакція на сльози, які уже більше року проливає кожен з нас. Моя позиція щодо війни – насамперед, вірити у перемогу. УКРАЇНА ЄДИНА, із своєю співучою мовою та багатою культурою і звичайно – щирими та відважними людьми. Цього ніхто не змінить. Ніякий самоназваний «старший брат» не зможе нас зламати!

– Як ти ставишся до патріотичних акцій в місті, чи долучаєшся, можливо організовуєш?

– Патріотичні акції повинні бути, адже потрібно гуртом рятувати ситуацію. Питання в тому – що далі, куди виручені кошти підуть? До цього потрібно підходити серйозно. А загалом, потрібно пам’ятати – в Україні йде війна, з одного боку – ні про що інше якось не думається, а з іншого – варто шукати розради. Ми цілий рік у стані страшної депресії, і тут кожен для себе повинен зрозуміти як жити далі. А на рахунок патріотичних заходів, найближчий відбудеться у неділю, 8 березня, з 13.00 по 17.00, на Майдані Незалежності. Кожен зможе придбати картини місцевих художників, домашню випічку, вироби ручної роботи, скуштувати куліш та вареники та долучитись до плетіння захисної сітки для український бійців. Запрошую нововолинців приєднатися. Я думаю, що такі акції об’єднують, тому ставлюсь до них позитивно.

– Ти молода енергійна та комунікабельна, чи багато в нашому місті саме такої активної молоді?

– Дякую за компліменти. Але так, звичайно,  я не одна така. Молодь Нововолинська прокидається, об’єднується. За останній рік такий прорив у свідомості молодих людей я давно не зустрічала. Хтось організовує флешмоби,  хтось – пише вірші чи пісні. Головне нововолинці перестають бути байдужими.

–  Щоб ти побажала нам і нашим читачам?

– Бажаю насамперед миру Україні і кожному дому! Добрих та чуйних сердець! Віри у те, що ця чорна смуга закінчиться і на її контрасті постане біла – розквіт і добробут країни та кожного з нас. Здоров’я, щастя і позитивних змін на краще!